Category Archives: Люди нашого краю

Юрій Колодка: «…але для себе вже тоді вирішив, що якщо не вручать повістки, то буду проситись сам»

ЮРІЙ КОЛОДКА: «ТАМ, НА ВІЙНІ, Я ПОЗНАЙОМИВСЯ ІЗ СПРАВЖНІМИ ЛЮДЬМИ, ЯКІ НІКОЛИ ТЕБЕ НЕ ЗРАДЯТЬ І НЕ ЗАЛИШАТЬ У НАЙСКРУТНІШУ ХВИЛИНУ»

Це була справді передова, розповідає Юрій, адже ворожі позиції розташовувались лише за 500 метрів, тож наші хлопці чули і бачили, що по той бік з ними воюють не «шахтарі», а кадрові військові РФ, в тому місці, швидше за все з морської піхоти, які без особливої на те причини зайвий раз намагались «не світитись», активне життя на ворожих позиціях тривало лише вночі, а вдень на навколишніх полях трактори спокійно обробляли землю. Єдине, що свідчило про бойові дії, так це воронка на пагорбі, де облаштував свою позицію їх снайпер. Continue reading

Лавандовий рай в Угроїдах

– Ідею про створення лавандової локації для фотозйомок я виношую з тих пір, як сама захопилась фотографією – розповідає господиня «Lavender dream» Світлана Ганночка. – Власне, саме таку і назву має наша родинна справа – «Лавандова мрія».

– Світлано, з чого ж почалося втілення мрії у життя?

– В лаванду я закохана з дитячих років. Її аромат асоціюється у мене з Кримом, морем та безтурботним щасливим періодом життя. А втілення ідеї почалося з зерняток лаванди, які нам вдалося проростити. Мої батьки, що проживають в Угроїдах, наділили нам частину своїх земельних угідь для розвитку справи. Continue reading

Найстарший ліквідатор Дмитро Якович Соколов: «Першу річницю аварії я зустрів на Чорнобильській АЕС»

Світ уже ніколи не буде таким, яким був до 26 квітня 1986 року. Аварія на ЧАЕС змінила його назавжди. Саме цього дня людина зрозуміла, що вона не всесильна, і будь-які, навіть найпередовіші технології, що задумувались як такі, що мають нести благо, можуть в одну мить стати смертоносними.

26 квітня 1986 року світ перевернувся. Але він не перестав існувати, в першу чергу завдяки простим людям, які ні до енергетики, ні до яких-небудь спецпідрозділів стосунку не мали, були простими роботягами, тими, що якщо вже беруться за якусь роботу, навіть небезпечну, то роблять її на совість. До таких належить і 72-річний Дмитро Якович Соколов – найстарший в Краснопіллі ліквідатор аварії на ЧАЕС. Continue reading

Ларікове «золото»

«Щоразу, коли бачу у вашій газеті звернення розповісти про людей із цікавими долями, хочу зателефонувати, але все ніяк не наважувався, сумнівався, що історія мого роду когось зацікавить, зрештою, таки зібрався з духом, а ви вже вирішуйте, варта ця історія уваги, чи ні», – така телефонна розмова відбулась із жителем Мезенівки Василем Яковичем Ларіковим, а ще через деякий час він завітав до редакції, щоб розповісти трагічну, але разом з тим дивовижну історію життя своїх пращурів, про їх поневіряння, пов’язані із міфічним золотим скарбом, який зламав не одне життя з родини Ларікових. Золото і по цей день залишається лише міфом, а ось страждання вони принесли цілком реальні. А почалося все з буремних подій 1905 рокуContinue reading

ПАРАСОЧКИНИ. Історія однієї заможної самотоївської сім’ї

Сто років тому, 27 березня 1921 р., Надзвичайною сесією Всеукраїнського Центрального Виконавчого Комітету ухвалено постанову «Про заміну продрозкладки податком», котра ознаменувала перехід до життя в умовах нової економічної політики (НЕПу) – однієї з найколоритніших сторінок історії. Напевне, – якби НЕП не був у 1929 р. скасований та підступно змінений на політику суцільної колективізації – сьогодні б ми жили не гірше, ніж у таких «соціалістичних» країнах, як Франція чи Швеція. Тоді у народі набули надзвичайного піднесення почуття важливості власної участі у процесі будівництва країни нового ладу, зміцнення особистих господарств та кустарного виробництва, вільний найм робочої сили і ринкові відносини, ліквідація неписьменності (лікнеп), всеохоплююча культосвітня та оздоровчо-спортивна робота, українізація державного сектору… Continue reading

Жіноче обличчя кордону

Людмила Колесник – старший технік відділення зв’язку Краснопільського відділу Сумського прикордонного загону, старший сержант.

