Tag Archives: професор

Агапій Шамрай: Джонатан Свіфт та його твір (III)

Джонатан Свіфт та його твір

(закінчення)

* * *

Творчість Свіфта-сатирика становить певний крок у розвитку не тільки англійської, але взагалі європейської літератури. Схарактеризувати особливості сатири Свіфта в усіх її різноманітних виявах – річ неможлива в невеликій статті. Можна, звичайно, спинитись лише на основних її особливостях. Continue reading

Агапій Шамрай: Джонатан Свіфт та його твір (II)

Джонатан Свіфт та його твір

(продовження)

* * *

Загальним своїм характером «Мандри Гуллівера» належать до тих сатирико-дидактичних і утопічних творів, що зародилися з розвитком гуманізму в XVI столітті і набули особливого поширення в епоху Просвітительства. Твори Еразма Роттердамського та Ульріха фон Гуттена в Німеччині, Рабле («Гаргантюа і Пантагрюель»), Депер’є у Франції, Томаса Мора («Утопія»), Френсіса Бекона («Нова Атлантида») в Англії, Кампанелли («Місто сонця») в Італії становлять собою найтиповіші зразки цієї літератури на початку її зародження. Continue reading

Агапій Шамрай: Джонатан Свіфт та його твір (I)

Джонатан Свіфт та його твір

«Головна мета, яку я собі поставив у всіх своїх працях, – швидше ображати людей, ніж їх розважати, і якби я здолав довершити свої наміри без шкоди для себе, був би з мене найплідніший письменник на світі…»

Це одна з найсумніших книжок в історії європейської літератури, найгостріший памфлет на людство, але написано цю книжку не в нападі хворобливої мізантропії, а з почуттям «ненавидячої любові» до людини. Зневага і обурення, що подекуди просто б’ють в очі зі сторінок «Гуллівера», не є наслідком лихої вдачі письменника, як то іноді пишуть історики літератури, а збуджені глибокою образою за людину, якою вона є, при гострій свідомості того, якою вона має й повинна бути. Саме віра в людину, захована під личиною жорстокого скепсису, диктувала авторові нещадні рядки, в яких безоглядному осудові піддавалися соціальні, політичні та інші форми сучасного Свіфтові суспільства. Continue reading

Шамрай Агапій Пилипович – корифей українського літературознавства

До 125-річчя від дня народження Агапія Пилиповича Шамрая

Агапій Пилипович Шамрай – надзвичайно талановитий український літературознавець, історик літератури, професор світового рівня, ім’я якого відоме далеко за межами нашої країни. Його перу належить багато наукових праць, розвідок та досліджень у царині літературознавства, які займають почесне місце у скарбниці наукових досягнень України та її обдарованих синів.

Народився А. Шамрай на Сумщині в м. Миропілля 3 жовтня 1896 р. у заможній селянській родині. Дитинство пройшло на рідній стороні, серед мальовничої української природи, та було досить звичайним. Закінчивши середню школу, хлопець у 1917 р. вступив до Київського університету на історико-філологічний факультет, оскільки з дитинства захоплювався літературою та мав неабиякий хист до вивчення мов (відомо, що він володів вісьмома мовами: англійською, латинською, німецькою, французькою, білоруською, польською, українською та російською). Через два роки Агапій у зв’язку з певними життєвими обставинами перевівся до Харківського університету, який закінчив у 1921 р. Під час навчання юнак заробляв на життя, викладаючи у школах і технікумах українську мову та літературу, отже, початком професійної діяльності майбутнього літературознавця можна вважати студентські роки. Continue reading

Рецензії: Станіслав Бондар. Леонід Ушкалов «Чарівність енергії: Михайло Драгоманов»

“Народ, що не шанує своїх великих людей, не варт зватися освіченим народом”
Іван Франко

У Львові іменем Драгоманова названа вулиця, на якій знаходиться Наукова бібліотека Львівського національного університету імені Івана Франка. Це дуже знаково, адже Драгоманов вплинув на формування соціально-політичних поглядів Івана Яковича, більше того, він був інтелектуальним лідером для цілого покоління політичних діячів, а його публікації у львівській газеті “Правда” мали великий резонанс в україномовному світі. Це при тому, що Драгоманов, уродженець Гадяча на Полтавщині, був гостем на Галичині й сам намагався зрозуміти особливості політичної культури в монархії Габсбургів, які були відмінними від порядків у Російській імперії, де Михайло Петрович формувався як особистість та розпочинав свою наукову й політичну кар’єру. Continue reading

П’ятикоп Олександр Іванович – військовий льотчик, ветеран війни, доктор медичних наук, професор з Миропілля

До 100-річчя професора П’ятикопа Олександра Івановича

П’ятикоп Олександр Іванович (1921 – 1983) – військовий льотчик, ветеран Другої світової війни, доктор медичних наук, професор, Голова Українського наукового товариства дерматовенерологів (1965 – 1980).

