5 листопада виповнилося б 70 років Леоніду Ушкалову — автору захопливих літературознавчих праць від бароко до постмодерну. Колеги, учні, знайомі Леоніда Володимировича згадують його з незмінною пошаною і вдячністю. Тиждень звернувся до Ростислава Мельниківа, Олени Рибки, Олександра Савчука, Назара Федорака, Ростислава Семківа, Данила Ільницького з проханням написати кількадесят теплих слів про Леоніда Ушкалова.

І коли він тільки це все встигав?!

Ростислав Мельників і Леонід Ушкалов. Фото Сергія Рожка, надав Ростислав Мельників

Ростислав Мельників, поет, літературознавець, завідувач кафедри української літератури та журналістики імені професора Леоніда Ушкалова Харківського національного педагогічного університету імені Григорія Сковороди.

Моє знайомство з Леонідом Володимировичем Ушкаловим почалося у вересні 1990 року на парах зі «Вступу до літературознавства» та «Давньої української літератури», і на першому ж занятті я зробив стратегічну помилку — сів на віддалі від лектора, який викладав матеріал, геть не переймаючись, чи чує його аудиторія з півтори сотні філологів, чи ні. Тож уже надалі я сидів тільки на першій лаві, адже те, про що говорив Ушкалов, було неймовірно захопливим.

Важко навіть сказати, коли звичайні взаємини студента й викладача переросли в дружні стосунки, ба’ більше — і поміж нашими сім’ями, але від 1995 року ми практично щодня як не бачилися, то зідзвонювалися, завжди знаходячи той чи інший привід… А після захисту дисертації, яку я написав і захистив саме завдяки йому — Ушкалов заопікувався мною як неофіційний науковий керівник, коли ми вже разом працювали — наше спілкування тільки поглибилося й стало невід’ємною часткою мого життя.

Так, він — мій учитель і старший товариш, з ним було легко, цікаво й затишно — і на академічному заході, і за кухлем пива, і в родинному колі. Про що ми тільки з ним не говорили, але передусім, звичайно ж, — про літературу в різних виявах і її рецепцію, специфіку літературного побуту, водночас апробовуючи різні ідеї та підходи у слові й до слова — усе це створювало неповторну атмосферу інтелектуального драйву, якого мені от уже понад сім років дуже й дуже не вистачає.

Леонід Ушкалов. Фото Уляни Мельникової, 8 липня 2004 року. Надав Ростислав Мельників

Вражало й коло його зацікавлень як людини ренесансного типу — поет і філософ, автор інтелектуальної наукової прози для дорослих і водночас творів для дітей, ретельний історик літератури та її глибокий інтерпретатор — він цікавився всіма проявами культурного життя: театр, образотворче мистецтво, музика, архітектура й історія, не кажучи вже про сучасний літературний процес, тож виставки, вистави, концерти, літературні вечори й книжкові презентації — не лишалися поза його увагою. І коли він тільки це все встигав, настільки плідно працюючи на літературознавчій ниві?!

Наша дружба тривала кілька десятиліть, і навіть напередодні його відходу в засвіти ми зідзвонювалися… Коли згадую його сьогодні з нагоди ювілею, — в моїй пам’яті зринають різні образки пана професора (так його з повагою називали вихованці): то ми сидимо під черешнею на нашому харківському обійсті, то щось святкуємо в нього вдома, то веземо з Києва купу доларової готівки виграних західних грантів (було й таке), то ось він зі своїм професорським портфелем прошкує з Олексіївки в середмістя на роботу, то вигулює на повідку свого білосніжного кота Енея, то в Будинку літератора обговорює з видавцем Анатолієм Стожуком черговий книжковий проєкт… — тільки світлі й щемкі спогади лишив він по собі…

І, думаю, не тільки в моїй пам’яті, адже таким самим старшим товаришем Леонід Володимирович Ушкалов став і для багатьох письменників і науковців як мого покоління, так і наступної генерації… — і при тому всьому кожен з нас розумів і усвідомлював: Ушкалов — це один із титанів нашої гуманітаристики, як Франко, як Драгоманов, як Чижевський.

