20 вересня народився захисник України, розвідник 58-ї окремої мотопіхотної бригади Іван Захарук (1991–2024). Сьогодні йому виповнилося б лише 35… Але вiн назавжди залишився 32-річним.
Доброволець, розвідник Іван Захарук загинув на Донеччині взимку 2024, коли намагався евакуювати тіло полеглого побратима. Розповідь дружини бійця Катерини про життя і загибель чоловіка – у матеріалі Суспільного. Continue reading
Дар’я Дейнека п’ять років працювала лікаркою-лаборанткою в Сумах, проте їй довелося покинути цю справу й навчитися водити трактор. Сьогодні жінка керує фермерським господарством «Дейнека» на Краснопільщині — за десять кілометрів від російського кордону. Збирає врожай під розвідувальними дронами на полях, де виблискує оптоволокно. Після загибелі батька Дар’я постала перед вибором: продати татове господарство, чи очолити його — без досвіду й у розпал жнив. Розповідаємо, чому місцеві підкидали їй на поля ломи й ланцюги, і наскільки небезпечно збирати врожай на прикордонні. Continue reading
Є люди, поспілкувавшись із якими навіть кілька хвилин, ти наприкінці розмови можеш згадати якусь життєву історію і бути абсолютно впевненим, що вона про те, де ви вдвох взаємодіяли. В уяві навіть вимальовується картинка, і ти вже подумки говориш: «А пам’ятаєш, як…?» І лише за хвильку розумієш: спільного «а пам’ятаєш» у вас немає. Бо ви щойно познайомилися.
Світлана Семенова саме з таких людей. Вона може розповідати безліч історій зі свого життя — веселих і не дуже, хоча більшість усе ж веселі. Адже жінка переконана: у світ потрібно транслювати більше позитиву, бо горя і так забагато. І в її житті також, адже десять років тому втратила чоловіка, а зараз і дім. Continue reading
Дитинство, Друга світова війна та повоєнні роки
Ніна Олександрівна Степаненко народилася 1 січня 1936 року в мальовничому селі Рясне на Сумщині. Її дитинство припало на складні довоєнні та воєнні часи.
«Моя мама народилася 1910 року у багатодітній родині, де було дев’ять дітей, але четверо з них померли ще маленькими. Нас у батьків було четверо — дві дівчинки і два хлопці. Я серед дітей найстарша, і так склалася доля, що на сьогодні з нас чотирьох лишилася тільки я», — ділиться спогадами Ніна Олександрівна. Continue reading
Втрата близької людини під час війни — це біль, який важко вгамувати, але пам’ять про полеглих героїв може ставати джерелом світла, сили та натхнення для тих, хто залишився. Через рік після загибелі воїна Романа Лисенка його сестра Лілія започаткувала медове виробництво під назвою «КуМед». Ця назва — ніжне відсилання до військового позивного Романа («Кум»). Для сім’ї створення власної справи стало не лише способом вшанувати пам’ять про захисника, а й можливістю віднайти сенс та наснагу рухатися далі після найважчого року у житті. Continue reading
До початку великої війни в Рижівці хати стояли впритул до російських осель, кури спокійно гуляли через кордон. В Іскрисківщині людей об’єднував сільський клуб, пісні й ремесла. А в Миропіллі селяни виготовляли віники — цим і заробляли. Так до повномасштабного вторгнення жили прикордонні села Сумщини. Знайшли архівні відео на сайті «Суспільне Медіатека» про сім населених пунктів на кордоні з Росією. зараз частина з них зруйнована, а деякі окуповані. Розказуємо, яким тут було життя до вторгнення. Continue reading
Любов до краси, яка переросла у справу життя. Понад три тисячі кущів лаванди на 34 сотках вирощує підприємиця Світлана Ганночка. Через постійні обстріли та близькість до російського кордону жінка була змушена релокувати своє лавандове поле із села Угроїди до Бездрика. Як доглядати за лавандою, аби вона щороку рясно квітувала, та чому робота серед рослин стала для неї способом відновлення, жінка розповіла кореспондентам Суспільного.
Нині лавандове поле Світлани Ганночки — у селі Бездрик. Жінка каже, робота з рослинами для неї — не лише бізнес, а й спосіб відновитися та створювати красу навколо. Continue reading
Війна змусила тисячі людей покинути свої домівки. Зазвичай у новинах це звучить сухо – цифрами, статистикою, зведеннями. Але за кожною цифрою стоїть окрема доля, окрема трагедія, окрема історія втрати.
І дуже часто ці історії – ще й про братів і сестер наших менших. Бо коли люди евакуюються у невідомість, далеко не завжди є можливість забрати із собою тварин. Знайти житло навіть для себе – складно. А знайти прихисток, де погодяться прийняти ще й песика чи кішку, – задача із зірочкою. Не кожен готовий впустити чужу людину, а тим більше – людину з тваринами. Самим тваринам теж потрібні умови, увага, лікування. Continue reading
Війна не завжди вбиває лише кулями чи снарядами. Іноді вона виснажує душу, підриває здоров’я та забирає життя через надлюдські випробування. Сумщина знову у жалобі: у ніч з 19 на 20 квітня 2026 року зупинилося серце Олександра Корха — воїна, який пройшов пекло Донецького аеропорту та повернувся з-за кордону в перші дні повномасштабного вторгнення, щоб захистити свій дім.
Шлях воїна: Від ДАПу до територіальної оборони
Військовий шлях Олександра розпочався ще у 2015 році. У складі славетної 81-ї окремої аеромобільної бригади він боронив околиці Донецького аеропорту. Жартівливо згадував, як дев’ять місяців був «біля кухні» за 150 метрів від «нуля». Після демобілізації чоловік працював далекобійником у Європі, але 24 лютого 2022 року все змінилося. Continue reading
У тексті однієї з популярних пісень лунає фраза: «Війна — це справа молодих». Слова звучать красиво, майже романтично, але насправді в цій формулі прихована велика трагедія. Війна — це за своєю суттю явище, що суперечить природі людського буття, адже юність має асоціюватися з навчанням, коханням та мріями про майбутнє, а не з окопами та вибухами. Проте саме на плечах таких відчайдушних юнаків сьогодні тримається незалежність України.
Один із них — Кирило Сергійович Карпенко — солдат, номер обслуги гармати у 27-й окремій артилерійській бригаді імені кошового отамана Петра Калнишевського. Йому лише 19. 3 травня він відсвяткує свій двадцятий день народження. Але за плечима у цього хлопця досвід, який не кожен дорослий зможе осягнути. Continue reading
