Tag Archives: університет

Шамрай Агапій Пилипович – корифей українського літературознавства

До 125-річчя від дня народження Агапія Пилиповича Шамрая

Агапій Пилипович Шамрай – надзвичайно талановитий український літературознавець, історик літератури, професор світового рівня, ім’я якого відоме далеко за межами нашої країни. Його перу належить багато наукових праць, розвідок та досліджень у царині літературознавства, які займають почесне місце у скарбниці наукових досягнень України та її обдарованих синів.

Народився А. Шамрай на Сумщині в м. Миропілля 3 жовтня 1896 р. у заможній селянській родині. Дитинство пройшло на рідній стороні, серед мальовничої української природи, та було досить звичайним. Закінчивши середню школу, хлопець у 1917 р. вступив до Київського університету на історико-філологічний факультет, оскільки з дитинства захоплювався літературою та мав неабиякий хист до вивчення мов (відомо, що він володів вісьмома мовами: англійською, латинською, німецькою, французькою, білоруською, польською, українською та російською). Через два роки Агапій у зв’язку з певними життєвими обставинами перевівся до Харківського університету, який закінчив у 1921 р. Під час навчання юнак заробляв на життя, викладаючи у школах і технікумах українську мову та літературу, отже, початком професійної діяльності майбутнього літературознавця можна вважати студентські роки. Continue reading

Мигаль Василь Дмитрович – професор з успенської багатодітної сім’ї, в якій виросло два доктори наук

Мигаль Василь Дмитрович (12.09.1937, с. Успенка, нині у складі смт Краснопілля Сумської обл.) – доктор технічних наук (2003), професор (2008). Вищу освіту здобув у Харківському інженерно-економічному інституті (1963). Працював у НДІ ВО «Харківський електромеханічний завод» (1956–93), з 1977 – завідувач віброакустичною лабораторією; у Харківському технічному університеті сільського господарства (1993–2003); у 2003-2018 – професор кафедри технічної експлуатації і сервісу автомобілів Харківського автомобільно-дорожнього університету; з 2018 – професор кафедри тракторів і автомобілів Харківського національного технічного університету сільського господарства ім. Петра Василенка. Основний напрям наукових досліджень – вібраційна надійність і діагностика колісних машин. Continue reading

Alma mater пам’ятає свого видатного вихованця

25 лютого 2019 року передчасно пішов із життя український літературознавець, педагог, письменник, професор Леонід Ушкалов.

Два роки без ученого — це багато й мало. Багато, бо україністика втратила видатного дослідника української словесності, який прикладом свого життя утверджував ідеал сучасного науковця-гуманіста, наставника студентської молоді, багатогранного вченого з його енциклопедичними знаннями, проникливим розумінням літератури, філософії, релігії й широтою наукових пошуків та узагальнень. Мало, бо час осмислити зроблене ученим ще не настав. Continue reading

Олександра УШКАЛОВА: «Запах дощу…» і квіти…

Пошана до життя вимагає
від кожного жертвувати частинкою
власного життя заради інших.
Альберт Швейцер

Тепер я точно знаю, що близькі люди — найдорожчі у світі!

Коли не стало мого дорогого чоловіка, мій світ перекинувся догори дриґом… Буквально за кілька днів після біди я опинилася в чужому місті, у чужій квартирі, з дітьми, але без нього… Я не розуміла, що сталося, що відбувається… Усе є, а його немає… Я хотіла все повернути назад, хотіла хоча б на хвильку опинитися у моєму старому світі. Хотіла, щоб було щось, що хоч якось нагадує про нього, створює відчуття його присутності. Continue reading

Олександр Козир: Запах дощу над Краснопіллям

ЗАПАХ ДОЩУ НАД КРАСНОПІЛЛЯМ

Така вже людська сутність: запам’ятовувати певні шматки з дитинства навіть до свого відходу в інший світ. Для нашого земляка, у майбутньому доктора філологічних наук, професора Леоніда Ушкалова це також не було винятком. Він мешкав на околиці селища Краснопілля і, мабуть, чи не найглибше від своїх однолітків спізнав принади довколишньої природи, її красу, адже його хатка розташовувалася на вулиці Зеленій, що в колишньому так званому Савченковому хуторі. Тут навколо чисте повітря, свіжість і прохолода від ставка, який за десяток-другий метрів від житла. А навколо лісові багатства, що й кликали постійно до себе хлопця. І він був зачарований цією красою, у його серце все це відкладалося, зберігалося у пам’яті. Continue reading

“Я мав відобразити світ, якого вже давно немає…”

