Tag Archives: Суми

У селі Сінне на Сумщині відкрили меморіальну дошку полковнику ЗСУ Євгену Коростельову

1 вересня 2021 року в селі Сінне урочисто відкрили меморіальну дошку Коростельову Євгену Володимировичу, полковнику Збройних сил України, командиру 128-ї окремої гірсько-штурмової бригади, який загинув 19 листопада 2019 року, захищаючи державний суверенітет та територіальну цілісність України під час виконання службового обов’язку під смт Новотроїцьке на Донбасі. Меморіальну дошку встановили на будівлі Сіннівської філії Миропільського навчально-виховного комплексу, в якій навчався майбутній військовий командир. Continue reading

Археологія Миропілля

Село Миропілля – розташоване на лівому березі річки Псел, за 30 кілометрів від обласного центру, і за 25 кілометрів від міста Суджа.

Археологічні знахідки свідчать, що люди селилися тут протягом багатьох століть. При розкопках, які велися далеко не фахівцями, були виявлені залишки городища (мал. 1) і курганні могильники сіверян VІІІ – Х століття, скарб із 295 арабських монет. Ця остання знахідка свідчить, що мешканці прадавнього поселення спілкувалися з торговими людьми, які везли товари з країн Сходу і Заходу відомим колись торговим шляхом, який пролягав тут, з’єднуючи літописне місто Куяву (Київ) з Булгаром (столицею булгар на Волзі) (мал. 2). Шлях цей проходив вздовж правого берега Псла і одна з постійних зупинок купців була неподалік Миропілля (на околиці нинішнього Запсілля). Continue reading

Мужнє й довершене слово Миколи Данька (ч.3)

МУЖНЄ Й ДОВЕРШЕНЕ СЛОВО МИКОЛИ ДАНЬКА

/ закінчення /

Тиск розпочався. Не бажаючи бути «краплею в калюжі»[43], Микола Данько «за власним бажанням» 30 квітня 1968 р. звільнився з редакції «Ленінської правди» й вирушив до Києва з надією розчинитися в людській гущавині. І вже 5 травня вийшов на роботу як старший літпрацівник до редакції журналу «Початкова школа». Оселився спершу в однокімнатному помешканні М. Лукаша, а пізніше перебрався до Гр. Тютюнника. Отримавши гонорар за видрукуваний переклад «Декамерона» М. Лукаш, запропонував ці гроші Миколі Даньку, аби купив кооперативну квартиру. Прийняти такої офіри він, звичайно ж, не міг. Та й півроку не минуло, як редактор журналу чесно виклав: «Більше захищати тебе не можу. Вибач. Дуже вже ж тиснуть на мене»[44]. Continue reading

Мужнє й довершене слово Миколи Данька (ч.2)

МУЖНЄ Й ДОВЕРШЕНЕ СЛОВО МИКОЛИ ДАНЬКА

/ продовження /

Безперечно, у свободі власного формування та становлення, у виборі орієнтацій і життєвих цінностей, у постановці перед собою мети й завдань, які й привели до створення цілісної особистості Миколи Данька, – неабияку роль відіграли як Львівщина загалом, так і Львівський університет ім. І. Франка.

У час, коли він навчався, в університеті працювали такі визначні вчені, як М. Возняк, М. Рудницький, I. Ковалик, Т. Франко, Ю. Мушак, Є. Лазаренко, а також фундатор і організатор факультету журналістики, його декан та завідувач кафедри журналістики В. Дмитрук, інша висока професура. Вони на своїх заняттях формували підвалини освіченості. Освіченості не лише в плані знань, а й уміння брати знання, засвоювати отриману інформацію, трансформуючи її в пошук незвіданого. Звідси – стремління, жадібність Миколи Данька до знань. Continue reading

Соло у сутінках. Пам’яті Миколи Данька

Холодного лютневого дня у 93-му ми – ні, не ховали його. Ми вручали Миколу сумській землі, щоб вона берегла і оберігала свого найкоханішого сина. Скільки видатних письменників народжувала Сумщина – один він не полишив її у дні бідувань, прийняв за неї катування і по смерті зостався з нею.

