До Сум з Краснопілля переїхав Центр допомоги для людей з тимчасово окупованих територій. За перші два дні роботи він прийняв понад 50 людей, а за весь час його існування — понад 18 тисяч. Як наразі працює центр — дізнавалося Суспільне.
85-річна Ада Тарасенко та її 94-річний чоловік Віктор родом з міста Торецьк, що на Донеччині. На Сумщину ж їхали з Донецька.
“У доньки в гостях були. — Донька в Донецьку залишилася? – Так, працює”, – говорить переселенка Ада Тарасенко. Continue reading
Війна талановито вміє змінювати долі. До війни ми жили звичайним життям, крутилися у колі “друзі-робота-сім’я”, та буремні події 2014-го, а потім повномасштабна війна росії проти нашої держави змінили повсякдення назавжди. Це стосується і моєї колеги-журналістки з Сум Тетяни Голуб. Її матеріали про героїв, яким потрібна допомога для лікування й реабілітації після поранень, неодноразово публікувались і на сторінках «Перемоги». Ще Тетяна займається краєзнавством, проводить неперевершені екскурсії Сумами і Сумщиною. А ми не так давно, в тому, іншому, довоєнному житті, разом з нашим краєзнавцем Олександром Десятниченком запрошували Тетяну з друзями у с.Славгород познайомитись з історичною спадщиною – колишнім приміщенням садиби Надаржинських-Корсакових-Голіциних. Нещодавно у ці екскурсійні об’єкти з багатою історією прилетіли російські ракети… Continue reading
1 вересня 2021 року в селі Сінне урочисто відкрили меморіальну дошку Коростельову Євгену Володимировичу, полковнику Збройних сил України, командиру 128-ї окремої гірсько-штурмової бригади, який загинув 19 листопада 2019 року, захищаючи державний суверенітет та територіальну цілісність України під час виконання службового обов’язку під смт Новотроїцьке на Донбасі. Меморіальну дошку встановили на будівлі Сіннівської філії Миропільського навчально-виховного комплексу, в якій навчався майбутній військовий командир. Continue reading
Село Миропілля – розташоване на лівому березі річки Псел, за 30 кілометрів від обласного центру, і за 25 кілометрів від міста Суджа.
Археологічні знахідки свідчать, що люди селилися тут протягом багатьох століть. При розкопках, які велися далеко не фахівцями, були виявлені залишки городища (мал. 1) і курганні могильники сіверян VІІІ – Х століття, скарб із 295 арабських монет. Ця остання знахідка свідчить, що мешканці прадавнього поселення спілкувалися з торговими людьми, які везли товари з країн Сходу і Заходу відомим колись торговим шляхом, який пролягав тут, з’єднуючи літописне місто Куяву (Київ) з Булгаром (столицею булгар на Волзі) (мал. 2). Шлях цей проходив вздовж правого берега Псла і одна з постійних зупинок купців була неподалік Миропілля (на околиці нинішнього Запсілля). Continue reading
МУЖНЄ Й ДОВЕРШЕНЕ СЛОВО МИКОЛИ ДАНЬКА
/ закінчення /
…
Тиск розпочався. Не бажаючи бути «краплею в калюжі»[43], Микола Данько «за власним бажанням» 30 квітня 1968 р. звільнився з редакції «Ленінської правди» й вирушив до Києва з надією розчинитися в людській гущавині. І вже 5 травня вийшов на роботу як старший літпрацівник до редакції журналу «Початкова школа». Оселився спершу в однокімнатному помешканні М. Лукаша, а пізніше перебрався до Гр. Тютюнника. Отримавши гонорар за видрукуваний переклад «Декамерона» М. Лукаш, запропонував ці гроші Миколі Даньку, аби купив кооперативну квартиру. Прийняти такої офіри він, звичайно ж, не міг. Та й півроку не минуло, як редактор журналу чесно виклав: «Більше захищати тебе не можу. Вибач. Дуже вже ж тиснуть на мене»[44]. Continue reading
МУЖНЄ Й ДОВЕРШЕНЕ СЛОВО МИКОЛИ ДАНЬКА
/ продовження /
…
Безперечно, у свободі власного формування та становлення, у виборі орієнтацій і життєвих цінностей, у постановці перед собою мети й завдань, які й привели до створення цілісної особистості Миколи Данька, – неабияку роль відіграли як Львівщина загалом, так і Львівський університет ім. І. Франка.
