Наші захисники – гордість нації. Воїни, чиї імена вписані у новітню історію України разом із високими державними нагородами. Кожен із них – це не просто історія окремої людини, а частинка великого літопису боротьби нашого народу за свободу й незалежність.

Завдяки ініціативі начальника Сумської ОВА Олега Григорова розпочинаємо серію публікацій про історії наших мужніх захисників, аби зберегти пам’ять про їхній подвиг. Ці історії водночас болять та надихають, мотивують та нагадують, якою ціною ми тримаємо небо над головою. Історії Героїв залишаються символом мужності, незламності та любові до України. Бо саме з таких життів і подвигів складається книга нашої Перемоги.

Статний, у відмінній фізичній формі, краснопільчанин Олександр Бриндін у 2011-му був випускником Сумського державного педагогічного університету ім. А.С.Макаренка. З юності, у шкільні безтурботні роки був закоханий у футбол. Мріяв стати професійним гравцем, але розпочав свій трудовий шлях у 2013-му році у ДПТНЗ «Краснопільське ПТУ» на посаді керівника фізичного виховання. До 2022-го був тренером-викладачем у ДЮСШ Краснопільської селищної ради. У перші дні повномасштабного вторгнення росії, без досвіду у військовій справі Олександр Володимирович доєднався до ДФТГ (добровольче формування територіальної громади).

«Ми йшли не служити, а воювати», – корегує моє запитання Олександр.

«Керував формуванням, справжній фанат своєї справи Іван Корнієнко. Його вміння навчати військовій справі, стрільбі, то було настільки професійно, що не навчитись у нього шансів не було. Я з повною відповідальністю можу сказати, що всі наші хлопці з ДФТГ завдячують саме Івану за те, як вони вміють виконувати бойові завдання».

У 2023-му році Олександр Бриндін з побратимами приєднались до 3-ої ОШБр ЗСУ.

«Ми обрали третю штурмову тому, що це найефективніший, найбоєздатніший, найвмотивованіший підрозділ у наших Збройних силах», – з гордістю розповідає військовий. «Вона відрізняється від інших тим, що тут на системній основі проводяться тренування, навчання, лекції. Ти маєш удосконалюватись. Маєш можливість кар’єрного росту».

На сьогодні Олександр Бриндін у свої 37 років є кавалером орденів і нагрудних знаків: «За мужність ІІІ ступеня», «За жертву крові в боях за волю України», «Золотий хрест», «Залізний хрест», але немає кисті на своїй лівій руці…

«П’ятого березня цього року ми тільки заходили на позиції. Десантувалися з «броні». Відразу, унаслідок атаки ворожого безпілотника отримав поранення. Побратими професійно наложили турнікет», – оптимістично розповідає відважний воїн. «Коли я побачив, що кисть відірвана, то лише подумав, що напевне моє життя трішки стане іншим. Але не було ні відчаю, ані паніки».

У червні 2025-го року Олександр Володимирович вже мав механічний протез і відразу взяв до рук зброю, розпочав спортивні тренування з навантаженням на руки.

«З протезом і лікуванням не було жодних проблем», – з вдячністю розповідає Олександр. «Ще один «плюс» третьої штурмової. Патронатний підрозділ «Янголи» бригади здійснює супровід наших поранених хлопців. Я теж щиро вдячний дівчатам – янголам. Супроводжували мене і під час лікування і протез встановлено без проблем і безкоштовно. Продовжують підтримувати і під час реабілітації».

З таким пораненням Олександр Бриндін міг би не повертатись у стрій. Отримати другу групу інвалідності і облаштовуватись у цивільному житті з почуттям виконаного обов’язку. Але він тренується, проходячи реабілітацію у клініці «Феофанія». Планує повернутись до «своїх хлопців».

«Я не вважаю себе людиною з інвалідністю», – пояснює свою позицію Воїн. «Для мене люди з інвалідністю, це здорові, молоді, працездатні, які нічого не роблять для нашої Перемоги. Я можу сказати, що життя моє не змінилось. З протезом можу виконувати всі функції, як власною рукою. Відчай мене оминув завдяки підтримці рідних, коханої дівчини, побратимів. Я розумів, що йду на війну, де вбивають. Тож це не найстрашніше, що зі мною могло трапитись. Взагалі, найстрашніше на війні – бачити, як гинуть твої побратими…».

Інна Загорулько,
газета “ПЕРЕМОГА”

Джерело:
https://krasnews.com.ua/lyudy/oleksandr-bryndin-my-jshly-ne-sluzhyty-a-voyuvaty/
14.11.2025
Олександр Бриндін: «Ми йшли не служити, а воювати»