Tag Archives: Україна

Леонід Ушкалов. «Душу й тіло ми положим за нашу свободу…»: що таке свобода для українця? (ч.3)

(закінчення, перші дві частини див. тут і  тут )

***

VII. СВОБОДА В ІДЕЙНИХ КООРДИНАТАХ ХХ–ХХІ СТОЛІТЬ

Переважна більшість українських політичних партій початку ХХ ст., а надто – опозиційних до режимів, проголошувала ідею свободи в різних її трактуваннях. Ось, для прикладу, відозва Української партії соціалістів-революціонерів (есерів) від серпня 1911 р. Вона звучить як панегірик революції 1905–1907 рр. і свободі: «Товариші! Недавно ми були свідками одного з найбільш величних і прекрасних явищ в історії революції народів. Під ярмом кривавого царату віками стогнали народи, схилившись над тяжкою працею, не маючи змоги дати одсіч лютим катам. Та нараз перед нашими очима, почувши в собі силу, той споконвічний раб розправив свій стан, гордо підняв до гори голову і з усмішкою на устах та з окликом – “Свобода!”, завзято кинувся в бій з тиранами» [Українська думка І, с. 165]. Continue reading

Леонід Ушкалов. «Душу й тіло ми положим за нашу свободу…»: що таке свобода для українця? (ч.2)

(Продовження. Початок див. тут )

***

«КУЛЬТ СВОБОДИ» В УКРАЇНІ КОЗАЦЬКИХ ЧАСІВ

Саме в XVI ст. починає формуватися той «культ свободи», про який писав Санте Ґрачотті в статті «Українська культура XVII століття і Європа» (1994): «<…>культ свободи-незалежності та громадянських прав в українців виявляється вже з XVII ст., і тому саме це століття становить непомильну ознаку приналежності України до Європи» [Ґрачотті, с. 4]. «Культ свободи» є також непомильною ознакою панування в цей час ідеалів козацько-шляхетського, тобто лицарського, стану. Гійом Левассер де Боплан у книзі «Description d’Ukranie» (1660) свідчив, що козаки «надзвичайно цінують свою свободу [liberté], без якої вони не могли б жити» [Боплан, с. 156–157]. Continue reading

Леонід Ушкалов. «Душу й тіло ми положим за нашу свободу…»: що таке свобода для українця? (ч.1)

І. СТРЕМЛІННЯ ДО СВОБОДИ ЯК ХАРАКТЕРНА РИСА УКРАЇНЦЯ

Першим з істориків про свободу як про характерну рису світогляду й способу життя українців писав Микола Костомаров у статті «Две русские народности» (1861). Порівнюючи українців та росіян, він відзначив, що «український етнос [племя южно-русское] має своєю характерною рисою перевагу особистої свободи, тимчасом як великоруський – перевагу общинності» [Костомаров, с. 63]. Мовляв, «потяг до щільного злиття частин, занепад особистих спонук під владою спільних, непорушна законність спільної волі<…> збігається у великоруському народі з єдністю сімейного побуту та з поглинанням особистої свободи ідеєю мира й утілилося в народному побуті у вигляді неподільності родин, общинної власності<…>» [Костомаров, с. 72]. Натомість в українців родини поділяються й роздрібнюються, а форми господарювання, схожі на російську «общину», збереглися лише в найглухіших закутках українського світу [див.: Франко]. Continue reading

Леонід Ушкалов. Моя шевченківська енциклопедія. НАТХНЕННЯ

НАТХНЕННЯ

Натхнення — річ загадкова й незбагненна. Принаймні це щось таке, що перебуває по той бік людського розуму. Недаром же в наших міркуваннях про натхнення ми так часто змушені вдаватись до метафор. Великий Платон, наприклад, говорив про «поетичне безумство». Мовляв, «поет — це істота легка, крилата й священна; він може творити тільки тоді, як стане натхненним і безтямним і не буде в нім більше розуму»[378]. Натхнення — це ніби якесь намагнічення, якесь перебігання невидимої енергії від однієї речі до іншої… Continue reading

Леонід Ушкалов. Моя шевченківська енциклопедія. ЗІРКА

ЗІРКА

Архип Куїнджі. Українська ніч. 1876

Шевченко страшенно любив зоряне небо. Недаром зорі є в нього неодмінним атрибутом нічного українського пейзажу. Згадаймо хоч би «Садок вишневий коло хати…» — цю, за словами Еммануїла Райса, «вершину ідилічної лірики Шевченка»: «Сем’я вечеря коло хати, / Вечірня зіронька встає». А ось чудесна замальовка з повісті «Прогулянка…»: «Невдовзі настала ніч, тиха, тепла й темна. Дивовижна ніч! Червонуваті зорі здавались більшими, ніж завжди, і якось особливо прекрасно горіли на темному тлі. Чарівна ніч!» Continue reading

