Tag Archives: Варвара Рєпніна

Леонід Ушкалов. Моя шевченківська енциклопедія. НАТХНЕННЯ

Leave a reply

НАТХНЕННЯ

Натхнення — річ загадкова й незбагненна. Принаймні це щось таке, що перебуває по той бік людського розуму. Недаром же в наших міркуваннях про натхнення ми так часто змушені вдаватись до метафор. Великий Платон, наприклад, говорив про «поетичне безумство». Мовляв, «поет — це істота легка, крилата й священна; він може творити тільки тоді, як стане натхненним і безтямним і не буде в нім більше розуму»[378]. Натхнення — це ніби якесь намагнічення, якесь перебігання невидимої енергії від однієї речі до іншої… Continue reading →

Леонід Ушкалов. Моя шевченківська енциклопедія. КРАСА

Leave a reply

КРАСА

Шевченко надзвичайно любив красиве. Коли оповідач повісті «Художник» каже: «Я — найбезтямніший шанувальник прекрасного як у самій природі, так і в божественному мистецтві», — це поет каже про свою власну душу. Часом ледь не все, на що тільки падає його погляд, здається йому сповненим краси. Ось хоч би початок повісті «Наймичка»: «прекрасна долина», «прекрасна лінія горизонту», «прекрасні жниці», «прекрасна цариця свята», «прекрасна голівка», «прекрасна картина», «прекрасна доня»… Continue reading →

Леонід Ушкалов. Моя шевченківська енциклопедія. ФІЛОСОФІЯ

Leave a reply

ФІЛОСОФІЯ

В юності я хотів стати філософом. Ні-ні. Не так… Спершу, десь років у тринадцять, я хотів стати геологом, потім — морським офіцером, потім — робітником, а потім, уже коли опинивсь у війську, — філософом. Але знайомі казали, що на філософські факультети беруть передовсім членів компартії. Це мене насторожило… Ніколи не любив людей, які говорять одне, думають друге, а роблять третє… Словом, філософом я так-таки й не став. Але моя юнацька любов до філософії нікуди не зникла. Почасти вона всоталась у стиль мого життя, почасти — в мою улюблену філологію… Continue reading →

Леонід Ушкалов. Моя шевченківська енциклопедія. МЕТАМОРФОЗА

Leave a reply

МЕТАМОРФОЗА

Слово «метаморфоза» може звучати по-різному. Наприклад, у мого земляка Івана Багряного воно звучить як гнівна інвектива:
«Шукаєм настроїв, метафор, асонації,
За влучну риму проміняли розум…
Поетики сплюндрованої нації
Пережили
Чудну метаморфозу.
Одні сюсюкають та марять галатеями,
Другі над римою товчуться геніальною,
А треті музу українську прометеєву
Зробили дівкою інтернаціональною…»

Тарас Шевченко. Автопортрет. 1849 Continue reading →

Леонід Ушкалов. Моя шевченківська енциклопедія. МАЙБУТНЄ

Leave a reply

МАЙБУТНЄ

У християнській традиції наше життя споконвіку було заведено трактувати як існування в «долині плачу». Мов, недаром перший звук щойно народженої дитини — плач. Пригадуєте, як Григорій Сковорода писав у одному з листів? «Повернувшись до свого музею й згадавши про свій день народження, про який нагадав мені один друг і власна пам’ять, я почав думати про те, як сповнене злигоднями життя смертних. Мені здався зовсім не безглуздим чийсь здогад, нібито щойно народжена дитина одразу ж починає плакати тому, що вже тоді ніби передчуває, на які лиха доведеться їй перегодом наразитися». Отже, майбутнє постає тут як довга-довга вервечка нещасть і злигоднів, що їх вивершує смерть. Continue reading →

Леонід Ушкалов. Моя шевченківська енциклопедія. ДОЛЯ

Leave a reply

ДОЛЯ

Один із героїв «Майстра корабля» Яновського каже: «На світі завше більше поганого, ніж доброго. Той, хто вірить у долю, може собі записати, що в долі напівчорне обличчя». Не знаю. Це кому як. Я, наприклад, вірю в долю, але волію бачити її прекрасною незнайомкою. Може, саме тому моя життєва стежина від колиски й до сьогодні всіяна трояндами… Continue reading →

Леонід Ушкалов. Моя шевченківська енциклопедія. СВОБОДА

Leave a reply

СВОБОДА

Опанас Заливаха. «Чи буде суд, чи буде кара». 1964 р.

