Чудова новина! Невдовзі зможемо тримати в руках нову книжку нашого земляка, світлої пам’яті професора Леоніда Ушкалова.
У харківському видавництві “Фоліо” скоро вийде книга “Філософія свободи Григорія Сковороди”.
У харківському видавництві вийде книжка про Григорія Сковороду
Книжка літературознавця Леоніда Ушкалова про “Філософія свободи Григорія Сковороди” вийде у харківському видавництві “Фоліо”.
Про це 12 липня повідомив засновник видавництва Олександр Красовицький. Continue reading
Є у кожного народу яскраві представники, особистості, через призму життя та творчості яких постає історична доля цього народу, постає і його майбуття. Вустами таких людей, здається, говорить сама історія.
Земля Сумщини дала цілу плеяду синів та доньок – мучеників та пророків, які стали уособленням історії українського народу. Серед них – Микола Михайлович Данько. Уродженець села Славгород Краснопільського району, він в дитинстві та юності пройшов звичайну для кожної радянської людини життєву школу: семирічка в рідному селі, військові будні під час Великої Вітчизняної війни (дійшов до Угорщини та Австрії), трудова діяльність на Львівщині у післявоєнний час, навчання у Львівському університеті. Здавалось, пролягав спокійний, рівний шлях. Але не судилося Миколі Михайловичу пливти за течією, насолоджуючись маленькими життєвими радощами. Доля готувала йому тернистий шлях. Його проводирем в житті стало перо поета, перо громадянина. Continue reading
ВИГНАННЯ
Людина — вічний вигнанець, бо вже Адам і Єва були вигнані Богом з раю. Це вигнання можна уявляти собі так, як змалечку уявляв його Шевченко вслід за слов’янською Біблією: «И изгна єго[105] Господь Бог из рая сладости ділати землю, от неяже взят бысть. И изрину Адама, и всели єго прямо рая сладости: и пристави херувіма, и пламенноє оружіє обращаємоє, хранити путь древа жизни».
Можна уявляти так, як воно подане на картинах, фресках і гравюрах знаменитих художників: Джованні ді Паоло, Беато Анжеліко, Маріотто Альбертінеллі, Єроніма Босха, Мікеланджело, Дюрера, Шарля-Жозефа Натуара, Бенджаміна Веста, Томаса Коула, Гюстава Доре… Та хто їх усіх перерахує? Continue reading
СВОБОДА
Опанас Заливаха. «Чи буде суд, чи буде кара». 1964 р.
Доля розпорядилася так, що Шевченко прийшов у цей світ кріпаком, тобто безправним рабом. Зрештою, до чого, до чого, а до рабства в Російській імперії було не звикати. Тільки в 1786 році Катерина ІІ видала указ, за яким прохачам було дозволено називати себе не «рабами», а «вірнопідданими». Із цього приводу іронічний Василь Капніст — батько Шевченкового приятеля Олексія Капніста — написав «Оду на истребление в России звания раба». А за три роки перед цим він написав і свою знамениту «Оду на рабство», відгукнувшись таким чином на указ тієї ж таки Катерини ІІ про закріпачення селян у Київському, Чернігівському та Новгород-Сіверському намісництвах. Continue reading
БІДНІСТЬ ЯК КІНІЧНИЙ ЖЕСТ: УКРАЇНСЬКА ВЕРСІЯ
Не так давно мені випала нагода прочитати книгу-діалог «Unser Jahrhundert» («Наша епоха»), в якій п’ятий канцлер ФРН Гельмут Шмідт, той самий, що колись охрестив СРСР «Верхньою Вольтою з балістичними ракетами», та німецько-американський історик Фріц Штерн розмовляють про минуле століття. Загалом, політика мене мало цікавить, тож я навряд чи розгорнув би цю книгу, якби її українським перекладачем не був мій син. І маю сказати, що кілька годин, витрачених на читання книги, не стали для мене змарнованим часом, бо співрозмовники – добре освічені, щирі, небайдужі люди, за чиїми плечима велике й насичене подіями життя, яке зробило обох мудрими. У ході їхньої розмови зринає чимало цікавих питань, зокрема й ось таке: чи можна контролювати сучасний капіталізм за допомогою якихось правил, тобто шляхом регулювання? Шмідт відповідає на це ствердно, а от Штерн сумнівається, бо, на його думку, сьогоднішня нестримна гонитва людей за багатством – річ дуже тривожна й регулювання навряд чи зарадить справі, якщо не змінити людську свідомість. Continue reading
Джонатан Свіфт та його твір
(продовження)
* * *
