Tag Archives: Сінне

У селі Сінне на Сумщині відкрили меморіальну дошку полковнику ЗСУ Євгену Коростельову

1 вересня 2021 року в селі Сінне урочисто відкрили меморіальну дошку Коростельову Євгену Володимировичу, полковнику Збройних сил України, командиру 128-ї окремої гірсько-штурмової бригади, який загинув 19 листопада 2019 року, захищаючи державний суверенітет та територіальну цілісність України під час виконання службового обов’язку під смт Новотроїцьке на Донбасі. Меморіальну дошку встановили на будівлі Сіннівської філії Миропільського навчально-виховного комплексу, в якій навчався майбутній військовий командир. Continue reading

Бандитизм часів НЕПу на Краснопільщині

Краснопілля. Малюнок 1925 р.

Початок 1920-х. Вечоріє на Успенці. Молодий дядько повертається з роботи в лузі. Повечерявши, заглядає до клуні, тулить у куток косу, граблі. Дістає зі скрині пляшку домашньої горілки, бере з лавки сокиру, звичним рухом пальця перевіряє гостроту. Витягає з очерету обріз гвинтівки. Ага ж – сірники треба не забути – сусіду «червоного півня» пустить під стріху. Скрізь гавкають собаки, товариші свистять із лісу, збираються. Пора «на дєло» – грабувати. Звичайна картина сторічної давнини… Continue reading

Пам’ятаємо Юрія Андрієнка

Юрій Олександрович Андрієнко народився 18 жовтня 1988 року в селі Сінному Краснопільського району Сумської області. У дитинстві разом з родиною переїхав до села Велика Рибиця Краснопільського району. Закінчив 9 класів загальноосвітньої школи села Велика Рибиця, потім – загальноосвітню школу села Миропілля Краснопільського району. Після закінчення школи вступав до Національної академії Служби безпеки України (місто Київ), але не пройшов за конкурсом. Деякий час навчався на юридичному факультеті Сумського національного аграрного університету. Їздив на заробітки за кордон, де працював водієм. Continue reading

Дорогу здолає тільки той, хто не зупиняється

У Миропіллі впевнені: ярмарок відновиться.

Новостворена територіальна громада з центром у Миропіллі на Сумщині поступово окреслює соціально-економічні контури життєдіяльності

Нещодавно обрану голову Миропільської об’єднаної територіальної громади Олену Ординець у сільраді застати вельми складно. Ось і того дня, коли домовилися про зустріч, на спілкування випало лише десяток хвилин – у районному центрі на неї чекали нагальні справи, пов’язані з оформленням та одержанням освітньої та медичної субвенцій.

Утім, це лише один проблемний штрих, яким переймається сільський голова, хоч до подібного робочого графіка їй не звикати. Але останні два місяці після виборів видалися особливо гарячими.

Як наголосила співрозмовниця, об’єднатися не становило особливої проблеми, бо люди висловили готовність гуртом вирішувати всі питання, яких накопичилося аж занадто. А ось сам процес становлення виявився не просто складним. Continue reading

У САМОМУ ФАШИСТСЬКОМУ ЛІГВІ…

150207_P_Sablin
Петро Дмитрович Саблін народився 14 липня 1914 року в селі Севрюково Бєлгородського району в сім’ї селянина. Закінчив там початкову школу. Працював у своєму господарстві, а потім в колгоспі імені Леніна. В роки тимчасової окупації жив в Сінному. Тут він одружився з Марією Мусіївною, в них народилася донька Антоніна.

Весь фронтовий шлях Петро Дмитрович пройшов рядовим. Війна кидала його з однієї ділянки боїв на другу, та він чесно і невтомно виконував свій патріотичний обов’язок перед рідною Батьківщиною.

Бойове хрещення П. Д. Саблін прийняв у серпня 1941 року на Південно-Західному фронті, де через два місяці його було поранено. Саме тоді Петро потрапив у село Сінне, де знайшов хороших людей, які врятували його від смерті, знайшов притулок, лікували його в тяжких умовах фашистської окупації.