Елеонора Соловей, Ростислав Мельників, Леонід Ушкалов

Ростислав Мельників також зазначає, що «як дослідник давньої української літератури Леонід Ушкалов формувався під впливом Анастасії Ніженець (саме вона познайомила його з працями Дмитра Чижевського в 1984 році), а також Григорія Сивоконя, який посприяв із прикріпленням до річної аспірантури в Інституті літератури, Володимира Крекотня та Олекси Мишанича, останній був науковим керівником його кандидатської та науковим консультантом докторської дисертацій. Утім, тут радше ідеться про фахове спілкування, апробацію ідей, і зовсім не про учнівство. Досліджуючи творчість Григорія Сковороди та літературну спадщину доби бароко загалом, Леонід Ушкалов підкреслює її глибоку пов’язаність із загальними ідейними, філософськими й культурно-історичними процесами європейської цивілізації, але передусім художньо-естетичну тяглість української літератури впродовж віків. Це, своєю чергою, надає його студіям певної історико-літературної візійності та сприйняття аналізованих ним творів як частини ширшої структурно-системної єдності, особливо коли він розглядає доробок письменників інших періодів, як-от Григорія Квітки-Основ’яненка, Тараса Шевченка, Миколи Хвильового чи футуристів. Власне, науковий інтерес ученого ще зі студентської лави ніколи не обмежувався давньою літературою, а охоплював і ХІХ, і ХХ, і перші декади ХХІ століття».

У п’ятницю на радіо «Культура» відбудеться передача «“Ловець сковородинівського птаха”». До 70-ліття Леоніда Ушкалова» за участі Павла Вольвача і Ростислава Мельниківа.

Тривала присутність дослідника

Ростислав Семків, літературознавець, директор видавництва «Смолоскип», доцент кафедри літературознавства імені Володимира Моренця Національного університету «Києво-Могилянська академія»

Леонід Ушкалов завжди залишався для нас усіх — дослідників молодшого покоління — абсолютним зразком знавця та викладача літератури. От є такі професори, про яких знаєш, що вони за всіх обставин продовжують пошук, провадять цікаві дослідження, готують нові книги.

Книжки авторства та упорядкування Леоніда Ушкалова

Звісно, найбільший його внесок — це дослідження Сковороди та підготовка й видання повного зібрання творів Григорія Савича. Це великий проєкт, упорядкування якого, здавалося б, точно не під силу одній людині. Але пан Леонід здійснив задумане, що для мене особисто рівнозначне якомусь античному подвигу — для нас усіх і досі остаточним джерелом фундаментальних знань про Сковороду залишається видання, підготоване професором Ушкаловим. Ми також цінуємо написану ним найкращу біографію Сковороди «Ловитва невловного птаха».

І це саме той випадок, коли дуже добре відчуваєш тривалу присутність дослідника: він все одно поруч — своїми ідеями, вимогливістю до рівня наукового пошуку, навіть певним дослідницьким азартом, який нам у ньому продовжує імпонувати. Ми більш ніж пам’ятаємо професора Леоніда Ушкалова, ми продовжуємо вчитися в нього — нехай навіть у віртуальних, уявних аудиторіях.

«Змовницьки прикриває долонею вуста і сипле жартами про Мелетія Смотрицького»

Леонід Ушкалов і Олександр Савчук. 2007 рік

Олександр Савчук, кандидат філософських наук, видавець

Професор Леонід Ушкалов рецензує дисертацію і вказує на недоліки: наполегливо радить звертатися до першоджерел, більше висловлювати свої міркування, а не цитувати інших дослідників.

Науковий консультант музею Григорія Сковороди Леонід Ушкалов виступає з урочистою промовою коротко і неголосно, зазначаючи в кінці, що, «властиво, це все ви можете прочитати в моїй передмові до повної академічної збірки творів Сковороди».

Книжки авторства і упорядкування Леоніда Ушкалова, видані у видавництві Олександра Савчука

Пан Леонід змовницьки прикриває долонею вуста і сипле жартами про Мелетія Смотрицького.

«Бачите на цій світлині діда?» – питає Леонід Володимирович в аудиторії на презентації «Щоденника» Тараса Шевченка і вказує на його останній портрет. — «Так от! Я уже старший за нього!»

«Сашку, якщо ще не пізно, внесіть кілька правок в мою передмову. Все – більше коверзувати не буду — слово честі)))»

Дорогий Леоніде Володимировичу, як добре, що Ви були і є в нас!