У час, коли він навчався, в університеті працювали такі визначні вчені, як М. Возняк, М. Рудницький, I. Ковалик, Т. Франко, Ю. Мушак, Є. Лазаренко, а також фундатор і організатор факультету журналістики, його декан та завідувач кафедри журналістики В. Дмитрук, інша висока професура. Вони на своїх заняттях формували підвалини освіченості. Освіченості не лише в плані знань, а й уміння брати знання, засвоювати отриману інформацію, трансформуючи її в пошук незвіданого. Звідси – стремління, жадібність Миколи Данька до знань. Continue reading
Холодного лютневого дня у 93-му ми – ні, не ховали його. Ми вручали Миколу сумській землі, щоб вона берегла і оберігала свого найкоханішого сина. Скільки видатних письменників народжувала Сумщина – один він не полишив її у дні бідувань, прийняв за неї катування і по смерті зостався з нею.
Соло у сутінках
(Стаття Геннадія Петрова у сумській газеті «Добрий день» від 24 травня 1996 року)
Пролунали останні прощальні слова – і оббита чорним крепом труна зникла в могилі, виритій у найдальшім кутку Баранівського кладовища. Так три роки тому завершився страдницький шлях ще одного українського поета – поета видатного, який в часи комуністичного всевладдя, гнаний, переслідуваний, цькований, витримав понадлюдський іспит на вірність українському слову і талантові, яким обдарувала його рідна земля. В Україні це було важко, майже неможливо. Микола сягнув за межу неможливого. Continue reading
Хвилі ріки … зі сходу сягають до міста,
З заходу мури міські, там захищає гора
Феофан Прокопович
«Опис Києва»
Будівництво фортець і укріплень в період заселення та утворення Слобідської України та Сумського полку зокрема було найактуальнішим питанням для осадців. З огляду на перманентну загрозу татарських нападів, новопоселенці засновували переважно міста та містечка і лише зрідка – села. Козаки та цивільне населення самостійно зводили переважно невеликі укріплені споруди за «козацьким звичаєм», що давали змогу відбитися від набігів кочівників – інших ворогів тут на той час не було. Значні ж фортеці споруджувалися, як правило, під пильним наглядом присланих із Москви воєвод, із урахуванням їхніх побажань, а інколи й за спеціально розробленими планами. Фортифікація Слобідської України мала переважно еклектичний характер, оскільки в ній поєднувались як московські, козацькі, так і європейські традиції фортифікаційного будівництва. Continue reading
Волков Микола Іванович (17.09.1949, с. Миропілля Краснопільського р-ну Сумської обл. – 31.12.2005, Суми) – фахівець у галузі гідроаеромеханіки. Доктор технічних наук (1997), професор (1998), перший проректор Сумського державного університету (2004).
Микола Іванович Волков народився у с. Миропіллі Краснопільського району Сумської області у сім’ї службовця. Після закінчення восьмирічки навчався у Сумському машинобудівному технікумі, який закінчив з відзнакою у 1968 році і почав працював у Сумському ВНДІкомпресормаш. Одночасно навчався у Сумській філії Харківського політехнічного інституту (СФ ХПІ), після закінчення якого у 1973 році з відзнакою працював інженером-конструктором ВНДІАЕН. Continue reading
Дмитро Іванович Літовцев (30.01.1922 – 29.09.1989) – радянський воєначальник, учасник Великої Вітчизняної війни, генерал-полковник.
Дмитро Літовцев народився 30 січня 1922 року у селі Великий Бобрик Сумського повіту Харківської губернії (нині Краснопільського району Сумської області) в селянській сім’ї. 1937 року закінчив 7 класів Великобобрицької школи. Після школи навчався в Сумському машинобудівному технікумі. У 1939 році призваний Сумським районним військкоматом Сумської області до Червоній Армії. Починає навчатися в Сумському артилерійському училищі, з якого був переведений до Смоленського, яке успішно закінчив. Потім вчився у Горьковському зенітному училищі, яке закінчив у 1941 році. Continue reading
