Сутичка на російсько-українському кордоні в Сумській області завдасть неабияких репутаційних втрат українській правоохоронній системі, адже суспільство не стільки обурюється, скільки кепкує з прикордонників та сбушників. При цьому великі підозри викликає те, що жодне відомство досі не повідомило, що ж там насправді сталося і з якої причини
Розбираємося, що ж таки сталося на Сумщині проти ночі 18 червня. Continue reading
Державна прикордонна служба України продовжує активно розвивати міжнародну співпрацю. Днями, в рамках співробітництва Держприкордонслужби України з Державним Департаментом США, в рамках реалізації Програми з питань експортного контролю та безпеки кордонів (EXBS), відбувся візит групи експертів на ділянку українсько-російського державного кордону в Сумській та Харківській областях. Continue reading
95 років служіння рідному краю сумського поета-журналіста Миколи Данька
У його трудовій книжці рівно 30 записів. Перший датовано 20 серпня 1950 року, коли прийняли різноробочим на завод №10 Глино-Наварійського заводоуправління на Львівщині, останній — 2 вересня 1991-го, коли звільнили з посади позаштатного літконсультанта відділу культури і освіти сумської обласної газети «Ленінська правда».
Ідеться не про якогось літуна, який у пошуках кращого місця і вищих заробітків міняв роботу. Річ в іншому: для нього обставини часто складали (саме складали, а не складалися) так, що був змушений звільнятися з одного місця і переходити на інше, бо не вписувався (точніше, совість не дозволяла) в межі тогочасної нормованої ідеології, яка регламентувала погляди, думки, переконання, змушувала підлаштовуватися під когось чи під щось, не терпіла вільнодумства. Continue reading
24 травня виповнюється 95 років від дня народження Миколи Михайловича Данька (1926–1993) – нашого видатного земляка, уродженця Славгорода, самобутнього поета, письменника, журналіста, перекладача, одного з лідерів українського дисидентського руху – шістдесятництва на Сумщині 1960–1980-х років.
З цієї нагоди пропонуємо статтю Володимира Садівничого – передмову до бібліографічного збірника “Творчість Миколи Данька (1926-1993)”, який побачив світ у видавництві Сумського державного університету. Continue reading
«Щоразу, коли бачу у вашій газеті звернення розповісти про людей із цікавими долями, хочу зателефонувати, але все ніяк не наважувався, сумнівався, що історія мого роду когось зацікавить, зрештою, таки зібрався з духом, а ви вже вирішуйте, варта ця історія уваги, чи ні», – така телефонна розмова відбулась із жителем Мезенівки Василем Яковичем Ларіковим, а ще через деякий час він завітав до редакції, щоб розповісти трагічну, але разом з тим дивовижну історію життя своїх пращурів, про їх поневіряння, пов’язані із міфічним золотим скарбом, який зламав не одне життя з родини Ларікових. Золото і по цей день залишається лише міфом, а ось страждання вони принесли цілком реальні. А почалося все з буремних подій 1905 року… Continue reading
Краснопілля. Малюнок 1925 р.
Початок 1920-х. Вечоріє на Успенці. Молодий дядько повертається з роботи в лузі. Повечерявши, заглядає до клуні, тулить у куток косу, граблі. Дістає зі скрині пляшку домашньої горілки, бере з лавки сокиру, звичним рухом пальця перевіряє гостроту. Витягає з очерету обріз гвинтівки. Ага ж – сірники треба не забути – сусіду «червоного півня» пустить під стріху. Скрізь гавкають собаки, товариші свистять із лісу, збираються. Пора «на дєло» – грабувати. Звичайна картина сторічної давнини… Continue reading
Стрілянина на кордоні України та Росії сталася в ніч із 3 на 4 грудня 2020 року
Стрілянина на кордоні України та Росії – подія екстраординарна. Але інцидент, який трапився на межі Сумської та Бєлгородської областей залишився майже непоміченим. Незважаючи на те, що в результаті стрілянини загинув українець Євген Голубєв, а Росія вже понад три місяці не дозволяє рідним повернути його тіло в Україну. «Донбас Реалії» дізналися ексклюзивні подробиці інциденту, ім’я військовослужбовця ФСБ, який, за даними російського слідства, відкрив вогонь по українцю, а також отримали аудіозапис, який засвідчує, що провокацію на кордоні планували. Continue reading
Холодного лютневого дня у 93-му ми – ні, не ховали його. Ми вручали Миколу сумській землі, щоб вона берегла і оберігала свого найкоханішого сина. Скільки видатних письменників народжувала Сумщина – один він не полишив її у дні бідувань, прийняв за неї катування і по смерті зостався з нею.
Соло у сутінках
(Стаття Геннадія Петрова у сумській газеті «Добрий день» від 24 травня 1996 року)
Пролунали останні прощальні слова – і оббита чорним крепом труна зникла в могилі, виритій у найдальшім кутку Баранівського кладовища. Так три роки тому завершився страдницький шлях ще одного українського поета – поета видатного, який в часи комуністичного всевладдя, гнаний, переслідуваний, цькований, витримав понадлюдський іспит на вірність українському слову і талантові, яким обдарувала його рідна земля. В Україні це було важко, майже неможливо. Микола сягнув за межу неможливого. Continue reading
Сергія Спиридоновича знають і пам’ятають далеко за межами Рясного, – і не лише як довгожителя, а і як висококваліфікованого ветеринарного лікаря, до будинку якого завжди йшли за допомогою в будь-який час доби власники худоби. В цьому ж будинку при в’їзді до села він проживає й сьогодні.
Чоловік сидить у світлині старенької, але охайної хати, яку називає своєю «ровесницею». Голосно вітається, простягаючи руку. Проникливо вдивляється у вічі.
– З газетою і її редакторами дружив завжди. На моє 90-річчя приїздив тодішній редактор Іван Чичикало. Цілу сторінку мені присвятили, – Сергій Спиридонович показує на стіл, де лежить сторінка із статтею «Життя прожить – не поле перейти», датовану 26 січня 2011 року. – Навіть не сподівався, що знову прийматиму у гостях редактора. Continue reading
(закінчення)
Так поступово ми переходимо до іншого цікавого персонажу – Василя Назаровича Каразіна, слобожанського просвітителя, науковця, засновника першого на Лівобережній Україні університету у Харкові, ініціатора створення міністерства народної просвіти Російської імперії. Входив до тісного кола спілкування Паліцина, листувався з ним, провідував у Попівці.
Василь Назарович Каразін, портрет початку ХІХ ст.
Слід сказати, що у молодості Каразін був ще тим бешкетником. Під впливом діяльності Григорія Сковороди, він став справжнім «народником», панібратався з кріпаками. Більше того – оженився на 14-річній кріпачці Домні і, разом з нею, вагітною, хотів утекти за кордон, та був спійманий. Після смерті дружини під час пологів «остепенився», почав займатися науками, особливо – хімією та біологією. Скористався зміною влади в імперії (на трон прийшов молодий цар Олександр І), дякуючи вродженій хитрості та язикатості, знайшов короткий шлях до імператора, запропонувавши йому свої ідеї про реформу освіти. Цар назначив Каразіна своїм радником, куратором народних училищ. Така посада примусила Василя задуматись над власним поміщицьким статусом, статками, авторитетом у дворянському суспільстві. «Ліва рука царя» – і майже голодранець (по дворянським поняттям) – неприємне поєднання. Та ще й купа ворогів: котрихось давила заздрість; якісь були набуті нетриманням язика за зубами; хтось і просто відверто насміхався з «вискочки». Треба з цим щось робити… Continue reading