Доля розпорядилася так, що Шевченко прийшов у цей світ кріпаком, тобто безправним рабом. Зрештою, до чого, до чого, а до рабства в Російській імперії було не звикати. Тільки в 1786 році Катерина ІІ видала указ, за яким прохачам було дозволено називати себе не «рабами», а «вірнопідданими». Із цього приводу іронічний Василь Капніст — батько Шевченкового приятеля Олексія Капніста — написав «Оду на истребление в России звания раба». А за три роки перед цим він написав і свою знамениту «Оду на рабство», відгукнувшись таким чином на указ тієї ж таки Катерини ІІ про закріпачення селян у Київському, Чернігівському та Новгород-Сіверському намісництвах. Continue reading →

Леонід Ушкалов. «Ми не лукавили з тобою…»: щоденник Тараса Шевченка (ч.1)

Leave a reply

«МИ НЕ ЛУКАВИЛИ З ТОБОЮ…»: ЩОДЕННИК ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

12 червня 1857 року. Надворі спекотне азійське літо. Новопетровський форт, немов ластівчине гніздо, приліпився на стрімчастому північному березі Каспійського моря. Цього дня великий український поет і художник Тарас Шевченко, на ту пору рядовий 1-го Оренбурзького лінійного батальйону, який із нетерпінням чекав на наказ про звільнення зі служби, дістав у ротного писаря шість аркушів сіруватого паперу й рушив у свою улюблену альтанку на комендантський город. Там він зшив собі зошит, акуратно обрізав його – правда, не без пригод, бо зламав просто безцінний у цій пустелі кишеньковий ножик, – і почав вести щоденник. Перша записана подія – саме про те, як він зламав ножик… Continue reading →

Леонід Ушкалов. Моя шевченківська енциклопедія. ВОСКРЕСІННЯ

Leave a reply

ВОСКРЕСІННЯ

Про воскресіння Шевченко говорив доволі часто. Це могла бути, наприклад, згадка про молитву Чесному Хресту «Да воскреснет Бог», яка є в повістях «Наймичка», «Близнята», «Прогулянка…». А могла бути всього лиш грайлива «гіпотетична модальність»: «якби воскрес…». Так, у повісті «Прогулянка…» Шевченко каже: наші народні думи такі піднесено-прості й прекрасні, що якби раптом воскрес Гомер «та послухав би хоч одну з них від такого ж, як і сам він, сліпця, кобзаря чи лірника, то розбив би вдрузки свій козуб, званий лірою, і найнявся б за міхоношу до нашого найубогішого лірника, привселюдно обізвавши себе старим дурнем». Continue reading →

Леонід Ушкалов. Моя шевченківська енциклопедія. ЯНГОЛ

Leave a reply

ЯНГОЛ

Янголи в Шевченка різні. Це може бути щось благовіщенське, як, скажімо, у старовинній українській колядці «Ой видить Бог», що зринає в драмі «Назар Стодоля»: «Бачить же Бог, бачить Творець, / Що мир погибає, / Архангола Гавриїла / В Назарет посилає…», — може бути згаданий у повісті «Княгиня» «херувим Рафаеля», яким він постає на знаменитій «Сікстинській Мадонні», а може бути навіяний романтичною поезією «янгол раю», як у поемі «Тризна»: «Он снова чистый ангел рая, / И на земле он всем чужой». Continue reading →