Tag Archives: філософія

Леонід Ушкалов. «Ми не лукавили з тобою…»: щоденник Тараса Шевченка (ч.2)

«МИ НЕ ЛУКАВИЛИ З ТОБОЮ…»: ЩОДЕННИК ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

/ закінчення /

***

А крім спогадів, Шевченко часто жив мріями про своє майбутнє вільне життя. Іншими словами, його пером на сторінках щоденника водить надія – ця чи вже «нянька-любовниця», чи «прекрасна ошуканка»… 26 червня 1857 року поет сидів собі на самоті в Новопетровському форті. Він думав про волю, і його фантазія малювала «найвигадливіші арабески» того, як він буде жити, коли повернеться до «північної Пальміри». Аж раптом у пам’яті поета зринув рядок із Ґетевого «Фауста» (ІІ, 58) в російському перекладі Едуарда Губера. І він нотує в щоденнику таке: «Надеждою живут ничтожные умы», – сказав покійник Ґете. І покійний мудрець сказав істину наполовину. Надія властива і дрібним, і великим, і навіть найбільш матеріальним позитивним умам. Це наша найніжніша, постійна, до гробової дошки незмінна нянька-любовниця. Вона, прекрасна, і всемогутньому цареві, і світовому мудрецю, і бідному хліборобу, і мені, мізерному, повсякчас леліє довірливу уяву й заколисує недовірливий розум своїми чарівними казками, яким кожен із нас так охоче вірить. Я не кажу – несвідомо. Той дійсно нікчемний ум, який вірить, що на вербі виростуть груші. Але чому ж не вірити мені, що я хоч би до зими, та неодмінно буду в Петербурзі? Побачу милі моєму серцю обличчя, побачу мою прекрасну Академію, Ермітаж… почую чарівницю оперу. О, як солодко, як невимовно солодко вірити в це прекрасне майбутнє. Я був би байдужий, холодний атеїст, якби не вірив у цього прекрасного Бога, у цю чарівну надію». Continue reading

Леонід Ушкалов. Моя шевченківська енциклопедія. ЕГОЇЗМ

ЕГОЇЗМ

За часів Шевченка егоїзм, тобто принцип, згідно з яким людське життя — це не що інше, як пошук власної вигоди й перевага власних інтересів над інтересами інших, був дуже популярний. Зрештою, це один із ключових принципів доби Просвітництва, коли егоїзм розглядали як справжній двигун усіх людських дій. Досить пригадати хоч би відповідні міркування Гельвеція чи Фоєрбаха. А Шевченко міг читати апологію позитивістського «розумного егоїзму», скажімо, у статті свого знайомого Миколи Чернишевського «Антропологический принцип в философии», надрукованій на сторінках четвертого числа «Современника» за 1860 рік. Красномовною ілюстрацією цього принципу став культовий серед тодішньої радикальної молоді роман Чернишевського «Что делать?». Continue reading

Леонід Ушкалов. Моя шевченківська енциклопедія. НАДІЯ

НАДІЯ

Не секрет, що людина живе надією. І кожному з нас відоме це трепетне відчуття. Воно настільки органічне, що ми навіть не задумуємось над тим, що воно таке. Це — як повітря. Поки воно є, його не помічаєш. І тільки коли ти опиняєшся десь на краю життя, десь там, де надія стає зникома, мов полум’я свічки на вітрі, ти раптом питаєш себе: що це за вогник?

Що таке надія? Сон наяву, як казав великий Платон? «Богословська» чеснота, без якої ти ніколи не зможеш урятувати свою безсмертну душу, — як стверджують християнські теологи? Continue reading

Alma mater пам’ятає свого видатного вихованця

25 лютого 2019 року передчасно пішов із життя український літературознавець, педагог, письменник, професор Леонід Ушкалов.

Два роки без ученого — це багато й мало. Багато, бо україністика втратила видатного дослідника української словесності, який прикладом свого життя утверджував ідеал сучасного науковця-гуманіста, наставника студентської молоді, багатогранного вченого з його енциклопедичними знаннями, проникливим розумінням літератури, філософії, релігії й широтою наукових пошуків та узагальнень. Мало, бо час осмислити зроблене ученим ще не настав. Continue reading

Леонід Ушкалов. Моя шевченківська енциклопедія. ЛЮБОВ

ЛЮБОВ

Любов — велика таїна. Скільки разів люди хотіли збагнути, що воно таке, а все марно. Мені особисто серед моря думок про любов найбільше імпонує думка про те, що любов — це Божа присутність у світі. Це те, про що писав Сковорода в одному зі своїх листів: «Omnia praetereunt, sed Amor post omnia durat. / Omnia praetereunt, haud Deus, haud et Amor». Я б переклав це по-нашому десь так: «Все мина, лиш любов зостається по всьому, / Все мина, та не Бог, не любов».

А іншого разу той-таки Сковорода співає любові справжню осанну: «Хіба не любов усе поєднує, будує, творить, подібно до того, як ворожнеча руйнує? Хіба не називає Бога любов’ю його найулюбленіший учень Іоан? Хіба не мертва душа, позбавлена істинної любові, тобто Бога? Хіба всі дарунки, навіть янгольська мова, не є ніщота без любові? Що дає основу? — Любов. Що творить? — Любов. Що зберігає? — Любов, любов. Що дає насолоду? — Любов, любов, початок, середина і кінець, альфа й омега». Continue reading

Леонід Ушкалов. Моя шевченківська енциклопедія. СОВІСТЬ

СОВІСТЬ

Совість… Це слово змалечку знайоме кожному з нас, а от що воно означа — до пуття не знає, мабуть, ніхто. Якийсь незбагненний емоційний компас, що веде твою душу вбік добра.