Некабінетна цікавість до світу

Назар Федорак, літературознавець, перекладач, поет, кандидат філологічних наук, доцент кафедри української літератури ім. Михайла Возняка Львівського національного університету ім. Івана Франка та кафедри філології Українського католицького університету

Мені випало щастя трохи знати Леоніда Ушкалова особисто, кілька разів зустрічатися з ним у Харкові й у Львові, а ще — здобутися на його післямову до своєї монографії «Вінець і вирій українського бароко. Сім наближень до Григорія Сковороди» (Харків: Акта, 2020). І я сприймаю та довіку сприйматиму це як особливу честь.

В особі професора Ушкалова дивовижно поєднувались енциклопедична ерудиція, неймовірна працездатність, фанатичне захоплення предметом дослідження, якому він був відданий саме в той часовий відтинок, і якась зовсім некабінетна, жива цікавість до світу: від найтонших нюансів барокового богомислення до сучасної поезії та футболу. Здавалося, для нього не могло бути нецікавих речей, якщо тільки в них був шанс відкрити щось справжнє, несподіване, глибоке, людське. Мабуть, саме тому і його наукові тексти такі живі: за ними завжди не лише велика вченість, а й велике перейняте серце.

Недостатньо бути просто розумним — треба бути цікавим

Данило Ільницький, Леонід Ушкалов, Ростислав Мельників та студенти ХНПУ імені Г. Сковороди. Березень 2018 року

Данило Ільницький, літературознавець, есеїст, музикант, кандидат філологічних наук, доцент кафедри філології Українського католицького університету

Данило Ільницький під час квартирника в межах резиденції в помешканні Юрія Шевельова так згадував про Леоніда Ушкалова:

«Ми ставимо собі питання: коли він усе це встиг зробити? Унікальність Леоніда Ушкалова — в тому, що він свідомо відмовився від публічності. Хоча він аж ніяк не був закритою людиною. Проте він переважно надавав перевагу не численним презентаційним турам, перманентним відкритим лекціям чи участі в літературних фестивалях, а своїм індивідуальним дослідницьким мандрівкам, які й народжували кожну його книжку.

Для науковця важливо тримати свій ритм, не збиватись, не відволікатись, не метушитись, не розконцентровуватись. Це така модель праці — відсікати зайве і знаходити, за Сковородою, «сродну працю». Це відданість обраному способу без сумніву в його доцільності.

Леоніду Ушкалову йшлося не про самопрезентацію, а радше про можливість ділитися цікавими сюжетами. І в цьому теж є сковородинський мотив: відмова від суєти світу цього — це зовсім не відгородження, не снобізм і не зверхність. Це своя, особлива форма взаємодії зі світом.

Леонід Ушкалов починав як науковець, який цілком успішно зреалізувався в академічному середовищі і писав, за висловом Шевельова, “не для дітей”. Проте з часом його стилістика, вислів і наратив ставали неформальнішими. Він не втрачав неймовірної джерельної бази, легкого оперування українським, європейським і світовим контекстом теорії та історії культури, але це вже стали авторські пошукові сюжети, де головною є не так сама джерельна база, як власна лінія оповіді, запропонована читачеві.

Це, зокрема, надихало Леоніда Ушкалова працювати у форматі колонок, які потім склали основу книжки “Що таке українська література”, а згодом — написати дві інтерактивні книги для дітей: “Шевченко від А до Я” і “Сковорода від А до Я”. Хоча і в них він не втрачав своєї професорської постави — розумного, не наївного оповідача.

Книжки Леоніда Ушкалова

Ушкалов для мене — це приклад того, що недостатньо бути просто розумним, володіти джерельною базою і мати академічну легітимізацію. Треба бути цікавим і будувати захопливу оповідь — але, звісно, міцно оперту на серйозну базу».

Дозволите написати листом?

Олена Рибка і Леонід Ушкалов у Будинку літераторів. Харків, 14 грудня 2012 року

Олена Рибка, поетка, редакторка, культурна діячка, заступниця головного редактора видавництва «Vivat», випускниця Харківського національного педагогічного університету імені Григорія Сковороди, працювала над дисертаційним дослідженням «Григорій Сковорода у творчості українських письменників-шістдесятників» під керівництвом професора Леоніда Ушкалова.

