Tag Archives: спогади

Анатолій Новиков: «…він незрідка виручав усю групу, викликаючи на себе «вогонь» і зачаровуючи викладачів своєю ерудицією»

До 65-річчя від дня народження професора Леоніда Ушкалова

5 листопада Леоніду Ушкалову виповнилося б 65 років. Пропонуємо вашій увазі спогади доктора філологічних наук, професора Анатолія Новикова – однокурсника і колеги нашого незабутнього земляка. Спогади написані у листопаді 2019 року.

 

ПРО ЛЕОНІДА УШКАЛОВА І ДОБУ, В ЯКУ МИ ЖИЛИ

Звістка про раптову, неочікувану смерть Леоніда Ушкалова мене, по суті, приголомшила. Цю реальність (для мене це якийсь сюрреалізм) досить важко усвідомити навіть тепер, коли пройшло вже чимало часу – понад дев’ять місяців. Адже він був у розквіті своїх творчих сил і начебто мав для свого віку відносно непогане фізичне здоров’я. Але це, мабуть, так здавалося лише на перший погляд. Очевидно, велика перевтома (Леонід в останні роки щороку друкував по кілька книг, поєднуючи це з викладацькою діяльністю) далася взнаки. Якось Льоня мені навіть жалівся, що від перевтоми непритомнів, проте не хотів збавляти темпів. Таке враження, що він постійно перебував у творчому цейтноті, поспішаючи якомога швидше виплеснути в електронну комп’ютерну пам’ять, а потім на папір свій величезний запас знань, свої непересічні думки. Однак організм не витримав таких темпів, і, на превеликий жаль, сталося те, що сталося. Continue reading

Проєкт видавництва «Дух і Літера» знайомить з Постатями культури

…Ще дві книжки з серії «Постаті культури» являють собою спогади про активних і важливих діячів, які померли нещодавно або відносно нещодавно. Перший із них — блискучий дослідник і знавець літератури Леонід Ушкалов. Пам’яті професора Ушкалова присвячено книжку «Запах дощу… Спогади про Леоніда Ушкалова». Її написали дружина й син науковця — Олександра й Олександр Ушкалови. Звісно, це робить текст «Запаху дощу…» (до речі, назву взято з віршів Леоніда Ушкалова, не надто широко знаних, але цікавих) щемким і болісним. А втім, у ньому є чимало і світлого, і пізнавального. …

*** Continue reading

Турченко Ф. Г. «ГКЧП і проголошення незалежності України: погляд із Запоріжжя» (рецензія)

«Ні про яку іншу подію сучасної історії стільки не говорилося, як про події в Москві 19-21 серпня 1991 р., ні про яку іншу стільки не писалося, ніяка інша так не досліджувалася. Дія розгорталася на очах всього світу. Телебачення цілодобово вело пряму трансляцію. Сотні журналістів повідомляли про події в найдрібніших подробицях. Багато з тих, хто виступав у них на першому і другому планах, згодом робили на них посилання. Судові розслідування і свідчення очевидців намагалися пролити світло на закулісну сторону подій. Звичайно, до цих пір ще залишаються темні плями, але вони відносяться більше до деталей, ніж до суті того, що сталося», – відзначає в своїй книзі «От СССР к России» італійській історик Джузеппе Боффа [1, с. 236]. Continue reading

“ГКЧП і проголошення незалежності України: погляд із Запоріжжя”

Пропонуємо читачам “Краснопілля Інфо” дві статті-рецензії на книгу нашого земляка, відомого історика, професора Федора Григоровича Турченка “ГКЧП і проголошення незалежності України: погляд із Запоріжжя” (Запоріжжя: Просвіта, 2011. – 132 с.).

Хоча книга побачила світ 10 років тому, до 20-річчя проголошення Незалежності України, але ні сама книга, ні пропоновані спогади і рецензії не втратили актуальності і сьогодні – в часи, коли ми відзначаємо вже 30-річчя Незалежності нашої держави. Більше того – вони вже самі стали частинкою нашої новітньої історії… Continue reading

Мужнє й довершене слово Миколи Данька (ч.2)

МУЖНЄ Й ДОВЕРШЕНЕ СЛОВО МИКОЛИ ДАНЬКА

/ продовження /

Безперечно, у свободі власного формування та становлення, у виборі орієнтацій і життєвих цінностей, у постановці перед собою мети й завдань, які й привели до створення цілісної особистості Миколи Данька, – неабияку роль відіграли як Львівщина загалом, так і Львівський університет ім. І. Франка.

