ЗІРКА
Архип Куїнджі. Українська ніч. 1876
Шевченко страшенно любив зоряне небо. Недаром зорі є в нього неодмінним атрибутом нічного українського пейзажу. Згадаймо хоч би «Садок вишневий коло хати…» — цю, за словами Еммануїла Райса, «вершину ідилічної лірики Шевченка»: «Сем’я вечеря коло хати, / Вечірня зіронька встає». А ось чудесна замальовка з повісті «Прогулянка…»: «Невдовзі настала ніч, тиха, тепла й темна. Дивовижна ніч! Червонуваті зорі здавались більшими, ніж завжди, і якось особливо прекрасно горіли на темному тлі. Чарівна ніч!»
Хата на Пріорці. Меморіальний музей Тараса Шевченка. м. Київ
У такі ночі поетові важко було заснути. Михайло Чалий згадував, як Шевченко, коли жив у Києві на Пріорці в серпні 1859 року, «розкішними, темно-синіми, оксамитними українськими ночами» ходив було надворі аж до самісінького ранку, кажучи, що «незчисленнії зіроньки не пускають його в хату».
Тарас Шевченко. Новопетровське укріплення з моря. [Новопетровське укріплення]. [1856 — 13.V 1857].
Так він робив і далеко-далеко від своєї любої України. Як свідчила Агата Ускова, поет міг годинами гуляти на самоті поблизу Новопетровського укріплення, дивлячись на всіяне зорями небо. Про щó він думав у цей час? Про красу світу, про його просто неймовірну гармонію й велич. «Ніч місячна, тиха, чарівна ніч, — пише поет у щоденнику 28 червня 1857 року. — Як прекрасно й точно гармоніювала ця чарівна пустельна картина з чарівними віршами Лермонтова, які я мимоволі прочитав кілька разів, як найкращу молитву Творцеві цієї невимовної гармонії в Його безконечному всесвіті». І що ж то була за молитва? Ось вона: «Выхожу один я на дорогу; / Сквозь туман кремнистый путь блестит. / Ночь тиха. Пустыня внемлет Богу, / И звезда с звездою говорит»[234].
Тарас Шевченко. Новопетровське укріплення з Хівінського шляху. [Новопетровське укріплення]. [1856 — 13.V 1857]
І оця зоряна гармонія космосу, і оці чудесні поетичні рядки говорили поетові про щось високе-високе й прекрасне. Принаймні, повернувшись на Україну в червні 1859 року, він, як згадував Андрій Козачковський, сидів якось уночі на березі Дніпра, дивився на міріади зірок, що сяяли на чистому темному небосхилі, а потім після тривалої мовчанки сказав: «Як гарно бути поетом, якби він міг бути тільки поетом і не громадянином». Ось так — високі прекрасні зорі ще більше увиразнюють усю недоладність і весь трагізм земного життя людини.
Костянтин Крижицький. Захід сонця. Кін. ХІХ ст.
А ще — коли поет дивився на зорі, йому хотілось співати. Уявіть собі картину, змальовану Феофаном Лебединцевим. Київ, пізній вечір. Легкий туман починає лягати на Оболонь, а на чистому високому небі то тут, то там спалахують зорі. І тоді, стоячи обличчям до заходу, Шевченко «своїм чистим, сріблястим, трохи тремтливим голосом заспівав свою улюблену пісню». То була «Зіронька»: «Ой ізійди, зійди, ти, зіронька та вечірняя…». Усі, хто знав Шевченка, в один голос кажуть: поет співав «Зіроньку» з якимось особливо трепетним почуттям, задушевно й піднесено. Та й пісня ж яка! Ніжна, широка, наче як неземна… Мені здається, що Шевченка взагалі важко уявити без його «Зіроньки».
Марко Вовчок
Пам’ятаєте, як чарівна Марко Вовчок, котру поет називав своєю «святою зоренькою», на початку червня 1859 року писала йому із Дрездена, питаючи про життя-буття: «Що ж ви, чи пишете? Що написали? Чи співаєте «Зіроньку»? Що малюєте?» Ну, ось воно — Шевченкове життя: поезія, живопис і… «Зіронька». А ще однією улюбленою піснею поета була «Зійшла зоря ізвечора…»: «Зійшла зоря ізвечора, / Не назорілася, / Прийшов милий із походу, / Я й не надивилася…». Цю пісню поет співав, мабуть, із таким самим натхненням, як і його прекрасні юні героїні, наприклад Настуся з повісті «Близнята»: «Настуся вже була струнка, прекрасна шістнадцятилітня дівчина, а Ватя сімнадцятилітній красень-юнак. Він довго вже ночами не міг заснути, Настуся теж. Під горою, у себе в садочку, вона до півночі співала «Зійшла зоря ізвечора, / Не назорілася…» І народна пісня, і сам поет асоціюють із зіркою юну прекрасну дівчину, нехай це буде Оксана з поеми «Гайдамаки», якій Ярема каже: «Одпочинь, моя ти зоре! / Ти з неба злетіла!» — чи Богородиця з поеми «Марія»: «Увечері, мов зоря тая, / Марія з гаю вихожає / Заквітчана».
Іван Айвазовський. Хата і млин в місячному світлі. 1863
І очі коханої схожі на ясні зорі. Згадаймо, як Назар Стодоля каже своїй Галі: «О мої очі, мої карі! Поглядіть на мене, мої зорі ясні!» А чому очі найдорожчої людини поет порівнює із зорями? Тому що мій народ споконвіку вірив, що зорі — то очі янголів або праведні людські душі, котрі, як каже хтось із героїв Панаса Мирного, «літають та світять». Тому й просить у «Гайдамаках» великий грішник Гонта, щоб «праведнії зорі» сховались за хмару й не дивилися на нього. А герой поеми «Мар’яна-черниця», прощаючись зі своєю коханою, каже їй: «А я край дороги / Серед степу помолюся / Зорям яснооким, / Щоб без мене доглядали / Тебе, одиноку».
Зірки святі для поета ще й тому, що серед них сяє зоря Віфлеємська: «Тойді вже сходила зоря / Над Віфлеємом. Правди слово, / Святої правди і любові / Зоря всесвітняя зійшла! / І мир і радость принесла / На землю людям». Та й свою власну Музу Шевченко бачить не інакше як зорею: «І я живу, і надо мною / З своєю Божою красою / Гориш ти, зоренько моя». Зрештою, зірки сповнюють душу поета відчуттям вічності й надією на те, що в цьому перемінному світі по тобі залишиться бодай тоненький-тоненький слідочок… Може, сáме цією незбагненною тугою бринять слова героїні поеми «Марина», яка розказує свій химерний сон: «Удень неначе місяць сходив, / А ми гуляєм понад морем / Удвох собі; дивлюся, зорі / Попадали неначе в воду, / Тілько осталася одна, / Одна-однісінька на небі…».
234 У перекладі Максима Рильського: «На дорогу йду я в самотині; / Крем’яна в тумані путь блищить: / Тихо. Бога слухає пустиня, / І зоря з зорею гомонить».
Леонід Ушкалов
Джерело:
Леонід Ушкалов. Моя шевченківська енциклопедія: із досвіду самопізнання. – Харків; Едмонтон; Торонто: Майдан, Видавництво Канадського Інституту Українських Студій, 2014 (сс.204-206)
Веб-джерело:
https://chtyvo.org.ua/authors/Ushkalov_Leonid/Moia_Shevchenkivska_entsyklopediia_iz_dosvidu_samopiznannia/
/ поділ на абзаци, підбір ілюстрацій – Краснопілля Інфо /
