Гнат Михайличенко (1892–1919) – один із найбільш загадкових і талановитих прозаїків зрілого українського модернізму. Реальне життя його нагадувало існування багатьох Винниченкових героїв-революціонерів (скажімо, Мирона – головного героя роману “Чесність з собою” чи Якова – головного героя роману “Записки кирпатого Мефістофеля”): конспіративні квартири, паролі, явки, робота в підпільній друкарні, зрештою, каторга. Відоме багатьом тодішнім літераторам захоплення ідеалами комунізму обернулося для Гната Михайличенка не лише активною діяльністю в лавах “Української комуністичної партії (боротьбистів)” (редагував і безпосередньо видавав друкований орган цієї партії – газету “Боротьба”), але й ранньою смертю. Письменник був розстріляний у грудні 1919 року в двадцятисемилітньому віці чи то денікінцями, чи то іншою якою військовою силою, що вихором проносились у той час просторами України. Незначна за обсягом творча спадщина письменника була розкидана по тогочасній періодиці (лише “Блакитний роман” був надрукований посмертно в 1921 році окремою книгою), сьогодні вона так і не видана окремим виданням, розміщена в хрестоматіях.

Скромний обсяг доробку Гната Михайличенка не применшує його ваги й значення для української літератури. “‹…› Досвідчений, твердий, незламний діяч революції, підпільник і нарком освіти, видатний культурний діяч, витончений різьбяр в мистецтві – в “Блакитному романі” і в новелах був з Гната Михайличенка. Хто знає, чи не став би він удесятеро сильнішим тепер? Авжеж, не легко тоді було плести тонке мереживо символів та алегорій “Блакитного роману”, дуже неясного, дуже індивідуального, але будь-що-будь роману Революції, роману революційної України”, – такий відгук радянського критика Ф.Якубовського отримала творча спадщина письменника вже наприкінці 20-х рр. ХХ ст. На жаль, визнання з боку радянської держави було не тривким. В епоху становлення нового комуністичного суспільства на засадах авторитаризму доробок Гната Михайличенка вилучився з української літератури як такий, що не відповідав ідеалам соцреалізму. Сама постать письменника також була піддана остракізму за “неправильну” партійну приналежність. Повернення до континууму вітчизняної словесності відбулося на початку 90-х рр. ХХ ст., коли були перевидані спершу новели Г.Михайличенка, а потім і “Блакитний роман”.
Continue reading →