Category Archives: Краєзнавство

З історії робітничого поселення Грязне

На території нашого краю маємо унікальне адміністративно-територіальне утворення – поєднання великого робітничого поселення Грязне з невеликим селом Чернеччина. Грязне, котре значно переважає за станом та кількістю населення Чернеччину, підпорядковується останній. Навіть сама назва «Грязне» не вживається в офіційному документообігу, як окреме село, а тільки як історична частина Чернеччини. Continue reading

Мощенко Кость Васильович. Життєвий подвиг оборонця української культурної спадщини (ч.2)

До 145-річчя від дня народження

***
/ закінчення /

Віддавши близько двадцяти років свого життя роботі в Полтавському музеї, К.В.Мощенко болісно переживав розлуку з ним. І хоч без роботи не залишився – читав лекції з архітектури в Полтавському індустріальному технікумі – відчутного задоволення вона не приносила [29]. Добре, що на допомогу прийшли друзі – М.Я.Рудинський, який з 1925 р. став вченим секретарем Всеукраїнського археологічного комітету при ВУАН, відомий мистецтвознавець, співробітник Всеукраїнського історичного музею імені Т.Г.Шевченка в Києві Д.М.Щербаківський, з яким Костянтин Васильович познайомився ще в 1905 р. За їх пропозицією К.В.Мощенко в травні 1925 р. переїхав до Києва, де отримав змогу продовжити роботу в музейних закладах [30]. Continue reading

Мощенко Кость Васильович. Життєвий подвиг оборонця української культурної спадщини (ч.1)

МОЩЕНКО
Костянтин Васильович
1876 – 1963

До 145-річчя від дня народження

Кость Васильович Мощенко (19.05.1876, м. Миропілля Суджанського повіту Курської губернії — 16.09.1963, м. Дорнштадт, земля Баден-Вюртемберґ, Німеччина) — український громадський діяч, музейник, етнограф, художник, архітектор, краєзнавець, дослідник українського народного мистецтва. Діяч доби Української Центральної Ради, дійсний член Центрального комітету охорони пам’яток старовини і мистецтва в Україні, яке було створено в Києві 12 травня 1917 р., голова Комітету охорони пам’яток старовини і мистецтва на Полтавщині, створеного в Полтаві у червні того ж року.

*** Continue reading

МОВОЮ ДОКУМЕНТІВ. «…Следовательно, все аресты по Краснопольскому району проводились по списку, утвержденному руководством вышеуказанного управления…»

МОВОЮ ДОКУМЕНТІВ

Замість передмови

О.О. Сопільняк, 1903 р.н., уродженець Полтавської області. З 1937 р. по 1941 р. та з листопада 1945 р. по грудень 1949 р. – начальник Краснопільського райвідділення НКВС (НКДБ, МДБ). На час допиту, як свідка, інспектор відділу кадрів і спецроботи Сумської меблевої фабрики.

За поданням Головного військпрокурора УРСР від 8 лютого 1957 р. військколегія Верховного Суду УРСР 23 квітня 1957 р. відзначила, що „со времени совершения Сопильняком преступления прошло свыше 18 лет”, і прийняла рішення про передачу матеріалів щодо фальсифікації ним слідчих справ до партійних органів. (Сопільняк особисто ініціював арешт 17 педагогічних працівників, причому на 11 осіб [5 директорів шкіл і 6 вчителів] очолюване ним райвідділення НКВС не мало будь-яких компрометуючих матеріалів. До всіх заарештованих трійкою при Харківському облуправлінні НКВС була застосована ВМП. [ДАСО, ф.П-1, оп. 1, спр. 324, арк. 237] ). Continue reading

Бандитизм часів НЕПу на Краснопільщині

Краснопілля. Малюнок 1925 р.

Початок 1920-х. Вечоріє на Успенці. Молодий дядько повертається з роботи в лузі. Повечерявши, заглядає до клуні, тулить у куток косу, граблі. Дістає зі скрині пляшку домашньої горілки, бере з лавки сокиру, звичним рухом пальця перевіряє гостроту. Витягає з очерету обріз гвинтівки. Ага ж – сірники треба не забути – сусіду «червоного півня» пустить під стріху. Скрізь гавкають собаки, товариші свистять із лісу, збираються. Пора «на дєло» – грабувати. Звичайна картина сторічної давнини… Continue reading

Ряснянська комуна (до 100-річчя)

Після буремних подій 1917-1920 рр. та остаточної перемоги більшовизму, перед молодою державою нового типу постало непросте завдання – швидко відновити господарство, основою котрого з глибини віків було сільськогосподарське виробництво. У мріях ідеологів комунізму результат бачився, як створення «держави-комуни», де не буде приватної власності, товарно-грошових відносин і ринку.

