Стукаю в кімнати гуртожитку до переселенців у пошуках охочих поговорити з журналістами. На контакт ідуть не всі. Хтось прямо відмовляється спілкуватися чи вигадує більш оригінальний спосіб – ховається за дверима в кімнаті. А одна жінка похилого віку радо погоджується на розмову. Ще й запрошує поїсти щойно зварених вареників з вишнями. Це 77-річна Надія, ВПО з Краснопілля. Вона розказує, що має два імені. У паспорті – Анастасія, а в житті всі називають Надією. Запитую, як мені написати в тексті, й зупиняємося на другому варіанті, більш відомому серед друзів і родини. Continue reading →