Tag Archives: Славгород

Ларікове «золото»

«Щоразу, коли бачу у вашій газеті звернення розповісти про людей із цікавими долями, хочу зателефонувати, але все ніяк не наважувався, сумнівався, що історія мого роду когось зацікавить, зрештою, таки зібрався з духом, а ви вже вирішуйте, варта ця історія уваги, чи ні», – така телефонна розмова відбулась із жителем Мезенівки Василем Яковичем Ларіковим, а ще через деякий час він завітав до редакції, щоб розповісти трагічну, але разом з тим дивовижну історію життя своїх пращурів, про їх поневіряння, пов’язані із міфічним золотим скарбом, який зламав не одне життя з родини Ларікових. Золото і по цей день залишається лише міфом, а ось страждання вони принесли цілком реальні. А почалося все з буремних подій 1905 рокуContinue reading

Бандитизм часів НЕПу на Краснопільщині

Краснопілля. Малюнок 1925 р.

Початок 1920-х. Вечоріє на Успенці. Молодий дядько повертається з роботи в лузі. Повечерявши, заглядає до клуні, тулить у куток косу, граблі. Дістає зі скрині пляшку домашньої горілки, бере з лавки сокиру, звичним рухом пальця перевіряє гостроту. Витягає з очерету обріз гвинтівки. Ага ж – сірники треба не забути – сусіду «червоного півня» пустить під стріху. Скрізь гавкають собаки, товариші свистять із лісу, збираються. Пора «на дєло» – грабувати. Звичайна картина сторічної давнини… Continue reading

Стрілянина на кордоні України і Росії: ФСБ планувала провокацію?

Стрілянина на кордоні України та Росії сталася в ніч із 3 на 4 грудня 2020 року

Стрілянина на кордоні України та Росії – подія екстраординарна. Але інцидент, який трапився на межі Сумської та Бєлгородської областей залишився майже непоміченим. Незважаючи на те, що в результаті стрілянини загинув українець Євген Голубєв, а Росія вже понад три місяці не дозволяє рідним повернути його тіло в Україну. «Донбас Реалії» дізналися ексклюзивні подробиці інциденту, ім’я військовослужбовця ФСБ, який, за даними російського слідства, відкрив вогонь по українцю, а також отримали аудіозапис, який засвідчує, що провокацію на кордоні планували. Continue reading

Соло у сутінках. Пам’яті Миколи Данька

Холодного лютневого дня у 93-му ми – ні, не ховали його. Ми вручали Миколу сумській землі, щоб вона берегла і оберігала свого найкоханішого сина. Скільки видатних письменників народжувала Сумщина – один він не полишив її у дні бідувань, прийняв за неї катування і по смерті зостався з нею.

Соло у сутінках

(Стаття Геннадія Петрова у сумській газеті «Добрий день» від 24 травня 1996 року)

Пролунали останні прощальні слова – і оббита чорним крепом труна зникла в могилі, виритій у найдальшім кутку Баранівського кладовища. Так три роки тому завершився страдницький шлях ще одного українського поета – поета видатного, який в часи комуністичного всевладдя, гнаний, переслідуваний, цькований, витримав понадлюдський іспит на вірність українському слову і талантові, яким обдарувала його рідна земля. В Україні це було важко, майже неможливо. Микола сягнув за межу неможливого. Continue reading

Сергій Спиридонович Загорулько: «Нічого надважливого не було в моєму житті. Жив, працював, так сто років і промайнуло»

Сергія Спиридоновича знають і пам’ятають далеко за межами Рясного, – і не лише як довгожителя, а і як висококваліфікованого ветеринарного лікаря, до будинку якого завжди йшли за допомогою в будь-який час доби власники худоби. В цьому ж будинку при в’їзді до села він проживає й сьогодні.

Чоловік сидить у світлині старенької, але охайної хати, яку називає своєю «ровесницею». Голосно вітається, простягаючи руку. Проникливо вдивляється у вічі.

– З газетою і її редакторами дружив завжди. На моє 90-річчя приїздив тодішній редактор Іван Чичикало. Цілу сторінку мені присвятили, – Сергій Спиридонович показує на стіл, де лежить сторінка із статтею «Життя прожить – не поле перейти», датовану 26 січня 2011 року. – Навіть не сподівався, що знову прийматиму у гостях редактора. Continue reading

Про справи у нашому краї Олександра Паліцина і Олександра Каразіна (ч.2)

(закінчення)

Так поступово ми переходимо до іншого цікавого персонажу – Василя Назаровича Каразіна, слобожанського просвітителя, науковця, засновника першого на Лівобережній Україні університету у Харкові, ініціатора створення міністерства народної просвіти Російської імперії. Входив до тісного кола спілкування Паліцина, листувався з ним, провідував у Попівці.