– Призивалась на службу до Державної прикордонної служби України 23 серпня 2019-го року. За освітою я бухгалтер. Маю досвід роботи і у банківській системі, і у сфері торгівлі, але так комфортно, не зважаючи на дисципліну та інші чинники військової служби, я ще ніде не почувалась. Можливо, це десь закладено на генетичному рівні. Прикордонником свого часу був мій тато, службу проходив і дідусь. Неймовірну підтримку у рішенні поповнити ряди прикордонників отримала від своєї свекрухи Тетяни Іванівни Колесник, яка теж несе службу по охороні кордонів України. Звісно, буває нелегко – наряди, нічні виїзди і постійна готовність виконувати свій обов’язок, незалежно від пори року, дня тижня та часу доби. Але я розуміла, що таке військова служба, пройшла відповідні навчання. Вже навіть не уявляю себе в іншій сфері діяльності. Continue reading

Сергій Спиридонович Загорулько: «Нічого надважливого не було в моєму житті. Жив, працював, так сто років і промайнуло»

Сергія Спиридоновича знають і пам’ятають далеко за межами Рясного, – і не лише як довгожителя, а і як висококваліфікованого ветеринарного лікаря, до будинку якого завжди йшли за допомогою в будь-який час доби власники худоби. В цьому ж будинку при в’їзді до села він проживає й сьогодні.

Чоловік сидить у світлині старенької, але охайної хати, яку називає своєю «ровесницею». Голосно вітається, простягаючи руку. Проникливо вдивляється у вічі.

– З газетою і її редакторами дружив завжди. На моє 90-річчя приїздив тодішній редактор Іван Чичикало. Цілу сторінку мені присвятили, – Сергій Спиридонович показує на стіл, де лежить сторінка із статтею «Життя прожить – не поле перейти», датовану 26 січня 2011 року. – Навіть не сподівався, що знову прийматиму у гостях редактора. Continue reading

Щасти Тобі, майбутня захиснице!

За інформацією Краснопільського територіального центру комплектування та соціальної підтримки, до вищих військових навчальних закладів у минулому, 2020 році, жоден юнак з колишнього Краснопільського району не виявив бажання вступати. Натомість курсантками стали дві випускниці Краснопільської ЗОШ І-ІІІ ступенів. Сьогодні спілкуємось з однією з них – Валерією Мигаль.

– Валеріє, стати професійною військовою – це давня мрія?

– Рішення пов’язати своє життя з армією було спонтанним, але правильним.

– Як обирала навчальний заклад та факультет?

– Збір документів, медична комісія, непрості тести. Консультації щодо закладу отримувала у військовому комісаріаті. Подавала документи в декілька навчальних закладів, але навчання в столиці стало моєю метою, до якої крокувала впевнено. Continue reading

Оксана Левченя: «Можливість робити декілька справ, яка виснажувала у дитинстві, – стала моєю супер силою»

Оксана вже з дитинства виділялась серед ровесників не лише занадто худорлявою статурою, але й багатогранністю своїх талантів. Вона чудово малювала, писала змістовні твори, а після уроків у загальноосвітній школі поспішала на заняття з гри на фортепіано до Краснопільської музичної школи.

З роками її справді золоті руки, наполеглива праця та, безперечно, талант внесли чималий внесок у розвиток українського мистецтва. Але ж спершу, за сімейною традицією, дівчина вивчилась на лікаря, закінчивши медичний університет імені Богомольця. Того ж часу вперше спробувала себе і у модельному бізнесі, прикрашаючи обкладинки модних журналів. Впізнали краснопільчани свою юну землячку і у популярному на той час відео кліпі на пісню Ауріки Ротару. Continue reading

Запах дощу… Спогади про Леоніда Ушкалова

Видавництво «Дух і Літера» підготувало чудовий подарунок друзям, землякам, шанувальникам української літератури, філософії і культури, всім знавцям і поціновувачам творчості Леоніда Ушкалова.

Вже зовсім скоро в українських книгарнях з’явиться з друку книга «Запах дощу… Спогади про Леоніда Ушкалова», яку написали Олександра і Олександр Ушкалови – дружина й син видатного вченого і нашого незабутнього земляка. Книга вийшла в серії «Постаті культури». Continue reading