На вихідних вкотре побувала у рідному Краснопіллі. Метою поїздки була доставка свіжого номера газети «Перемога» нашим відданим передплатникам. Доводилося діяти по-різному: декому передавала видання через знайомих і сусідів, а тим, хто мешкає за залізничним переїздом – у Кленках та Михнівці – залишила у магазині «Слов’янка» для того, щоб люди змогли забрати черговий номер «районки».

Коли потрапляю в цей дорогий серцю куточок малої батьківщини, відчуваю цілу палітру емоцій. Тут гарно і затишно, але водночас моторошно та сумно. Прифронтове селище живе під постійною загрозою.

Прямуючи вулицями, здебільшого зустрічала лише песиків – звичайних, колись домашніх собак, що бігають поодинці чи зграйками. Мабуть, більшість людей, які лишаються жити у Краснопіллі, були зайняті своїми клопотами. Але життя тут є, хоча воно, здається, лише жевріє…

Пані Людмила, яку зустрічаю, розповідає, що вони з чоловіком повернулися до селища ще у квітні й відтоді надовго рідного дому не кидають. Жінка щодня підгодовує залишених на вулиці собак та котиків. Корм для них кілька разів на місяць привозить сумська волонтерка Олександра.

«Олександри вже два тижні не було, вже б мала приїхати, але, мабуть, через ворожі дрони поки не ризикує. Але нічого, тварини не голодні, знаходжу чим їх нагодувати», – з теплою усмішкою розповідає пані Людмила, вкотре демонструючи турботу попри всі небезпеки.

Неподалік зустрічаю Лідію Яківну, яка вже кілька місяців постійно мешкає у селищі. Вона якраз підгодовувала цілий «загін» хвостатих – з десяток котиків та кількох собак біля свого сараю. Навколо неї стояла, мабуть, така ж кількість імпровізованих мисок, наповнених звареною кашею. Жінка ретельно слідкувала, щоб її підопічні їли порівну.

«Хвостаті не хочуть їсти просто зварену кашу, їм треба її чимось смачненьким та запашним заправити. Котиків залишених багато, усіх жаль, але іноді немає чого додати до прісної кашки. А ще, вони хворіють, тому доводилося декого з них лікувати», – бідкається Лідія Яківна. Вона додає, що донька допомагає, передає їжу та ліки для тварин. «Можливо, знайдуться волонтери, які зможуть надавати корм для тварин хоча б іноді, адже котиків не зменшується, а навпаки – додається», – з надією каже жінка.

Раптом, під’їхала автівка, і їй назустріч «летить» собака, ледве не застрибуючи у відчинене вікно до водія. Так радіє пес людині, яка підгодовувала його, коли він колись прибився до її дому… Ці моменти щирої прихильності та пам’яті дають надію.

Прямую далі. На іншій вулиці, попри жовтневу холоднечу, біля одного з дворів розкішно квітнуть троянди, наче виклик смутку. А ще помічаю приємну дрібницю: у поштовій скриньці вже є місце для газет. Це означає, що люди таки навідують свою оселю, адже кілька тижнів тому до скриньки майже не можна було покласти черговий номер «Перемоги». Цей маленький знак говорить про неперервний зв’язок з домом.

Тож Краснопілля живе завдяки його мешканцям, їхній любові до рідного селища, людяності та турботі про тих, хто не може подбати про себе сам.

Ольга Кисленко

Газета «Перемога»
31.10.2025 року

Джерело:
https://krasnews.com.ua/bolovi-tochky/zhyttya-u-prykordonnomu-krasnopilli-turbota-pro-chotyrylapyh-ta-lyubov-do-svogo-selyshha/
07.11.2025
БОЛЬОВІ ТОЧКИ
ГРОМАДА
Життя у прикордонному Краснопіллі: турбота про чотирилапих та любов до свого селища
…

( перше фото – портал suspilne.media/sumy/ )