Василь Назарович Каразін, портрет початку ХІХ ст.

Слід сказати, що у молодості Каразін був ще тим бешкетником. Під впливом діяльності Григорія Сковороди, він став справжнім «народником», панібратався з кріпаками. Більше того – оженився на 14-річній кріпачці Домні і, разом з нею, вагітною, хотів утекти за кордон, та був спійманий. Після смерті дружини під час пологів «остепенився», почав займатися науками, особливо – хімією та біологією. Скористався зміною влади в імперії (на трон прийшов молодий цар Олександр І), дякуючи вродженій хитрості та язикатості, знайшов короткий шлях до імператора, запропонувавши йому свої ідеї про реформу освіти. Цар назначив Каразіна своїм радником, куратором народних училищ. Така посада примусила Василя задуматись над власним поміщицьким статусом, статками, авторитетом у дворянському суспільстві. «Ліва рука царя» – і майже голодранець (по дворянським поняттям) – неприємне поєднання. Та ще й купа ворогів: котрихось давила заздрість; якісь були набуті нетриманням язика за зубами; хтось і просто відверто насміхався з «вискочки». Треба з цим щось робити… Continue reading

Про справи у нашому краї Олександра Паліцина і Олександра Каразіна (ч.1)

В Україні в усі часи знаходились люди, котрі своєю діяльністю закладали основи розвитку суспільства на століття вперед. 200 років тому на Слобідщині яскравими зірками небосхилу просвітництва палали імена Олександра Паліцина та Василя Каразіна. Про їх справи у нашому краї і піде мова у цьому нарисі.

Портрет О.Паліцина французького художника П.Берже, 1813 р.

Олександр Олександрович Паліцин у 1792 р. викупив у нащадків Андрія Андрійовича Кондратьєва хутір Попівка (північніше села Залізняк, сьогодні – у Сумському районі). Йому сподобався ландшафт місцевості на зразок альпійської, а тихоплинне сільське життя на віддалі від гамірного міста найкращим чином сприяло реалізації творчих планів на майбутнє. Швидко облаштував навколишній життєвий простір – великий будинок на багато кімнат, навколо – садово-парковий ансамбль в англійському стилі, ставок та пасіка. Continue reading

Микола Данько в оцінці сучасників та літературно-критичній думці другої половини XX – початку XXI століть

Микола Данько (псевдоніми Дмитро Гедзь, М. Славгородський, М. Михайлович, М. Михайленко, І. Станченко, 1926-1993) увійшов у літературно-художній та журналістсько-публіцистичний процеси наприкінці 50-х рр. ХХ ст. з плеядою літераторів, названих пізніше «шістдесятниками».

У дитинстві пережив голод 1933 р., у юності пройшов фронтами Другої світової війни; закінчив факультет журналістики Львівського університету ім. І. Франка (1956). Попрацював у Львівській молодіжці «Ленінська молодь» (1956-1958) та Сумській обласній газеті «Ленінська правда» (1958-1969; 1970-1973; 1989-1991). Він один із перших на Сумщині дипломованих журналістів. Continue reading

Вертій Олексій: «…А на вустах всміхалась Україна» (Михайло Осадчий та Микола Данько) ч.2

(закінчення)

№ 11
16 грудня 1964 року
Львів

Сьогодні Оксана, моя дружина, прочитала мені вірш якогось, по її словам, Данька: “Стою у морі золотих хлібів і на долоні світиться зернина, Дзвінка, неначе соловейка спів, Зернина з колосочком України“… Вона вичитала цього вірша в якомусь журналі, а я був приємно вражений, бо це ж вірш мого друга, я ще більше засоромлений, що у******** перед цим другом… Зате діло зроблене! Continue reading

Вертій Олексій: «…А на вустах всміхалась Україна» (Михайло Осадчий та Микола Данько) ч.1

Микола Данько

Михайло Осадчий (22.03.1936 – 5.08.1994) та Микола Данько (24.05.1926 – 14.12.1993) – знакові постаті в русі Опору совєтській системі як на Сумщині, так і в Україні загалом. Перший із них народився в с. Курмани Недригайлівського району, другий – в с. Славгород Краснопільського району на Сумщині. Там серед простих селян, своїх земляків, ще з дитинства вони ввібрали в себе селянську жагу істини й свободи, праці й непокори всевладству зла, деспотизму, всього потворного. На цих підставах формувались їхні морально-етичні ідеали, характери, духовний світ у цілому, громадянська і життєва позиції, розуміння свого призначення в житті народу і суспільства. І перший і другий зазнали утисків та переслідувань із боку комуно-совєтських властей, а М. Осадчий – і заслань, але не скорилися їм, чесно пройшовши свій шлях до кінця. Такі обставини їх життя розкриваються в поданих нижче та інших листах М. Осадчого до М. Данька [1, 2]. Continue reading