Та ось наприкінці лютого 1943 року в село вступили партизани з’єднання Наумова. Саблін вступив до одного із загонів з’єднання, а згодом разом з іншими бойовими друзями влився в частини Радянської Армії. Петро воював на Україні, в Молдавії, на території Польщі.

Другого лютого 1945 Петро Дмитрович у боях на Одері пролив свою кров вдруге. Але вже при штурмі столиці фашистської Німеччини гвардієць знову перебував у бойових лавах.
Continue reading

Голодомор в селі Сінному

1126_Sinne1Після Громадянської війни і проголошення торжества Радянської влади на території колишньої Російської імперії тодішнім урядом на чолі з Йосифом Віссаріоновичем Сталіним була поставлена мета якнайшвидшої побудови комуністичного суспільства спочатку на території Радянського Союзу, а потім – на всіх континентах земної кулі. Для вирішення цієї мети сталінський уряд з багатьох методів цивілізованого правління народом обрав “найцивілізованіший” – диктатури пролетаріату, а точніше – середньоазіатського терору.

Тобто такого управління народом, коли правлячу верхівку проголошують на рівні з богами, а у народу відбирають всі земні блага: відбирають особисту власність, свободу вибору способу життя, свободу слова, свободу віросповідування, свободу совісті та ін.
Continue reading

Іван Остащенко: Дзеркало доби

1124_Ivan_Ostaschenko
Іван Остащенко народився і помер на Сумщині, проте кілька років (1954 – 1958 роки) провів у Дружківці. Він стояв біля витоків першого літературного об’єднання, відкритого при газеті «Дружковский рабочий» 26 листопада 1954 року; у нашому місті залишилися його родичі; всім, що відбувалося у Дружківці, він жваво цікавився до самої смерті.

В кінці 90-х років, дізнавшись про вихід журналу «Неизвестная Дружковка», Іван Маркович передав на мою адресу листа, де просив надсилати йому кожен новий номер журналу, що я й робив, додаючи різні видання місцевих авторів. У відповідь він став надсилати свої невеликі книжки, що носили автобіографічний характер, які друкував на власні гроші, працюючи мало не до останніх днів консультантом з бджільництва на Сумській обласній дослідній станції, яку у 2002 році перетворили в Інститут агропромислового виробництва.
Continue reading

Про трагедію в Сінному свідчить поет

1124_Ivan_Ostaschenko
Іван Маркович Остащенко народився в селі Сінному Краснопільського району Сумської області 18.01.1927 року. Ще з раннього дитинства він проявив потяг до віршування. Цей потяг він ревно беріг все своє життя – і все своє життя писав поезії та прозу. Доля не дала йому високого літературного вчення. Все життя він був початківцем, але попри цього він, де б не був, що б не робив – а завжди думав і мріяв про Сінне.

В 1997 році, коли підступна хвороба серця розпочинає дуже тривожити, Іван Маркович вирішує всі свої поетичні та прозові надбання опублікувати і роздати-роздарувати своїм друзям, близьким та рідним для того, щоб його праця жила серед людей. Ось тому з 1998 року розпочинають виходити одна за одною його прозові та поетичні книги “Лебединая песня”, “Просто бабуся Мавра”, “В Сінному на Сумщині”, “Дзеркало доби”, “Берег долі”, “Далёкое – близко”, “Империя зла”, “Вишенка”, “Шура”, “У жёлтого моря” та інші.

А в 2002 році Івана Марковича не стало. Залишились лише книги, подаровані ним, в котрих в кожному рядочку він говорить про Сінне. Велике зацікавлення для сіннян справили поетичні книги “Просто бабуся Мавра”, “В Сінному на Сумщині”, “Дзеркало доби”, “Берег долі”, які склали єдину поему про життя села Сінного з кінця 19-го століття по 1947 рік – рік третього голоду на Україні.

Друга книга цієї поеми про Сінне – “В Сінному на Сумщині” дуже яскраво і оригінально розповідає про роки колективізації та голоду в селі в 1932-1933 роки. Давайте заглянемо на сторінки книги та трішки прокоментуємо їх. Continue reading