АНГЛІЯ
Щó таке Англія для Шевченка? Мабуть, найперше — англійська література: Шекспір, Дефо, Байрон, Вальтер Скотт, Голдсміт, Діккенс, Макферсон, Янг, Бернз… Наприклад, Байрона Шевченко читав у перекладі Міцкевича. Особливо йому полюбилась ось ця строфа з «Чайльд-Гарольда», яку він, кажуть, часто повторював: «Sam jeden błądząc po świecie szerokim, / Pędzę życie tułacze, / Czegoż mam płakać, za kim і po kim, / Kiedy nikt po mnie nie płacze?»[18]. А ось щоденникова нотатка від 15 вересня 1857 року: «За вечерею Ніна Олександрівна[19] наївно розповідала зміст «Дон-Жуана» Байрона, якого вона прочитала днями у французькому перекладі. А ще миліше й наївніше просила свого чоловіка навчити її англійської мови».
Щó вже казати про Шекспіра, якого Шевченко просто підносив до небес, раз по раз цитуючи в розмовах. А як незвично й глибоко він трактував «Короля Ліра»! Художник Віктор Ковальов згадував про те враження, яке справила на нього Шевченкова сепія «Король Лір»: «Енергійна постать короля була майже гола, зі смолоскипом у руках; у нападі безумства він біг підпалювати свій палац. Таким мені ніколи не доводилось бачити короля Ліра на сцені у виконанні цієї ролі найкращими акторами».
Шевченко дуже любив також Вальтера Скотта, якого вони з Брюлловим часто читали один одному вголос. Для Брюллова Скотт був «своєю людиною». Не сумніваюсь, що Брюллов розповідав Шевченкові про те, як Вальтер Скотт спеціально приїздив до Рима з Англії, щоб подивитись «Останній день Помпеї», і сказав, що це «не картина, а ціла епопея».
Словом, і «Карл Великий», і його учень любили Скотта. Згадаймо хоч би повість «Художник», де Шевченко, зокрема, писав: «Нещодавно ми прочитали «Вудсток» Вальтера Скотта. Мене надзвичайно зацікавила сцена, де Карл II Стюарт, який переховувався під чужим ім’ям у замку старого баронета Лі, признається його доньці Юлії Лі, що він король Англії, і пропонує їй при своєму дворі почесне місце наложниці».
Часом Шевченкові навіть снилися сцени з Вальтера Скотта. Принаймні в повісті «Прогулянка…» оповідач каже, що йому наснився якийсь дивний чоловік — чи то лірник, чи кобзар. Та понад усе він нагадував Еді Охілтрі, «так жваво змальованого Вальтером Скоттом в його «Антикварії». Одне-єдине, що дивувало: «Яким же побитом… занесло королівського старця з Шотландії в Будища[20], та й навіщо? Хіба якось у полон потрапив під Севастополем? Адже англійці народ оригінальний, вони й на війні не цураються домашнього комфорту». І в цій-таки повісті Шевченко згадує ім’я Джона Буля (John Bull) — персонажа англійського сатирика Джона Арбетнота, яке стало прозивним іменем англійця: «Не тільки поміркований німець, але й рудий Джон Буль був би спантеличений, якби побачив, як наминав мій родич, тільки-но прокинувшись, сухарі з чаєм після такого гомеричного обіду…»
Зрештою, англійські звичаї та обичаї Шевченко знав не тільки з літератури, бо серед його знайомих були й англійці. Наприклад, 3 листопада 1857 року він пише в щоденнику, що відвідав містера Гранта — одного з організаторів Волзького пароплавства, судновласника й підприємця, цього «англійця від волосинки до нігтика». Поета подивувало, що сáме в містера Гранта він уперше побачив шеститомове видання «Сочинения и письма Н. В. Гоголя» (Санкт-Петербург, 1857), підготовлене його старим приятелем Пантелеймоном Кулішем.
Князь Михайло Воронцов, англоман
Та, мабуть, іще частіше поетові доводилось бачити англоманів. Недаром у щоденнику він називає князя Михайла Воронцова «сіятельним англоманом», а в повісті «Музикант», змальовуючи глядачів, які зібрались на концерт кріпосного оркестру, не без іронії каже: вони прийшли, хто в чому, «а хто дотримувався доброго тону або вдавав із себе англомана, то ті прийшли у фраках». Отож не дивно, що Шевченко зі знанням справи пише про англійську аристократію: «Та от лихо! він бідний плебей, а то аристократія! Та ще яка аристократія? Повітова! А це, я гадаю, всім відомо, що англійська аристократія найбільш горда й вибаглива, але порівняно з нашою повітовою вона нічого не варта».
Він навіть знає, що таке англійська хандра. Принаймні в повісті «Прогулянка…» оповідач каже: «Щó б я не пригадав, про щó б я не подумав, усе нудно, усе нестерпно, гидко. Якщо англійська хандра має хоч би фамільну схожість на нашу руську нудьгу, то я повірю в можливість пішої мандрівки на Камчатку, як це зробив якийсь лорд, де ще на додачу й одружився на доньці петропавлівського паламаря». Поет має тут на думці англійського мандрівника Джона-Дундаса Кокрена, який пройшов увесь Сибір аж до Камчатки, прожив там одинадцять місяців, а в 1822 році одружився. Цю подію в Росії жваво обговорювали.
Зрештою, Шевченко не раз згадував і всілякі англійські дрібниці, наприклад англійський, тобто ландшафтний, парк, англійську байку, з якої свого часу вони зі Штернбергом пошили собі однакові пальта (недаром друзі називали їх Кастором і Поллуксом), знаменитий англійський портер фірми «Barclay and Perkins», англійську сіль, тобто гептагідрат сульфату магнія… З усього цього й складалась «Шевченкова Англія». Не знаю, чи сказав би наш поет услід за Юрієм Липою: «Ось Англієць, що любить ходить над проваллям, / Аж над ним він дорогу собі протоптав, / У холодній скаженості дивний творець ясних мрій», — але щось у цих словах йому неодмінно б сподобалось.
18 «Сам я блукаю по світу широкому, / Маю життя бурлаче, / Що ж мені плакать, за ким і по кому, / Хто ж бо за мною плаче?» (Пол.)
19 Сапожникова.
20 Село на Звенигородщині.
Леонід Ушкалов
Джерело:
Леонід Ушкалов. Моя шевченківська енциклопедія: із досвіду самопізнання. – Харків; Едмонтон; Торонто: Майдан, Видавництво Канадського Інституту Українських Студій, 2014 (сс.24-26)
Веб-джерело:
https://chtyvo.org.ua/authors/Ushkalov_Leonid/Moia_Shevchenkivska_entsyklopediia_iz_dosvidu_samopiznannia/
/ поділ на абзаци, підбір ілюстрацій – Краснопілля Інфо /
