Уродженець нашого краю, відомий історик професор Федір Турченко нещодавно відзначив своє 75-річчя. Незважаючи на поважні роки, наш знаний земляк продовжує активно працювати. Зокрема, за минулі роки побачили світ дві нових книги Федора Турченка: «Міф про “Комбата” очима історика» (2017 рік) і «Перед викликами епохи. Спогади історика» (2023 рік). У цьому дописі пропонуємо нашим читачам ознайомитися з мемуарами поважного автора, у яких йдеться і про наш край, і про часи, свідками яких ми стали. Continue reading
Tag Archives: книга
Леонід Ушкалов. Моя шевченківська енциклопедія. ЧОРНЕ
Чорний колір у Шевченка — не рідкість. Наприклад, він досить часто зринає в пейзажних замальовках. Уже на початку балади «Причинна» є ось такий образок: «В таку добу під горою, / Біля того гаю, / Що чорніє над водою, / Щось біле блукає».
Рембрандт ван Рейн. Кухня. Малюнок (перо, пензель). Близько 1650.
Біла постать дівчини на тлі нічного чорного гаю — це улюблена поетова світлотінь à la Рембрандт, коли хочете, барокова поетика контрастів. Можливо, то навіть не просто світловий ефект, а щось значно більше, щось таке, що віддзеркалює метафізичну розчахнутість світу. Крім того, не варто забувати, що чорно-білий контраст символізує в мистецьких візіях внутрішню напругу автора. Continue reading
У харківському видавництві «Фоліо» вийде книжка Леоніда Ушкалова про Григорія Сковороду
Чудова новина! Невдовзі зможемо тримати в руках нову книжку нашого земляка, світлої пам’яті професора Леоніда Ушкалова.
У харківському видавництві “Фоліо” скоро вийде книга “Філософія свободи Григорія Сковороди”.
У харківському видавництві вийде книжка про Григорія Сковороду
Книжка літературознавця Леоніда Ушкалова про “Філософія свободи Григорія Сковороди” вийде у харківському видавництві “Фоліо”.
Про це 12 липня повідомив засновник видавництва Олександр Красовицький. Continue reading
Леонід Ушкалов. Моя шевченківська енциклопедія. ГАНЬБА
Що саме Шевченко трактує як ганебне? Найперше — деякі житейські епізоди, скажімо, п’яне гульбище.
Тарас Шевченко. Програвся в карти. Папір, туш, бістр. [XI 1856 — 10.V 1857].
У повісті «Нещасний» є такий епізод: мати, почувши здалеку звуки музики, весело підходить до будинку своєї знайомої, зазирає у вікно з надією побачити щось приємне, а натомість бачить власного сина, та ще й якого! «О, ганьба й жах! Її милий і п’яний Іполитушка, у розірваній сорочці, без підтяжок та всього іншого, для чого ті підтяжки потрібні, танцював з теж не зовсім тверезою розбитною дівахою комаринського під «звук унылый фортепьяно». Грайлива стилістика розповіді, зокрема останні слова, які відсилають читача до дуже популярного колись «ніжного» романсу «Звук унылый фортепьяно, выражай тоску мою…», лиш трохи пом’якшує ганебність цієї сцени. Continue reading
Леонід Ушкалов. Моя шевченківська енциклопедія. ХИТРІСТЬ
Що таке хитрість? Згадуваний Шевченком великий філософ Іммануїл Кант дав колись таку відповідь на це питання: «Хитрість — спосіб думання обмежених людей; вона дуже відрізняється від розуму, на який зовні схожа». Це десь те саме, що каже наша приказка: «Дурний, як ворона, а хитрий, як лис». Не знаю, чи дійсно хитрість — то «розум дурня», але вже напевно вона не має стосунку до правди, як би ту правду не розуміти, чи як природу речей, чи як воплочене Слово.
І може, найкраще сказав про це Шевченко у своєму посланні «До Основ’яненка», маючи на увазі славу України:
«Без золота, без каменю,
Без хитрої мови,
А голосна та правдива,
Як Господа слово». Continue reading
Леонід Ушкалов. Моя шевченківська енциклопедія. МЕТАМОРФОЗА
Слово «метаморфоза» може звучати по-різному. Наприклад, у мого земляка Івана Багряного воно звучить як гнівна інвектива:
«Шукаєм настроїв, метафор, асонації,
За влучну риму проміняли розум…
Поетики сплюндрованої нації
Пережили
Чудну метаморфозу.
Одні сюсюкають та марять галатеями,
Другі над римою товчуться геніальною,
А треті музу українську прометеєву
Зробили дівкою інтернаціональною…»
Тарас Шевченко. Автопортрет. 1849 Continue reading
Леонід Ушкалов. Моя шевченківська енциклопедія. МАЙБУТНЄ
У християнській традиції наше життя споконвіку було заведено трактувати як існування в «долині плачу». Мов, недаром перший звук щойно народженої дитини — плач. Пригадуєте, як Григорій Сковорода писав у одному з листів? «Повернувшись до свого музею й згадавши про свій день народження, про який нагадав мені один друг і власна пам’ять, я почав думати про те, як сповнене злигоднями життя смертних. Мені здався зовсім не безглуздим чийсь здогад, нібито щойно народжена дитина одразу ж починає плакати тому, що вже тоді ніби передчуває, на які лиха доведеться їй перегодом наразитися». Отже, майбутнє постає тут як довга-довга вервечка нещасть і злигоднів, що їх вивершує смерть. Continue reading
Леонід Ушкалов. Моя шевченківська енциклопедія. ДОЛЯ
Один із героїв «Майстра корабля» Яновського каже: «На світі завше більше поганого, ніж доброго. Той, хто вірить у долю, може собі записати, що в долі напівчорне обличчя». Не знаю. Це кому як. Я, наприклад, вірю в долю, але волію бачити її прекрасною незнайомкою. Може, саме тому моя життєва стежина від колиски й до сьогодні всіяна трояндами… Continue reading
Леонід Ушкалов. Моя шевченківська енциклопедія. ЮРБА
Змалечку й до сьогодні не зношу юрби. Може, це тому, що я, дякувати Богу, — сільська дитина, а значить, у моїй душі назавжди закарбувались тиша, спокій, настояний запах степу, відчуття первозданності світу й первородності самого себе. А потім, не пам’ятаю вже коли й чому, та напевно дуже рано, я зрозумів, що хочу жити за принципом «мінус А», тобто робити все не так, як усі… То вже куди пізніше я прочитав у «пророка епохи нігілізму» Еміля Мішеля Чорана: «Ніколи не погоджуйся з юрбою. Навіть тоді, коли вона має рацію». Continue reading
Леонід Ушкалов. Моя шевченківська енциклопедія. ВИГНАННЯ
Людина — вічний вигнанець, бо вже Адам і Єва були вигнані Богом з раю. Це вигнання можна уявляти собі так, як змалечку уявляв його Шевченко вслід за слов’янською Біблією: «И изгна єго[105] Господь Бог из рая сладости ділати землю, от неяже взят бысть. И изрину Адама, и всели єго прямо рая сладости: и пристави херувіма, и пламенноє оружіє обращаємоє, хранити путь древа жизни».
Можна уявляти так, як воно подане на картинах, фресках і гравюрах знаменитих художників: Джованні ді Паоло, Беато Анжеліко, Маріотто Альбертінеллі, Єроніма Босха, Мікеланджело, Дюрера, Шарля-Жозефа Натуара, Бенджаміна Веста, Томаса Коула, Гюстава Доре… Та хто їх усіх перерахує? Continue reading