Загальним своїм характером «Мандри Гуллівера» належать до тих сатирико-дидактичних і утопічних творів, що зародилися з розвитком гуманізму в XVI столітті і набули особливого поширення в епоху Просвітительства. Твори Еразма Роттердамського та Ульріха фон Гуттена в Німеччині, Рабле («Гаргантюа і Пантагрюель»), Депер’є у Франції, Томаса Мора («Утопія»), Френсіса Бекона («Нова Атлантида») в Англії, Кампанелли («Місто сонця») в Італії становлять собою найтиповіші зразки цієї літератури на початку її зародження. Continue reading
МУЖНЄ Й ДОВЕРШЕНЕ СЛОВО МИКОЛИ ДАНЬКА
/ закінчення /
…
Тиск розпочався. Не бажаючи бути «краплею в калюжі»[43], Микола Данько «за власним бажанням» 30 квітня 1968 р. звільнився з редакції «Ленінської правди» й вирушив до Києва з надією розчинитися в людській гущавині. І вже 5 травня вийшов на роботу як старший літпрацівник до редакції журналу «Початкова школа». Оселився спершу в однокімнатному помешканні М. Лукаша, а пізніше перебрався до Гр. Тютюнника. Отримавши гонорар за видрукуваний переклад «Декамерона» М. Лукаш, запропонував ці гроші Миколі Даньку, аби купив кооперативну квартиру. Прийняти такої офіри він, звичайно ж, не міг. Та й півроку не минуло, як редактор журналу чесно виклав: «Більше захищати тебе не можу. Вибач. Дуже вже ж тиснуть на мене»[44]. Continue reading
ЛЮБОВ
Любов — велика таїна. Скільки разів люди хотіли збагнути, що воно таке, а все марно. Мені особисто серед моря думок про любов найбільше імпонує думка про те, що любов — це Божа присутність у світі. Це те, про що писав Сковорода в одному зі своїх листів: «Omnia praetereunt, sed Amor post omnia durat. / Omnia praetereunt, haud Deus, haud et Amor». Я б переклав це по-нашому десь так: «Все мина, лиш любов зостається по всьому, / Все мина, та не Бог, не любов».
А іншого разу той-таки Сковорода співає любові справжню осанну: «Хіба не любов усе поєднує, будує, творить, подібно до того, як ворожнеча руйнує? Хіба не називає Бога любов’ю його найулюбленіший учень Іоан? Хіба не мертва душа, позбавлена істинної любові, тобто Бога? Хіба всі дарунки, навіть янгольська мова, не є ніщота без любові? Що дає основу? — Любов. Що творить? — Любов. Що зберігає? — Любов, любов. Що дає насолоду? — Любов, любов, початок, середина і кінець, альфа й омега». Continue reading
Європейський вибір – поняття, що акумулює систему ціннісних орієнтацій, в основі яких – пріоритет загальнолюдських ідеалів, вистражданих віковою історією, мільйонами людських доль, напруженням думки, незламністю духу, непохитністю віри.
Це поняття багатовимірне і, водночас, історичне.
Складовою часткою притягальної для багатьох країн світу європейської моделі суспільних відносин є свобода релігійної віри, толерантного, терпимого ставлення суспільства до церкви та поцінування особистості незалежно від її конфесійного статусу.
За умов поліконфесійності і поліетнічності європейських суспільств ця модель дозволяє членам різних релігійних спільнот почувати себе повноправними громадянами своїх країн, органічною часткою соціокультурного середовища. Continue reading
(закінчення, початок див.: 30 годин на неокупованій території (ч.1) «Якби кожен українець пам’ятав, що він українець»; 30 годин на неокупованій території (ч.2) «А все-таки вона крутиться!»)
Я дарував йому книги, куплені у Москві. Нині пригадую три з них: збірник поезій Осипа Мандельштама, поезію Йосипа Бродського і щоденник Зінаїди Гіппіус. Микола Михайлович завжди запитував мою думку про книги, і я, розповідаючи, за його прикладом, теж цитував авторів. Пізніше, в наступний приїзд, я питав про його враження, і у нас виникала цікава дискусія. Гіппіус Данько називав «розумною жінкою і середнім поетом». В цей час розмови про самостійність України вже ішли вільним текстом. Микола Михайлович вірив у скоре здобуття незалежності, говорив про Рух, придивлявся до секретаря ЦК КПУ Леоніда Кравчука. Він без побоювань розповідав про знайомство з Василем Стусом, поезію якого цінував дуже високо. Взагалі, в цей час наше спілкування стало рівнішим (тобто вийшло із стовідсоткової форми учень-учитель) і переросло у теплу дружбу. Зрозуміло, поет залишився для мене старшим другом і вчителем.
Тоді ж, пригадую, Борис Олійник став одним із замів Михайла Горбачова і надіслав Миколі Михайловичу листа: «Чим можу допомогти?» Данько відповів: «Допоможи видати збірку». Відповіді не надійшло. Цю історію передав мені тато.
Continue reading
