До 155-річчя від дня народження Павла Грабовського
Павло Грабовський
МОСКОВСЬКІ ПЕРЕКЛАДИ ТВОРІВ ШЕВЧЕНКОВИХ (IІ)
Огляд
(продовження)
ІІ
Ми розібрали вже збірник московських перекладів, виданий Гербелем, і казали, чого він стоїть, якої пошани заслугує. Тепер ми роздобули дещо з новіших спробунків перекладарських і будемо довжити огляд.
1892-ого року в Києві коштом Іогансона вийшла невеличка книжечка під таким заголовком: «Маленький Кобзарь» из Т. Г. Шевченко. Переводы И. А. Белоусова». Хто такий Білоусов, — ми не знаємо; знаючи, однак, що він працює понайбільше в дітських виданнях, ми сподівалися від його перекладів чогось путящого, бо той, хто пише і складає книжки для дітей, повинен, по нашій Думці, мати неабияку кебету письменницьку. З такими сподіванками і взялись ми за «Маленького Кобзаря». Складається він з двадцяти п’єс Шевченкових (в тім числі однієї ніби Шевченкової), а саме: 1) Минули літа молодії; 2) Не нарікаю я на бога (уривок); 3) Ой гляну я, подивлюся; 4) Вітер в гаї нагинає; 5) Ой одна я, одна; 6) Три шляхи; 7) Посаджу коло хатини; 8) Полюбилися; 9) Не женися на багатій; 10) Ми вкупочці колись росли; 11) Було роблю що чи гуляю; 12) Чи ми ще зійдемося знову; 13) Не питай ти моїх пісень; 14) Минаючи убогі села; 15) Удовиця; 16) Не тополю високую; 17) У неділеньку та ранесенько; 18) Калина; 19) Неначе праведних дітей; 20) На Великдень на соломі. П’єси, як бачите, все дрібненькі, що переважно вимагають укінченого оброблення та форми художньої. Добродій Білоусов, очевидно, з іншими поглядами брався за свою працю, іншим способом розумів свою задачу. Сподіванки наші на щось путяще не то що не справдились, а навіть вразили своєю безпідставністю. Здивувала нас та надзвичайна сміливість, яку в даному разі проявив д. Білоусов супротив читаючої громади, не згадуючи вже про Шевченка. Так-таки «ничтоже сумняшеся», взяв та й надрукував: ось вам, люди добрі, читайте собі на здоров’я та дякуйте за ласку. Читати, може, й читатимуть, але щоб дякувати… навряд чи знайдеться така добра душа. Коли ми дуже мало одшукали поезії в збірнику, злаштованому Гербелем, то що мусимо сказати про збірник д. Білоусова? Він не видержить жодного порівняння навіть з Гербелевим, робить враження останньої мізерії, книжкового сміття — не більше. Continue reading →
Розбираючи листування небіжчика Павла Грабовського, натрапив я на жмуток листів тепер теж небіжчика, відомого російського письменника П. Якубовича (П. Я., Мельшин, Гриневич). Обидва письменники, український і російський, були товариші по недолі, одбуваючи разом заслання та в’язниці. Спільність інтересів не тільки політичних, а й літературних, навіть деяка схожість духовної вдачі товаришів призвела до того, що вони щиро заприязнились між собою і потім, коли доля їх розлучила, не поривали дружніх зв’язків. Свідоцтвом цього й було їхнє досить інтенсивне, як на становище засланців, листування. Continue reading 
