Tag Archives: слобідський

Корнієнко Олег. Фортеці слобідського прикордоння

Хвилі ріки … зі сходу сягають до міста,
З заходу мури міські, там захищає гора
Феофан Прокопович
«Опис Києва»

Будівництво фортець і укріплень в період заселення та утворення Слобідської України та Сумського полку зокрема було найактуальнішим питанням для осадців. З огляду на перманентну загрозу татарських нападів, новопоселенці засновували переважно міста та містечка і лише зрідка – села. Козаки та цивільне населення самостійно зводили переважно невеликі укріплені споруди за «козацьким звичаєм», що давали змогу відбитися від набігів кочівників – інших ворогів тут на той час не було. Значні ж фортеці споруджувалися, як правило, під пильним наглядом присланих із Москви воєвод, із урахуванням їхніх побажань, а інколи й за спеціально розробленими планами. Фортифікація Слобідської України мала переважно еклектичний характер, оскільки в ній поєднувались як московські, козацькі, так і європейські традиції фортифікаційного будівництва. Continue reading

Леся Українка: «солодкий дим вітчизни»

Ушкалов Л.В. Україна і Європа: нариси з історії літератури та філософії / Л. В. Ушкалов. – Харків: Майдан, 2016. – 316 с. (сс. 239-249)

Восени 1901 року київський лікар Яновський після обстеження Лесі Українки висловив побоювання, що вона може захворіти на сухоти, і порадив їй поїхати на зиму до Італії. Батьки вирішили, що найкраще буде їхати в славетне курортне місто Сан-Ремо, де їхні родичі Садовські мали власну віллу на бульварі Каваллотті. Так і зробили. Отож, холодну пору 1901-1902 років Леся провела в Італійській Рів’єрі. Так само буде й наступного сезону. 31 жовтня 1902 року, в п’ятницю, поетка вже під’їжджала на потязі до Генуї. Ось Сампірдарена, остання станція перед Генуєю. Потяг рушає далі. Якийсь літній пан-італієць каже Лесі, показуючи рукою вдалину: «Он наша Генуя». Поетка дивиться в той бік і помічає сиву легку імлу. Їй здається, що то туман. Ні, – каже італієць, – то не туман, а фабричний дим. І цей дим налягав прозорим покривалом на «суворі та непишні» будинки передмістя, в яких мешкали бідняки… Continue reading

Справа Леоніда Ушкалова житиме

Професор, Леонід Володимирович Ушкалов (на жаль, він уже в кращому світі ((( ), ще 2019 року розпочав один чудовий проєкт:

ПРОЄКТ ПІДГОТОВКИ ВИДАННЯ
«ГРИГОРІЙ СКОВОРОДА: ЕНЦИКЛОПЕДИЧНИЙ СЛОВНИК»

І
НЕОБХІДНІСТЬ ПРОЄКТУ
Григорій Савич Сковорода (1722–1794) – найславетніший український філософ усіх часів. Про його життя та творчість написано тисячі наукових праць у всьому світі, його твори видавалися багато разів не лише в оригіналі, але й у численних перекладах, а сам він став знаковою фігурою для багатьох видатних діячів культури: досить пригадати хоч би Тараса Шевченка, Івана Франка, Льва Толстого, Володимира Соловйова, Миколу Бердяєва, Дмитра Чижевського, Юрія Лотмана, Івана Павла ІІ чи Пауло Коельо. Сковороду розглядають і як фундатора філософського кордоцентризму, і як одного з найяскравіших європейських містиків Нового часу, і як найбільшого після отців Церкви християнського філософа світу, і як чоловіка, що вторував власне східнослов’янську стежину осягнення реальності. Continue reading

Леонід Ушкалов. Національні світи слобідської літератури

Поняття слобідської, чи харківської, літератури існує досить давно: ще наприкінці 1820-х років Петро Кеппен пробував був укласти словник харківських письменників[1], а Дмитро Багалій та Дмитро Міллер у своїй грубезній спільній книжці 1905 року «История города Харькова», здається, вперше зробили начерк харківської літератури, починаючи з доби колонізації краю[2].

Між іншим, тоді, на початку ХХ століття, не дивиною було навіть поняття “харківська культура”. Так, 1906 року у відгукові «Харьковских губернских ведомостей» на смерть знаного російського публіциста Юрія Говорухи-Отрока зазначалося, що “в історії харківської культури цей оригінальний письменник та глибокий мислитель посідає таке ж важливе місце, як Сковорода й Квітка-Основ’яненко”[3]. Continue reading