Опанас Сластіон. Ілюстрація до поеми «Наймичка»

Ще в середині XVII століття знаменитий київський філософ і богослов Інокентій Гізель у своєму трактаті «Мир чоловіка з Богом» писав: «Совість — це свідомість себе самого, або розмисл про себе, за допомогою якого людина вирішує, варто їй щось робити чи не варто, добром чи злом є те, що вона робить чи зробила». Якби Гізель почав пояснювати свою думку докладніше, він, як справжній схоласт, мабуть, спершу, вслід за Томою Аквінським і Жаном Жерсоном, розрізнив би совість-синдерезис та совість-консцієнцію, потім зробив би логічний аналіз цих понять… Continue reading

Леонід Ушкалов. Моя шевченківська енциклопедія. ДУША

ДУША

Наші письменники, починаючи ще десь від знаменитої «Притчі про людську душу та тіло» Кирила Турівського, весь час міркували над загадкою людської душі. Одні, як, наприклад, Петро Могила в добре знаному Шевченком «Требнику», казали, що «розумна людська душа — це створений Богом і посланий у людське тіло безсмертний дух, який не від сімені людського народжений, не з чотирьох стихій складений і не вмирає, вийшовши з тіла».

Інші, як-от Касіян Сакович у своєму «Трактаті про душу», стверджували в дусі схоластичної філософії, що «душа — це актуальний стан органічного фізичного тіла, яке має здатність до життя». Continue reading

Леонід Ушкалов. Моя шевченківська енциклопедія. ПРАВДА

ПРАВДА

Певна річ, правда є наріжним каменем Шевченкового світогляду. Так само, як на персні кирило-мефодіївських братчиків був вирізьблений вірш з Євангелії від Іоана: «…і пізнаєте правду, — а правда вас вільними зробить!»[1] — Шевченко міг би взяти ці слова за епіграф до своєї поезії. Таким епіграфом могла стати й народна приказка: «Всяка річ минуща, одна невмируща — свята правда», — та сама, що її пристрасний шанувальник Шевченка Панас Мирний хотів узяти за епіграф до свого знаменитого роману «Хіба ревуть воли, як ясла повні?».

Шевченко ставить правду так високо, що ніколи в житті не сказав би чогось схожого на слова Гелена — героя драматичної поеми Лесі Українки «Кассандра»: «Тоненька смужка / брехню від правди ділить у минулім, / але в прийдешньому нема вже й смужки». А його звернені до Кассандри слова: «Ти думаєш, що правда родить мову? / Я думаю, що мова родить правду» — взагалі видалися б Шевченкові чимось несусвітенним. Continue reading

Леонід Ушкалов. Моя шевченківська енциклопедія. СЛОВО

СЛОВО

Що таке слово? Мабуть, більшість людей скаже, що це наші думки й почуття, прибрані в звуки. Хоча, з другого боку, може бути й не так. Казав же колись Жозеф Фуше: «Les paroles sont faites pour cacher nos pensées»[1]. Ця фраза дуже подобалась Яновському…

У нас в Україні здавна була цікава й глибока філософія слова. Згадаймо хоч би уявлення Сковороди про «символічний світ Біблії». Для нього Біблія — не більше й не менше як сам Бог. Хіба ж ні, коли на початку Євангелії від святого Іоана сказано: «Споконвіку було Слово, а Слово у Бога було, і Бог було Слово. Усе через Нього повстало, і ніщо, що повстало, не повстало без Нього. І життя було в Нім, а життя було Світлом людей. А світло у темряві світить, і темрява не обгорнула його»? Continue reading

Леонід Ушкалов. Моя шевченківська енциклопедія. ВІРА

ВІРА

Т.Шевченко. Почаївська лавра з півдня. Папір, акварель. [Почаїв]. [X 1846].

Що ми маємо на думці, коли кажемо «я вірю»? Богослов відповість, що віра — то, поруч з надією та любов’ю, одна з трьох найголовніших людських чеснот, без якої душа не може сподіватись на порятунок. «Віра, — писав, наприклад, згадуваний Шевченком Дмитро Туптало, — це те, чого твої плотські очі не бачать, ані руки твої не відчувають, та серце твоє й розум твій безсумнівно в тобі промовляють, що так воно є, а не інакше — ось віра». Ясна річ, це варіація на тему Послання святого апостола Павла до євреїв: «А віра — то підстава сподіваного, доказ небаченого»[1]. Єство віри можна спробувати окреслити й за допомогою поетичних образів, як те робив Володимир Соловйов: «Милый друг, иль ты не видишь, / Что все видимое нами — / Только отблеск, только тени / От незримого очами?»[2] А можна спробувати скористатись філософською термінологією, як у Карла Ясперса: «…Віра — це акт екзистенції, що усвідомлює трансценденцію в її дійсності». Так чи інакше, питання віри неодмінно зринає тоді, коли ти виходиш за вузькі межі буденності, коли пробуєш знайти точку опори, чи, як сказав би Сковорода, «звити на чомусь гніздо». Continue reading