У час, коли він навчався, в університеті працювали такі визначні вчені, як М. Возняк, М. Рудницький, I. Ковалик, Т. Франко, Ю. Мушак, Є. Лазаренко, а також фундатор і організатор факультету журналістики, його декан та завідувач кафедри журналістики В. Дмитрук, інша висока професура. Вони на своїх заняттях формували підвалини освіченості. Освіченості не лише в плані знань, а й уміння брати знання, засвоювати отриману інформацію, трансформуючи її в пошук незвіданого. Звідси – стремління, жадібність Миколи Данька до знань. Continue reading

Alma mater пам’ятає свого видатного вихованця

25 лютого 2019 року передчасно пішов із життя український літературознавець, педагог, письменник, професор Леонід Ушкалов.

Два роки без ученого — це багато й мало. Багато, бо україністика втратила видатного дослідника української словесності, який прикладом свого життя утверджував ідеал сучасного науковця-гуманіста, наставника студентської молоді, багатогранного вченого з його енциклопедичними знаннями, проникливим розумінням літератури, філософії, релігії й широтою наукових пошуків та узагальнень. Мало, бо час осмислити зроблене ученим ще не настав. Continue reading

Леонід Ушкалов. Моя шевченківська енциклопедія. ПАМ’ЯТЬ

ПАМ’ЯТЬ

16 липня 1852 року Шевченко писав Андрієві Козачковському з далекого-далекого Новопетровського укріплення в Переяслав: «Живу, можна сказати, одними лиш спогадами, та й хто ними не живе!» Дивна річ, оце життя спогадами. Це так, наче ти помер для біжучої миті, відійшов від життя кудись не знати куди й живеш реальністю, що існує тільки в тобі, тобто сама живе тобою. Щоб жити спогадом, треба померти — інакше нічого не вийде. А коли ти помираєш, тоді одразу опиняєшся в просторі, що реальніший за саму реальність, та водночас — ілюзорний, мов кіно про самого себе. Це може бути якась весела й запальна комедія, може бути щось схоже на детектив, страшилку чи фентезі…

Що завгодно — аж до якогось щемкого-прещемкого жанру, що не має назви. Мабуть, то просто сум за собою, як, наприклад, у Василя Стуса, який у неволі на чужині згадував широкий Дніпро, далекі київські каштани, свободу, обличчя друзів:

«Сосна із ночі випливала, як щогла.
Грудей торкнулась, як вода — весла,
як уст — слова. І спогади знесла,
мов сонну хвилю. І подушка змокла». Continue reading

Олександра УШКАЛОВА: «Запах дощу…» і квіти…

Пошана до життя вимагає
від кожного жертвувати частинкою
власного життя заради інших.
Альберт Швейцер

Тепер я точно знаю, що близькі люди — найдорожчі у світі!

Коли не стало мого дорогого чоловіка, мій світ перекинувся догори дриґом… Буквально за кілька днів після біди я опинилася в чужому місті, у чужій квартирі, з дітьми, але без нього… Я не розуміла, що сталося, що відбувається… Усе є, а його немає… Я хотіла все повернути назад, хотіла хоча б на хвильку опинитися у моєму старому світі. Хотіла, щоб було щось, що хоч якось нагадує про нього, створює відчуття його присутності. Continue reading

Олександр Козир: Запах дощу над Краснопіллям

ЗАПАХ ДОЩУ НАД КРАСНОПІЛЛЯМ

Така вже людська сутність: запам’ятовувати певні шматки з дитинства навіть до свого відходу в інший світ. Для нашого земляка, у майбутньому доктора філологічних наук, професора Леоніда Ушкалова це також не було винятком. Він мешкав на околиці селища Краснопілля і, мабуть, чи не найглибше від своїх однолітків спізнав принади довколишньої природи, її красу, адже його хатка розташовувалася на вулиці Зеленій, що в колишньому так званому Савченковому хуторі. Тут навколо чисте повітря, свіжість і прохолода від ставка, який за десяток-другий метрів від житла. А навколо лісові багатства, що й кликали постійно до себе хлопця. І він був зачарований цією красою, у його серце все це відкладалося, зберігалося у пам’яті. Continue reading

Володимир Брюханов: Мої споминки про Василя Діденка

Було це десь у кінці 50-х років. До Кривого Рога тоді приїздили Олесь Лупій, Василь Діденко і ще хтось. Зустріч з місцевими любителями поезії відбулася, здається, в колишньому тісному приміщенні редакції міської газети по вулиці Карла Маркса.

В ті часи в Кривий Ріг часто навідувалися у творчі відрядження київські літератори. Вони, як правило, розповідали про літературний процес в Україні, читали свої твори. Того разу молодих поетів представляв руданівцям керівник їхньої групи, хтось із когорти письменників старшого покоління. Та до того ми вже встигли перезнайомитися. Приємне враження справляє Олесь Лупій, скромний, стриманий, чемний у поводженні, спокійний у рухах. Статуру мав незавидну – тонкий, мов зелений пагінець, худорлявий до блідості. У великих очах – прихована задума. Continue reading