На думку мрійників-стратегів, подати приклад швидкого подолання відстані від тотальної розрухи і бідності до щасливого ситого майбутнього мають сільськогосподарські комуни, базовані на експропрійованих поміщицьких та монастирських економіях. Серед найбільше знедолених селян знайшлися і прихильники такої політики. Так як свого майна та засобів виробництва вони майже не мали, вступаючи до комуни – нічого не втрачали, готові були жити у гуртожитках, переселятися на будь-які відстані у пошуках кращої долі. Continue reading

Леонід Дідоренко: Живуть старі назви вулиць

5 років тому, 20 січня 2016 року, завершився земний шлях нашого видатного земляка, Почесного громадянина селища Краснопілля Дідоренка Леоніда Дмитровича – краєзнавця, історика, поета, літописця Краснопільщини і щирого патріота рідної землі.

Внесок Леоніда Дідоренка у формування історичної пам’яті земляків переоцінити неможливо… Пропонуємо чудовий нарис Леоніда Дмитровича про старі споконвічні назви краснопільських вулиць, кутків, хуторів. У них закарбувалася сама історія нашого селища і краю.

Живуть старі назви вулиць

Чимале наше селище Краснопілля: майже на 7 км тягнеться воно з заходу на схід і 5 км з півночі на південь. Не враховуючи Новодмитрівки, Михайлівки та селища Михайлівського, які підпорядковані селищній раді. Continue reading

Про справи у нашому краї Олександра Паліцина і Олександра Каразіна (ч.2)

(закінчення)

Так поступово ми переходимо до іншого цікавого персонажу – Василя Назаровича Каразіна, слобожанського просвітителя, науковця, засновника першого на Лівобережній Україні університету у Харкові, ініціатора створення міністерства народної просвіти Російської імперії. Входив до тісного кола спілкування Паліцина, листувався з ним, провідував у Попівці.

Василь Назарович Каразін, портрет початку ХІХ ст.

Слід сказати, що у молодості Каразін був ще тим бешкетником. Під впливом діяльності Григорія Сковороди, він став справжнім «народником», панібратався з кріпаками. Більше того – оженився на 14-річній кріпачці Домні і, разом з нею, вагітною, хотів утекти за кордон, та був спійманий. Після смерті дружини під час пологів «остепенився», почав займатися науками, особливо – хімією та біологією. Скористався зміною влади в імперії (на трон прийшов молодий цар Олександр І), дякуючи вродженій хитрості та язикатості, знайшов короткий шлях до імператора, запропонувавши йому свої ідеї про реформу освіти. Цар назначив Каразіна своїм радником, куратором народних училищ. Така посада примусила Василя задуматись над власним поміщицьким статусом, статками, авторитетом у дворянському суспільстві. «Ліва рука царя» – і майже голодранець (по дворянським поняттям) – неприємне поєднання. Та ще й купа ворогів: котрихось давила заздрість; якісь були набуті нетриманням язика за зубами; хтось і просто відверто насміхався з «вискочки». Треба з цим щось робити… Continue reading

Про справи у нашому краї Олександра Паліцина і Олександра Каразіна (ч.1)

В Україні в усі часи знаходились люди, котрі своєю діяльністю закладали основи розвитку суспільства на століття вперед. 200 років тому на Слобідщині яскравими зірками небосхилу просвітництва палали імена Олександра Паліцина та Василя Каразіна. Про їх справи у нашому краї і піде мова у цьому нарисі.

Портрет О.Паліцина французького художника П.Берже, 1813 р.

Олександр Олександрович Паліцин у 1792 р. викупив у нащадків Андрія Андрійовича Кондратьєва хутір Попівка (північніше села Залізняк, сьогодні – у Сумському районі). Йому сподобався ландшафт місцевості на зразок альпійської, а тихоплинне сільське життя на віддалі від гамірного міста найкращим чином сприяло реалізації творчих планів на майбутнє. Швидко облаштував навколишній життєвий простір – великий будинок на багато кімнат, навколо – садово-парковий ансамбль в англійському стилі, ставок та пасіка. Continue reading

Поселення черняхівської культури на Краснопільщині

Тривають осінні польові роботи. Сьогодні механізатори, керуючи сучасною потужною технікою, рідко зіскакують з підніжки трактора чи комбайна на землю. Коли ж така потреба виникає і грунт стає до очей ближче – в поле зору іноді потрапляють невеликі уламки старовинного посуду сірого кольору – явно дуже старого. Часто ділянка поля просто всіяна такими черепками. Невже тут колись жили люди?

Перші чотири століття після Різдва Христового – найспокійніший час в історії людства. Ні війн, ні великих загарбницьких завоювань, тільки поодинокі походи римлян у провінції на придушення повстань. Велика Скіфія, до складу якої входила вся територія сучасної України, значно ослабла. Цим скористалися готи – східнонімецьке плем’я, котре бурхливо розвивалось. Землероби швидко облюбували під колонізацію безкрайні чорноземні простори сучасних України, Румунії та Молдови. Continue reading