Category Archives: Наука

У Глухові до 90-річчя від дня народження видатного вченого генетика-конопляра Миколи Дмитровича Мигаля відкрито меморіальну дошку

24 травня 2021 р. до 90-річчя з дня народження видатного вченого генетика-конопляра Миколи Дмитровича Мигаля відкрито меморіальну дошку.

Захід організовано ініціативною групою колишніх аспірантів Миколи Дмитровича, яку очолив кандидат сільськогосподарських наук Рухленко Віктор Миколайович. Continue reading

Радіотелефот Бориса Грабовського, сина великого українського поета

Сьогодні виповнюється 120 років від дня народження Бориса Павловича Грабовського – талановитого винахідника, першовідкривача повністю електронної системи телебачення, сина нашого видатного земляка – великого українського поета, перекладача, борця з російським самодержавством Павла Арсеновича Грабовського.

Пропонуємо цікаву статтю Надії Шаповал (м. Чернігів) з ексклюзивними фактами про життя Бориса Грабовського і його родини: Continue reading

Мигаль Василь Дмитрович – професор з успенської багатодітної сім’ї, в якій виросло два доктори наук

Мигаль Василь Дмитрович (12.09.1937, с. Успенка, нині у складі смт Краснопілля Сумської обл.) – доктор технічних наук (2003), професор (2008). Вищу освіту здобув у Харківському інженерно-економічному інституті (1963). Працював у НДІ ВО «Харківський електромеханічний завод» (1956–93), з 1977 – завідувач віброакустичною лабораторією; у Харківському технічному університеті сільського господарства (1993–2003); у 2003-2018 – професор кафедри технічної експлуатації і сервісу автомобілів Харківського автомобільно-дорожнього університету; з 2018 – професор кафедри тракторів і автомобілів Харківського національного технічного університету сільського господарства ім. Петра Василенка. Основний напрям наукових досліджень – вібраційна надійність і діагностика колісних машин. Continue reading

Alma mater пам’ятає свого видатного вихованця

25 лютого 2019 року передчасно пішов із життя український літературознавець, педагог, письменник, професор Леонід Ушкалов.

Два роки без ученого — це багато й мало. Багато, бо україністика втратила видатного дослідника української словесності, який прикладом свого життя утверджував ідеал сучасного науковця-гуманіста, наставника студентської молоді, багатогранного вченого з його енциклопедичними знаннями, проникливим розумінням літератури, філософії, релігії й широтою наукових пошуків та узагальнень. Мало, бо час осмислити зроблене ученим ще не настав. Continue reading

Професор Лариса БРИЖИК: Якість наших думок зумовлює стан нашого тіла

Чи часто Вам доводиться спілкуватися з професорами, та ще й міжнародного рівня? Передбачаю, як хтось в цю мить видихнув: «На щастя, ні. Одні формули в голові, що ж тут цікавого». А я скажу так – то Ви просто не спілкувались із нашою землячкою Ларисою Свиридівною Брижик. Диву даєшся, звідки у наш час в людини скільки позитиву, оптимізму, добра, віри. Після її візиту в редакцію наш невеличкий колектив буквально закохався у цього доктора фізико-математичних наук, а година спілкування з нею промайнула, на жаль, немов хвилина.

Тож знайомтесь: Брижик Лариса Свиридівна, доктор фізико-математичних наук, професор, провідний науковий співробітник Відділу нелінійної фізики конденсованого стану Інституту теоретичної фізики імені М.М.Боголюбова НАН України, член Українського біофізичного товариства, входить до складу робочої групи «Космос і біосфера» цього товариства, член Міжнародного інституту біофізики (Німеччина). Сфера наукових інтересів – фізика солітонних явищ у біологічних системах, теорія конденсованої матерії. Continue reading

Капустіна Тетяна Михайлівна – фундатор кафедри оперативної хірургії та топографічної анатомії Запорізького медичного інституту

Капустіна Тетяна Михайлівна (24.01.1922, слобода Краснопілля Харківської губернії – 13.03.2001, Запоріжжя) – топографоанатом, доктор медичних наук (1969), професор (1972). Вищу освіту отримала у Харківському медичному інституті (1943), в якому закінчила аспірантуру і працювала протягом 10 років. У 1953-1965 рр. – доцент, завідувач курсу оперативної хірургії Українського інституту удосконалення лікарів (Харків); 1965-1988 – завідувач, 1988-1999 – професор-консультант кафедри оперативної хірургії та топографічної анатомії Запорізького медичного інституту. Науковий напрям – топографічна анатомія та оперативна хірургія опорно-рухового апарату, пересадка кісток і суглобів. Continue reading

Федір Турченко: Микола Міхновський та його «Одна, єдина, нероздільна, вільна, самостійна Україна від Карпатів аж по Кавказ»

Про Миколу Міхновського, автора книги-маніфесту «Самостійної України» та його ранній період діяльності – розмова з професором Федором Турченком

Про Міхновського Михайло Грушевський говорив, як про людину «зі здібностями і ще більше амбіціями, із сильним нахилом до авантюризму, інтриги і демагогії». Симон Петлюра звинувачував його «у вузькості і обмеженості», а Володимир Винниченко висміював у своїй творчості. Для цих видатних українських діячів необхідність незалежності України, стала очевидною лише під кінець українських визвольних змагань 1917-20 років, до цієї ідеї вони прийшли через автономістичні гасла, а Микола Міхновський же пішов навпростець. Continue reading

Олександр Ігнатуша: Національна церква чи інтернаціональне безвір’я – суперечні тенденції новоєвропейського розвитку (перша третина XX ст.)