Соло у сутінках

(Стаття Геннадія Петрова у сумській газеті «Добрий день» від 24 травня 1996 року)

Пролунали останні прощальні слова – і оббита чорним крепом труна зникла в могилі, виритій у найдальшім кутку Баранівського кладовища. Так три роки тому завершився страдницький шлях ще одного українського поета – поета видатного, який в часи комуністичного всевладдя, гнаний, переслідуваний, цькований, витримав понадлюдський іспит на вірність українському слову і талантові, яким обдарувала його рідна земля. В Україні це було важко, майже неможливо. Микола сягнув за межу неможливого. Continue reading

Корнієнко Олег. Фортеці слобідського прикордоння

Хвилі ріки … зі сходу сягають до міста,
З заходу мури міські, там захищає гора
Феофан Прокопович
«Опис Києва»

Будівництво фортець і укріплень в період заселення та утворення Слобідської України та Сумського полку зокрема було найактуальнішим питанням для осадців. З огляду на перманентну загрозу татарських нападів, новопоселенці засновували переважно міста та містечка і лише зрідка – села. Козаки та цивільне населення самостійно зводили переважно невеликі укріплені споруди за «козацьким звичаєм», що давали змогу відбитися від набігів кочівників – інших ворогів тут на той час не було. Значні ж фортеці споруджувалися, як правило, під пильним наглядом присланих із Москви воєвод, із урахуванням їхніх побажань, а інколи й за спеціально розробленими планами. Фортифікація Слобідської України мала переважно еклектичний характер, оскільки в ній поєднувались як московські, козацькі, так і європейські традиції фортифікаційного будівництва. Continue reading

Волков Микола Іванович – від техніка-машинобудівника до професора і проректора Сумського державного університету

Волков Микола Іванович (17.09.1949, с. Миропілля Краснопільського р-ну Сумської обл. – 31.12.2005, Суми) – фахівець у галузі гідроаеромеханіки. Доктор технічних наук (1997), професор (1998), перший проректор Сумського державного університету (2004).

Микола Іванович Волков народився у с. Миропіллі Краснопільського району Сумської області у сім’ї службовця. Після закінчення восьмирічки навчався у Сумському машинобудівному технікумі, який закінчив з відзнакою у 1968 році і почав працював у Сумському ВНДІкомпресормаш. Одночасно навчався у Сумській філії Харківського політехнічного інституту (СФ ХПІ), після закінчення якого у 1973 році з відзнакою працював інженером-конструктором ВНДІАЕН. Continue reading

Літовцев Дмитро Іванович – генерал-полковник з Великого Бобрика

Дмитро Іванович Літовцев (30.01.1922 – 29.09.1989) – радянський воєначальник, учасник Великої Вітчизняної війни, генерал-полковник.

Дмитро Літовцев народився 30 січня 1922 року у селі Великий Бобрик Сумського повіту Харківської губернії (нині Краснопільського району Сумської області) в селянській сім’ї. 1937 року закінчив 7 класів Великобобрицької школи. Після школи навчався в Сумському машинобудівному технікумі. У 1939 році призваний Сумським районним військкоматом Сумської області до Червоній Армії. Починає навчатися в Сумському артилерійському училищі, з якого був переведений до Смоленського, яке успішно закінчив. Потім вчився у Горьковському зенітному училищі, яке закінчив у 1941 році. Continue reading

“Явір” (Краснопілля): слобожанський птах Фенікс

Нещодавно ми розповідали про відродження футболу в Охтирці. Нині ж мова піде про іншу колись знану на Сумщині команду – “Явір” (Краснопілля), яка багато сезонів відіграла у ПФЛ України. Якщо рахувати Перехідну, Другу та Першу ліги, то краснопільці, починаючи з першого чемпіонату незалежної України, провели на професійному рівні чотирнадцять повноцінних сезони.

На жаль, футбольна казка у Краснопіллі закінчилася після восьмого туру сезону 2008/09. Тоді місцева команда переїхала до Сум, змінивши назву на ФК “Суми” (подібне, до слова, траплялося і раніше, наприкінці 90-х “Явір” вже переїздив до обласного центру, а потім починав все з нуля). Continue reading

“Хто, як не ми. Хто, як не я”

Характер залишає відмітини на обличчі кожної людини. Очі часто називають відображенням душі і з цим поширеним твердженням згодні і мудреці старовини, і метри сучасної психології. Ні до перших, ні до других не маю жодного відношення, але коли у липні минулого року разом із страшною звісткою про загибель на російсько-українській війні нашого земляка Сергія Лисенка із Чернеччини отримав на електронку його фото, першою думкою, що промайнула в голові, була: “Надзвичайно добре обличчя, якісь сумні очі… Мабуть спокійної вдачі хлопець…”. А ще через день був на його похороні, як завжди “автоматично” взяв із собою фотокамеру, довго вагався, чи варто нею користуватися на такому скорботному заході, та все ж зробив кілька знімків. А спілкування із знайомими Сергія підтвердили мої припущення про його характер: життєрадісний, порядний, щирий, позитивний та справжній – таким його запам’ятали односельці. Кажуть, що Сергій вирізнявся своєю простотою і людяністю. Continue reading