Tag Archives: вічність

Леонід Ушкалов. Моя шевченківська енциклопедія. МАЙБУТНЄ

МАЙБУТНЄ

У християнській традиції наше життя споконвіку було заведено трактувати як існування в «долині плачу». Мов, недаром перший звук щойно народженої дитини — плач. Пригадуєте, як Григорій Сковорода писав у одному з листів? «Повернувшись до свого музею й згадавши про свій день народження, про який нагадав мені один друг і власна пам’ять, я почав думати про те, як сповнене злигоднями життя смертних. Мені здався зовсім не безглуздим чийсь здогад, нібито щойно народжена дитина одразу ж починає плакати тому, що вже тоді ніби передчуває, на які лиха доведеться їй перегодом наразитися». Отже, майбутнє постає тут як довга-довга вервечка нещасть і злигоднів, що їх вивершує смерть. Continue reading

Михайло Прудник: Бувальщини від лауреата Нобельської премії

Вшановуючи пам’ять нашого незабутнього талановитого земляка, який відійшов у Вічність 7 серпня цього року, пропонуємо читачам «Краснопілля Інфо» замальовки з однієї з останніх літературних зустрічей Михайла Прудника з колегами і читачами. Запам’ятаймо його таким.

***

Михайло Прудник – персона відома у журналістському та літературному середовищі. Навіть легендарна. З 1975 року працює в журналі «Перець» фейлетоністом, на посадах завідувача відділу культури, відповідального секретаря. З 2002 року — головний редактор видання. Член Національної спілки письменників України (1987), Спілки журналістів України (1979), член приймальної комісії НСПУ. Член журі Всеукраїнських фестивалів гумору та сатири. Постійний учасник всеукраїнських фестивалів «Вишневі усмішки». Лауреат багатьох премій. Continue reading

Відійшов у вічність Михайло Прудник – відомий письменник-гуморист, земляк, який розпочинав свій журналістський шлях в районній «Перемозі»

Колектив Краснопільської газети «Перемога» з сумом повідомляє, що 7 серпня пішов у засвіти Михайло Прудник – відомий письменник-гуморист, земляк, колишній головний редактор журналу «Перець». Не дожив навіть до свого 70-ліття.

Михайло Прудник народився 19 листопада 1952 р. в с. Мозкове Краснопільського району на Сумщині. Continue reading

Леонід Ушкалов. Моя шевченківська енциклопедія. ПОРОЖНЕЧА

ПОРОЖНЕЧА

Образ порожнечі зринає в Шевченка досить часто. Наприклад, у поемі «Тризна» він говорить про зяючу «порожнечу життя»: «Страдал он. Жизни пустота / Пред ним могилой раскрывалась…» І тут-таки поет змальовує образ «межі вічності», яка чорніє десь далеко-далеко «в пространстве мрачном и пустом».

А що то за порожнеча: космічна чи душевна? Святий зна. Та, в усякому разі, цей образ змушує пригадати похмуру візійну замальовку з «комедії» «Сон»:

«Лечу, лечу, а вітер віє,
Передо мною сніг біліє,
Кругом бори та болота,
Туман, туман і пустота». Continue reading

Леонід Ушкалов. Моя шевченківська енциклопедія. МИТЬ

МИТЬ

У Святослава Гординського є такі чудесні рядки:

«Де — межі моря і людських хотінь?
Ось промайнула чайка по блакиті:
Прижмуриш вії — і не зловиш миті,
Несхопної, як перелітна тінь»…

Мить — річ, на перший погляд, зовсім проста. Хто ж не знає, що це такий собі антонім тривання, якийсь найкоротший відтинок буття, сказати б, «буттєва неподілка», «атом тривалості» чи що. Та, з другого боку, це щось напрочуд багатогранне й таке невловиме, що його суть легко-легко, ніби граючись, тікає від твого розуму. Continue reading

Леонід Ушкалов. Моя шевченківська енциклопедія. ВІЧНІСТЬ

ВІЧНІСТЬ

Ніхто зі смертних не годен збагнути, що таке вічність бодай тому, що живе у світі зникомих речей. А надто — коли твоя душа цілком занурена в дрібні марнотні справи. Згадаймо саркастичні рядки Маланюка з його послання Юрієві Дараганові. «Лиш десять літ — і вже по всім. / Серця сліпі! Серця калічні! / Коротка ця хахлацька вічність, / Непевна і гірка, як дим»

Т. Г. Шевченко. Автопортрет. 1861.

У Любченковому «Вертепі» двоє чоловіків розмовляють про те, яке все перемінне в нашому житті. «Слухайте, але є ж у світі щось вічне?» — вигукує один. «Ні, — спокійно відповідає на те інший. — Нема нічого вічного». «Як? — не здається перший. — А людина? Сама людина з її пристрастями?»… Continue reading

«Відваги не тратила…»: Ольга Франко очима сина (забутий некролог Тараса Франка на смерть матері)

«Краснопілля Інфо» продовжує знайомити наших читачів зі сторінками життя Ольги Хоружинської – дружини Івана Франка. Як відомо, дитячі роки Ольга Хоружинська провела в селі Тимофіївка на Слобожанщині (нині с. Осоївка нашого району).

***

Сторінка з паспорта Ольги Франко з Хоружинських. Фото не пізніше 1928 р.

У ніч на 15 липня 1941 року відійшла у засвіт Ольга Франко з Хоружинських – дружина Івана Франка та мати чотирьох його дітей… 17 липня 1941 р. її поховали на Личаківському цвинтарі неподалік могили її чоловіка.

У час смерті Ольги Франко, як і у час смерті її чоловіка, Україна була охоплена війною… На той час уже Другою світовою. Continue reading