Леонід Ушкалов. Моя шевченківська енциклопедія. КРАСА

КРАСА

Шевченко надзвичайно любив красиве. Коли оповідач повісті «Художник» каже: «Я — найбезтямніший шанувальник прекрасного як у самій природі, так і в божественному мистецтві», — це поет каже про свою власну душу. Часом ледь не все, на що тільки падає його погляд, здається йому сповненим краси. Ось хоч би початок повісті «Наймичка»: «прекрасна долина», «прекрасна лінія горизонту», «прекрасні жниці», «прекрасна цариця свята», «прекрасна голівка», «прекрасна картина», «прекрасна доня»… Continue reading

Леонід Ушкалов. Моя шевченківська енциклопедія. ФІЛОСОФІЯ

ФІЛОСОФІЯ

В юності я хотів стати філософом. Ні-ні. Не так… Спершу, десь років у тринадцять, я хотів стати геологом, потім — морським офіцером, потім — робітником, а потім, уже коли опинивсь у війську, — філософом. Але знайомі казали, що на філософські факультети беруть передовсім членів компартії. Це мене насторожило… Ніколи не любив людей, які говорять одне, думають друге, а роблять третє… Словом, філософом я так-таки й не став. Але моя юнацька любов до філософії нікуди не зникла. Почасти вона всоталась у стиль мого життя, почасти — в мою улюблену філологію… Continue reading

Леонід Ушкалов. Моя шевченківська енциклопедія. АНГЛІЯ

АНГЛІЯ

Щó таке Англія для Шевченка? Мабуть, найперше — англійська література: Шекспір, Дефо, Байрон, Вальтер Скотт, Голдсміт, Діккенс, Макферсон, Янг, Бернз… Наприклад, Байрона Шевченко читав у перекладі Міцкевича. Особливо йому полюбилась ось ця строфа з «Чайльд-Гарольда», яку він, кажуть, часто повторював: «Sam jeden błądząc po świecie szerokim, / Pędzę życie tułacze, / Czegoż mam płakać, za kim і po kim, / Kiedy nikt po mnie nie płacze?»[18]. А ось щоденникова нотатка від 15 вересня 1857 року: «За вечерею Ніна Олександрівна[19] наївно розповідала зміст «Дон-Жуана» Байрона, якого вона прочитала днями у французькому перекладі. А ще миліше й наївніше просила свого чоловіка навчити її англійської мови». Continue reading

Леонід Ушкалов. Моя шевченківська енциклопедія. АМЕРИКА

АМЕРИКА

Кожен відкриває Америку по-своєму. Наприклад, я, коли був малий, знав про неї тільки з книжок: Фенімор Купер, Майн Рід, Марк Твен… У подружку Тома Сойєра Беккі Тетчер я, здається, був навіть трішки закоханий… Потім настала черга вестернів. Потім — десь у шістнадцять — строго-настрого заборонені «Голос Америки» й rock’n’roll. І ще, і ще… Хоч, зрештою, Америка так і залишилась для мене чимось далеким і екзотичним. Continue reading

Леонід Ушкалов. Моя шевченківська енциклопедія. ГАРМОНІЯ

ГАРМОНІЯ

«О як гармонію, гармонію ми любим», — вигукнув колись Тичина. Шевченко теж її любив. А що для нього гармонія? Найперше — інструментальна музика. Так-так, музика для Шевченка — «чутна гармонія». 24 березня 1858 року поет пише про музикальну вечірку в мецената, почесного громадянина Москви Миколи Варенцова: «Тут я зустрівся з деякими московськими художниками й музикантами і, послухавши Моцарта, Бетговена й інших великих представників чутної гармонії, об 11 годині вернувсь назад…»

Пройнята неймовірною чуттєвістю, гармонія музики — «людська, надто людська». Та водночас це космічна стихія, котра гойдає людину на своїх хвилях. Ось герой повісті «Музикант» слухає концертну увертюру Фелікса Мендельсона-Бартольді до комедії Шекспіра «Сон літньої ночі». Виконавців двоє: чоловік — за віолончеллю, жінка — за фортепіано. «Віолончель з фортепіано, — каже він, — це така божественна гармонія, що вічно слухав би її й не наслухався, а особливо коли вони вдвох виконують цю чарівну серенаду. Я, зрештою, гадаю, і не без підстав, що, крім гармонії звуків, між ними існує найвища гармонія найніжніших почуттів». Гармонія звуків непомітно перебігає тут у гармонію почуттів, а гармонія почуттів — у гармонію звуків. Continue reading