Category Archives: Долі людські

Музей, який був частиною життя. Історія Надії Скоропад з Грабовського

Для Надії Скоропад музей Павла Грабовського у селі Грабовське був не просто місцем роботи. Ще п’ятикласницею вона стала екскурсоводкою, а згодом усе трудове життя присвятила бібліотеці й музею. Тут зустрічали гостей з усієї України та з-за кордону, збирали старовинні рушники, поповнювали експозицію новими знахідками, відкривали для відвідувачів життя поета, який народився саме в цьому селі. Continue reading

Ягничка і чотири відра картоплі. Мрія Валентини Ярмош, про день, коли можна буде повернутися в Угроїди

Валентина Іванівна Ярмош сьогодні мешкає в Сумах. Але сама вона на це лише сумно посміхається.

— Я не міська жителька, — каже жінка. — Мій дім в Угроїдах. Переїзд до міста не був її вибором. За неї це зробила війна.

Вона мешкає у квартирі, яку колись отримав її батько, працівник «Хімпрому», але справжнім домом вважає інше місце — свою садибу в Угроїдах, де пройшло майже все життя, де народилися і виросли діти, де кожне дерево посаджене власними руками і де залишилася частинка її душі.

— Я не розумію, як тут жити, — розводить руками Валентина Іванівна. — Це не життя.

Майже щотижня вона намагається вирватися додому. Туди, де зараз немає нормального життя, де небезпека чатує на кожному кроці. Де немає світла, газу і води. Де постійно чути війну. Але там залишилися її кури, коти, собаки, ягничка з ягнятком і спогади. І все це для неї однаково важливе. Continue reading

Брати Федір і Григорій Помаленькі – розбудовники української аграрної науки та жертви тоталітарного режиму

13 квітня 2026 року виповнилося 130 років від дня народження уродженця Миропілля, професора Григорія Григоровича Помаленького.

Наш сайт продовжує знайомити земляків з біографіями відомих діячів української аграрної освіти і науки братів Федора і Григорія Помаленьких. Брати були активними учасниками Української революції 1917-1921 років та подальших подій в житті України, зокрема розбудови і становлення сільськогосподарської освіти і науки. На жаль, жорна репресій і політичних переслідувань 1920-х – 1940-х років перемололи і їх долі.

*** Continue reading

Одна родина — дві розбиті долі: Не стало захисника Олександра Корха, серце якого не витримало болю втрати брата

Війна не завжди вбиває лише кулями чи снарядами. Іноді вона виснажує душу, підриває здоров’я та забирає життя через надлюдські випробування. Сумщина знову у жалобі: у ніч з 19 на 20 квітня 2026 року зупинилося серце Олександра Корха — воїна, який пройшов пекло Донецького аеропорту та повернувся з-за кордону в перші дні повномасштабного вторгнення, щоб захистити свій дім.

Шлях воїна: Від ДАПу до територіальної оборони

Військовий шлях Олександра розпочався ще у 2015 році. У складі славетної 81-ї окремої аеромобільної бригади він боронив околиці Донецького аеропорту. Жартівливо згадував, як дев’ять місяців був «біля кухні» за 150 метрів від «нуля». Після демобілізації чоловік працював далекобійником у Європі, але 24 лютого 2022 року все змінилося. Continue reading

“Скитатися дуже важко”. Історія переселенців із Миропілля на Сумщині

Жителька прикордонного Миропілля Тамара Гром восени 2022 року виїхала з рідного села через посилення обстрілів. Разом із нею тоді поїхав онук. Згодом, після оголошення обов’язкової евакуації, Миропілля залишили також її чоловік і донька. Відтоді родина змінила кілька орендованих помешкань. Нині родина, в якій двоє людей з інвалідністю, знайшла тимчасовий прихисток у зведених Товариством Червоного Хреста модульних будинках. Свою історію Тамара Гром розповіла Суспільному. Continue reading

Після загибелі батька очолила господарство: як працює фермерка з Краснопілля за 10 кілометрів від РФ

Дар’я Придатко — голова фермерського господарства у Краснопіллі, що за 10 кілометрів від кордону з Росією. Ще кілька років тому вона працювала лаборанткою, а нині керує господарством під обстрілами. 19 серпня 2022 року на міні загинув її батько — голова Асоціації фермерів та приватних землевласників Сумської області Іван Дейнека. Після цього жінка взяла на себе справу його життя. Continue reading

Міст між Куземином та Краснопіллям: історія евакуації, віри та вірності рідній газеті

Два перших місяці весни 2025 року для нашого краю стали часом найбільшої катастрофи за весь час війни з рашистським агресором. Пік бомбардувань КАБами почався 18 березня і тривав понад місяць – до останньої декади квітня. За цей час (березень-квітень 2025-го) ворожа авіація “висипала” на Краснопільську громаду понад 1500(!!!) КАБів, а на сусідню Миропільську – понад 300 (яка ще більше потерпала від авіаударів та артобстрілів всю осінь 2024-го і зиму 2024/2025 років).

Саме тому масова евакуація з Краснопілля і сіл громади почалася 19 березня 2025 року. Наш край практично обезлюднів…

Цей нарис присвячений першим роковинам Краснопільської катастрофи. У ньому йдеться про одну з тисяч поламаних доль наших земляків…

*** Continue reading

Десять дітей, одна війна і шлях крізь терни: історія переселенки Наталії Рудики

Вона втратила дім і брата-прикордонника, але втримала світ своєї родини. Як живе сім’я, де навчаються діти, які мають мрії мама та її малеча— у цьому матеріалі. Це історія про жінку, багатодітну матір, яка має тяжку хворобу, статус вдови та невичерпний запас віри в те, що завтра обов’язково настане. Попри щоденні клопоти, Наталія знаходить час на навчання та прагне бути корисною. Continue reading

Не вдома. Надії та спогади, якими живуть переселенці у лебединському гуртожитку

Надії та спогади, якими живуть переселенці у лебединському гуртожитку

У підвал — з підвалу

— Посувайся, — каже Сергій до дружини, аби вмоститися поруч для спільного фото.

Вони одружені вже майже пів століття і не знають, як пережили б це поодинці. У березні минулого року пара була змушена покинути Краснопілля після того, як повз їхню багатоповерхівку пролетіли кілька шахедів, що потім влучили у місцеву лікарню. Continue reading

«Хочеться чогось свого». Як живуть переселенці у модульному містечку в Нижній Сироватці

Як живуть переселенці у модульному містечку в Нижній Сироватці.

***
Нібито вчора працівники сільради дивилися у вікно кабінету на вулицю й казали «О, будиночок поїхав, будиночок поїхав», насправді ж уже минув рік, як у Нижній Сироватці з’явилися десять модульних будинків для переселенців. Їх привозили фурами й встановлювали так швидко, що в селі кажуть — виросли, як гриби після дощу. Наразі в модульному містечку проживають 20 дорослих і 32 дитини, які переїхали сюди з прикордоння Сумщини й Донбасу. Про те, як переселенці влаштувалися на новому місці та з якими складнощами зіштовхнулися, дізналися журналісти сайту «Трибуна.Суми». Continue reading