Європейський вибір – поняття, що акумулює систему ціннісних орієнтацій, в основі яких – пріоритет загальнолюдських ідеалів, вистражданих віковою історією, мільйонами людських доль, напруженням думки, незламністю духу, непохитністю віри.

Це поняття багатовимірне і, водночас, історичне.

Складовою часткою притягальної для багатьох країн світу європейської моделі суспільних відносин є свобода релігійної віри, толерантного, терпимого ставлення суспільства до церкви та поцінування особистості незалежно від її конфесійного статусу.

За умов поліконфесійності і поліетнічності європейських суспільств ця модель дозволяє членам різних релігійних спільнот почувати себе повноправними громадянами своїх країн, органічною часткою соціокультурного середовища. Continue reading

Шевченко й Данилевський: життя, мистецтво, філософія (ч.3)

Автопортрет Шевченка на момент повернення з заслання (1857)

(закінчення)

***
Творчість Гоголя могла спонукати Данилевського та Шевченка й до міркувань на тему стосунків між українською та російською традиціями. Принаймні згодом у «Росії і Європі» Данилевський зауважить: «…Без плідної взаємодії споріднених між собою, вільних від чужої влади та впливу народних одиниць, на які поділяється плем’я, розмаїття та багатство культури неможливі. Певний зразок цього запліднювального впливу ми вже бачимо в тій взаємодії, яку мали один з одним великоруський і малоруський духовні склади»[438]. Може, кажучи це, він мав на думці передовсім Гоголя. Та й для Шевченка Гоголь був «наш». На цій обставині чи не вперше енергійно наголосив Михайло Драгоманов, покликаючись на цитований лист поета до Варвари Рєпніної: «…В ІІ-ій кн[изі] «Киевской старины» 1893 р. надрукований лист Шевченка до кн[яжни] Рєпніної, в котрім Шевченко говорить про Гоголя з поводу «Мертвих душ» з великим запалом і зве Гоголя наш. Лист писаний вже з вигнання, значить, коли Шевченко вже дійшов до maximum свого українського автономізму. Добродій Вартовий[439], котрий бачить – і справедливо! – в Шевченку пророка українського, мусить признати в сьому погляді його на Гоголя ще знак недостаточності зросту українського національного почуття. Може, колись так буде думати і вся українська інтелігенція, а поки що вона тепер дивиться на Гоголя, як Шевченко: він для неї рідний і в «Тарасі Бульбі», і в «Мертвих душах», хоч в кождому творі інакше»[440]. Може, і так, але мені здається, що Шевченко вважав Гоголя «нашим» передовсім тому, що «Мертві душі» змальовують не так російську, як українську дійсність. Це добре розуміли й інші українські письменники. Наприклад, Панас Мирний у листі до Михайла Коцюбинського від 8 грудня 1902 року писав: «…Гоголь хоч мистець чужої мови, оже по духу і природі рідний нам; його навіть невмирущі типи з «Мертвих душ» – це зразки з наших панів…»[441]. А згодом Євген Маланюк прямо скаже, що в «Мертвих душах» Гоголь з «нещадною гостротою рисує галерею, власне, сучасної йому української «еліти»[442]. Continue reading

Шевченко й Данилевський: життя, мистецтво, філософія (ч.2)

(продовження)

***
Ясна річ, окреслити бодай тематику розмов Шевченка з Данилевським дуже непросто. Справа ускладнюється ще й тим, що рецепція ідей Данилевського в українській традиції, здається, взагалі не вивчена[410]. Я можу пригадати хіба лиш не надто виразні вказівки на те, що теорія «азіатського ренесансу» Миколи Хвильового постала під впливом ідей Данилевського[411], або раніші «Чудацькі думки про українську національну справу» Михайла Драгоманова.

Драгоманов, який на відміну від Данилевського був свято переконаний у тому, що «різниця між східною й західною цивілізацією ніколи не була велика по суті»[412], цілком негативно поставився до книги «Росія і Європа». Мовляв, на сьогодні в росіян «старий гегельянсько-московський націоналістичний світогляд дуже підкопаний і систематично проявив себе недавно тільки в книзі Данилевського «Россия и Европа», писаній не спеціалістом гуманних наук, а натуралістом, котрий під кінець життя понаписував такі примітки на своїй книзі, котрі рівні тому, що він зрікається многого з того, що перше написав. Книга Данилевського пішла в ход більше серед такої публіки, котра з властивою наукою мало має діла, котра зветься в Європі шовіністами, державно-національними самохвалами, от як, напр[иклад], буланжисти серед французів[413], а наукові поваги в Росії навіть усміхаються над книгою Данилевського»[414]. Continue reading