Робота на землі допомагає відволіктися від пережитого — так говорить переселенка з прикордонного Краснопілля Людмила Дашутіна.
Переселенці Ніна та Людмила. Суспільне Суми
Рік тому вона разом із мамою евакуювалася до Бишкіні, рятуючись від російських обстрілів. На новому місці жінки винаймають житло та облаштовують город. Свою історію вони розповіли кореспондентам Суспільного. Continue reading
Мешканка с. Рясне Юлія Михалко розповіла про те, як три тижні ховала дітей від окупантів, які хотіли їх розстріляти як родину воїна, а також — як живуть зараз в евакуації.
РОЗСТРІЛЬНІ СПИСКИ
Село Рясне Краснопільської громади знаходиться в безпосередній близькості до кордону з країною-агресоркою, усього лише за 3 км від нього.
В цьому населеному пункті і проживала родина Михалко: Юля та двоє її діточок. Донечці Іринці на той момент було 14 років, синочку Ілюші — 11, а чоловік Артем перебував у лавах української армії, адже з самих перших днів АТО пішов воювати на схід України. Continue reading
Уже традиційно в другу неділю травня в Україні відзначають День матері. Це свято — ще один привід подякувати найріднішим за турботу та підтримку. Однак не всі родини мають канонічні історії материнства. Часом це біль втрати, самотність, переїзд та відчуття незахищеності. Continue reading
Мешканці гуртожитку ГО «Плурітон» у Сумах — переселенці з прикордонних громад Сумщини — вирощують квіти та овочеву розсаду, облаштовують клумби і разом доглядають за територією. Для людей, які втратили домівки через війну, спільна праця на землі стала не лише щоденною справою, а й психологічною опорою.
Наталія Михалко евакуювалася з Рясного Краснопільської громади у грудні минулого року — тоді російські військові зайшли в сусіднє село Грабовське. Нині вона живе в гуртожитку «Плурітону». Continue reading
Темне волосся, окуляри й сіре пальто. На одній руці довгі нігті, пофарбовані в чорний, на іншій — у білий. На них — металеві мухи. Вдень вона викладає математику п’ятикласникам у школі, а ввечері пише фентезі про Суми, де у двориках на Воскресенській відкриваються портали в інші світи. Знайомтеся — це Світлана Василівна, або ж Елана Чунту. Про магічне місто, уроки в ігровій формі, руйнування гендерних стереотипів, а ще чому математика допомагає писати книги — читайте в інтерв’ю Цукру із сум’янкою Світланою Чунту. Continue reading
Війна не завжди вбиває лише кулями чи снарядами. Іноді вона виснажує душу, підриває здоров’я та забирає життя через надлюдські випробування. Сумщина знову у жалобі: у ніч з 19 на 20 квітня 2026 року зупинилося серце Олександра Корха — воїна, який пройшов пекло Донецького аеропорту та повернувся з-за кордону в перші дні повномасштабного вторгнення, щоб захистити свій дім.
Шлях воїна: Від ДАПу до територіальної оборони
Військовий шлях Олександра розпочався ще у 2015 році. У складі славетної 81-ї окремої аеромобільної бригади він боронив околиці Донецького аеропорту. Жартівливо згадував, як дев’ять місяців був «біля кухні» за 150 метрів від «нуля». Після демобілізації чоловік працював далекобійником у Європі, але 24 лютого 2022 року все змінилося. Continue reading
У тексті однієї з популярних пісень лунає фраза: «Війна — це справа молодих». Слова звучать красиво, майже романтично, але насправді в цій формулі прихована велика трагедія. Війна — це за своєю суттю явище, що суперечить природі людського буття, адже юність має асоціюватися з навчанням, коханням та мріями про майбутнє, а не з окопами та вибухами. Проте саме на плечах таких відчайдушних юнаків сьогодні тримається незалежність України.
Один із них — Кирило Сергійович Карпенко — солдат, номер обслуги гармати у 27-й окремій артилерійській бригаді імені кошового отамана Петра Калнишевського. Йому лише 19. 3 травня він відсвяткує свій двадцятий день народження. Але за плечима у цього хлопця досвід, який не кожен дорослий зможе осягнути. Continue reading
Яна Бондар — студентка Сумського медичного інституту СумДУ. Навчається на п’ятому курсі медичного факультету на держбюджеті. Вона поєднує навчання з роботою, яка вже зараз дотична до майбутньої професії. Яна багато усміхається, жартує, але водночас говорить виважено і впевнено — так, як говорять люди, які вже звикли до відповідальності. Continue reading
Коли Олександр згадує свою юність, на його обличчі з’являється хитра усмішка. Хто б міг подумати, що диплом машиніста-тракториста з Краснопільського ПТУ стане фундаментом для кар’єри одного з кращих техніків 27-ї артилерійської бригади?
Але шлях до «Ураганів» пролягав через… підрив російської економіки зсередини. Continue reading
У районі очікування було тихо, якщо тишею можна назвати коротку паузу між бойовими виходами. До позицій часто виходили лісові звірі — голодні й налякані канонадою. Максим ділив із ними свій пайок, і дикі тварини, які зазвичай цуралися людей, спокійно їли з його рук. Побратими спостерігали за цим із доброю усмішкою, аж поки один не підсумував: «Ти прямо як бог Велес». Відтоді це ім’я приклеїлося до Максима міцніше за статутне звертання. Сьогодні молодший сержант Максим Василенко, командир відділення охорони, повністю виправдовує свій позивний: він опікується тими, хто тримає фронт, і технікою, що несе смерть ворогу. Continue reading