П’ятикоп Олександр Іванович народився 11 (за іншими даними – 15) вересня 1921 року в місті Миропілля Суджанського повіту Курської губернії (нині Сумського району Сумської області). Влітку 1940 року 18-річний Олександр був призваний до лав Червоної армії. А невдовзі почалася німецько-радянська війна… Continue reading

Кудінов Дмитро. Дослідження Д. Я. Самоквасовим курганів на території Миропільської волості в 1872 році

Вельми цікавою сторінкою вітчизняної археології є проведення розкопок на території Миропільської волості (нині – в межах Миропільської ОТГ Сумського району України та Суджанського району РФ) відомим дослідником слов’янських старожитностей Дмитром Яковичем Самоквасовим (1843–1911). Мета даної публікації – розкрити подробиці указаної наукової розвідки та узагальнити її результати.

У 1872 р. приват-доцент Санкт-Петербурзького університету Д. Я. Самоквасов подав на ім’я курського губернатора О. М. Жедринського прохання про надання йому допомоги в організації археологічних досліджень на території краю. Останній розпорядився Курському губернського статистичному комітету зібрати свідчення про об’єкти старовини. Комітет, у свою чергу, із відповідним запитом звернувся до волосних правлінь [3, с. 150]. Continue reading

Леонід Ушкалов. Моя шевченківська енциклопедія. ШКОЛЯР

ШКОЛЯР

Однією з найважливіших прикмет моєї доброї старої України була повага до школи. І таку любу Шевченкові Гетьманщину, і мій рідний Слобідський край вкривала свого часу густа мережа шкіл.

Принаймні на початку XVIII століття їх тут було куди більше, ніж на початку ХХ. Школи мали і полкові міста, і сотенні містечка, і козацькі слободи, і села. У них дяки-«бакаляри» вчили дітей граматики, Псалтиря й Часослова, письма, «осьмогласного співу» та навіть мистецтва складати вірші. І кожен хазяїн вважав святим обов’язком віддати своїх дітей до школи. Continue reading

Турченко Ф. Г. «ГКЧП і проголошення незалежності України: погляд із Запоріжжя» (рецензія)

«Ні про яку іншу подію сучасної історії стільки не говорилося, як про події в Москві 19-21 серпня 1991 р., ні про яку іншу стільки не писалося, ніяка інша так не досліджувалася. Дія розгорталася на очах всього світу. Телебачення цілодобово вело пряму трансляцію. Сотні журналістів повідомляли про події в найдрібніших подробицях. Багато з тих, хто виступав у них на першому і другому планах, згодом робили на них посилання. Судові розслідування і свідчення очевидців намагалися пролити світло на закулісну сторону подій. Звичайно, до цих пір ще залишаються темні плями, але вони відносяться більше до деталей, ніж до суті того, що сталося», – відзначає в своїй книзі «От СССР к России» італійській історик Джузеппе Боффа [1, с. 236]. Continue reading

“ГКЧП і проголошення незалежності України: погляд із Запоріжжя”

Пропонуємо читачам “Краснопілля Інфо” дві статті-рецензії на книгу нашого земляка, відомого історика, професора Федора Григоровича Турченка “ГКЧП і проголошення незалежності України: погляд із Запоріжжя” (Запоріжжя: Просвіта, 2011. – 132 с.).

Хоча книга побачила світ 10 років тому, до 20-річчя проголошення Незалежності України, але ні сама книга, ні пропоновані спогади і рецензії не втратили актуальності і сьогодні – в часи, коли ми відзначаємо вже 30-річчя Незалежності нашої держави. Більше того – вони вже самі стали частинкою нашої новітньої історії… Continue reading