П’ятого листопада, могло б виповнитися 63 роки літературознавцю, письменнику, доктору філологічних наук, професору кафедри української і світової літератури Харківського національного педагогічного університету імені Григорія Сковороди, одному із найвидатніших сковородинознавців і дослідників української літератури Ушкалову Леоніду Володимировичу. Для того, щоб вшанувати пам’ять Леоніда Володимировича у залі засідань зібралися викладачі, студенти, близькі, колеги. Continue reading

Леонід УШКАЛОВ: УКРАЇНСЬКА КУЛЬТУРА ЧАСІВ ШЕВЧЕНКА (I)

Доба Шевченка, з одного боку, є часом політичного занепаду України, а з другого – її культурно-національного відродження чи пробудження[159]. І зрозуміти феномен Шевченка можна лише за умови врахування культурного контексту його доби. Звісно, як геніальний митець Шевченко в певному сенсі перебуває «поза часом». За словами Віктора Петрова: «У Шевченка слід шукати не зв’язків з романтиками, не проявів романтизму або реалізму, а шевченкізму, розкриття його власної, своєї літературної доктрини, розробленої ним із сполучення Біблії, фольклору, історизму, революційного пафосу й творчих фантасмагорій поета»[160]. Це безперечно. Але, як підкреслював іще Михайло Драгоманов у рецензії на львівське видання «Кобзаря» 1893 року, Шевченко з’явився «зовсім не без предтеч і, власне, в часи, коли в усій Європі реакція «священного союзу» ослабла, коли і в самій Росії піднялись університети, етнографічна наука, славістика, коли сам уряд почав схилятись до думки про волю кріпаків…; коли виступала на сцену ціла генерація високоталановитих і народолюбивих ровесників Шевченка…»[161]. Continue reading

Федір Турченко: “Міхновський навертав Донбас до української ідеї”

Професор Запорізького національного університету, дослідник творчості Міхновського Федір Турченко. Фото: varta.kharkov.ua

“…Увага слобожанина Міхновського звернулася на найбільш модернізований, але й найбільш русифікований регіон України – Східний. Це був час переосмислення ним ролі економічної еліти в майбутньому українському державотворенні…”

31 березня 2013 року виповнилося 140 років з дня народження автора легендарної брошури “Самостійна Україна” (видана в 1900 році) Миколи Міхновського. А 3 травня – річниця його дивного самогубства у дворі на вулиці Жилянській у Києві у 1924 році.

Біографія Міхновського – це історія ідей, які випереджали свій час на кілька десятиліть. Історія, яка змінює наше уявлення про приреченість українців у ХХ столітті. Continue reading

Федір Турченко: “Перемога проросійських сил під час Майданів означала би кінець української історіографії. За нас би знову писали у Москві” (ч.2)

“Це парадокс, але приводом до написання моїх україноцентричних підручників стала ініціатива “червоних директорів”

– Пане Федоре, як Ви опинилися в Запорізькому університеті після харківської аспірантури?

– Коли я вже дописував свій текст, почалися розмови про те, щоб залишити мене для роботи на кафедрі. Професор Іван Рибалка пробував домовитися “там, нагорі”, але йому відмовили.

“Там” все пам’ятали. Довелося шукати роботу поза Харковом і у січні 1977 р. я став викладачем кафедри історії СРСР і УРСР Запорізького державного педагогічного інституту (з 1985 р. – держуніверситету). Почалася нова сторінка мого життя.

Факультет був молодий, кадрів не вистачало, тому швидко йшов по службовій драбині: викладач, старший викладач, доцент, завідувач кафедрою СРСР і УРСР. На цій кафедрі під моїм керівництвом працювало близько 20 викладачів. Continue reading

Федір Турченко: “Перемога проросійських сил під час Майданів означала би кінець української історіографії. За нас би знову писали у Москві” (ч.1)

– Пане Федоре, чи пригадуєте Ви конкретний момент або період у житті, коли Ви відчули, що хочете бути саме істориком і Вас це цікавить глибше, ніж інші галузі?

– Мій шлях в історичну науку у чомусь типовий, а багато у чому – унікальний. Почну з того, що з першого класу я багато читав. Село Тимофіївка на Сумщині, недалеко від кордону з Росією, де я народився в 1947 р. і закінчив 8 класів, мало три невеликі бібліотеки – сільрадівську, колгоспну і шкільну. Здається, я прочитав там усі книги. Звичайно, ніякої системи не було, але найбільше захоплювали воєнно-історичні твори і наукова фантастика. Вони формували стандартний радянський світогляд: я був переконаний, що у нас все добре, але жити заважають “окремі недоліки”. Коли Хрущов оголосив намір “догнати і перегнати США”, я – восьмикласник – був здивований: а коли ж ті американці встигли нас “обійти”? Continue reading