«От бісові діти», — десь там усміхнеться пан Професор, помітивши ниточку чергової гри у слова й хитнувши головою: знову замість науки випірнуло щось, що захопило мою увагу, потягло вбік від Сковороди й нашого магістрального дослідження.

Якось на півдорозі до нашої кафедри пан Професор сказав, що сенс університетської освіти полягає не в тому, щоб переповісти те, що ти знаєш сам, а насамперед у тому, щоб поділитися «матричкою думання» з трохи молодшими людьми, які ще шукають свого шляху. Показати, як можна досліджувати цей світ і скільки в ньому цікавого.

Коли я ще була геть юна й прийшла до нього обирати тему першої курсової роботи, він з усміхом запропонував одне «екзотичне» дослідження. «Але ж про це ніхто не писав», — засумнівалась я. «От і добре, будете першою. А джерельну базу забезпечить вибір стратегії дослідження й один із персонажів вашої роботи».

Найчастіше я називаю його «один із найкращих Сковородознавців», бо з цього ми й починали, це поле він зорав і заклав зернят на кілька поколінь уперед. Із ним ми говорили про те, яким може стати музей Сковороди у Сковородинівці й скільки роботи попереду. Однак він пристрасно любив і наші 20-ті, і футбол, і живе життя, міг одним іронічним зауваженням підважити канон — і тут-таки запропонувати нову стежку для того, щоб помислити над чимось важливим.

Леонід Ушкалов допоміг побачити українську літературу як складну, тривалу інтелектуальну традицію — від барокових авторів до модерної культури, — пов’язану з європейською думкою і гідну фахового, уважного прочитання. Коли він писав «реалізм — це есхатологія» (Реалізм — це есхатологія: Панас Мирний), то відводив від ілюзорної простоти, нагадуючи, що дуже часто ми можемо не усвідомити глибини чогось тільки тому, що йдемо місточками, прокладеними іншими. Іноді це рятує від фатальних помилок, але ніколи не дарує радості першовідкривача.

Книжки авторства та упорядкування Леоніда Ушкалова

Він любив починати щось першим, а ще він із сумом констатував, що деякі зі стародруків до нього у бібліотеці ніхто не розгортав — із сумом і певною втіхою того, хто таки зміг докопатися до чогось, чого ще ніхто не знаходив.

Коли він почав роботу над біографією Драгоманова («Чарівність енергії: Михайло Драгоманов», Дух і Літера), то горів цим проєктом, із сумом відзначаючи, як мало ми знаємо про людину, яка справила такий колосальний вплив на покоління, ділився знахідками й цікавими історіями. Якщо чесно, якийсь час після того, як Леонід Ушкалов відійшов у вічність, я не могла думати про цю його роботу «без гніву і пристрасті», бо я відчувала, як сильно вона його виснажила…

А тепер я думаю, що для багатьох нас тим, хто допоміг сформувати власну матрицю думання, віднайти власний шлях не в невідомості й невагомості незнання, а в полі культури, де так легко й надійно сплелись література й філософія, де Україна завжди була частиною Європи, і де стільки цікавого потребує своїх дослідників. І, можливо, він теж сформував покоління.

Леонід Ушкалов, Олена Рибка, Олександр Корж і студенти та викладачі ХНПУ імені Г. Сковороди

А що ж із листом?

Дорогий пане Професоре, я завжди ревнувала Вас до часу, до інших людей, які забирали Ваш час. Мені здавалось, що Вам ще стільки всього потрібно написати й розповісти, що нечемно відволікати від Ваших задумів. Але я бережу кожне Ваше повідомлення і вкотре їх перечитую. У листі до Михайла Ковалинського Сковорода у 1763 році писав: «Quisquis toto pectore precatur, jam habet. Хто всім серцем просить, той уже має». Колись Ви сумовито сказали, що нам усім ще каганцювати й каганцювати, аби люди могли відрізняти світло від темряви, аби полюбили й пізнали свою культуру, аби не боялись іти новими шляхами. Сподіваюсь, запалені Вашими учнями каганці світять Вам там у вічності.

Ми вас любимо. Так є завжди.

Джерело:
https://tyzhden.ua/nekabinetna-tsikavist-do-svitu-spohady-pro-leonida-ushkalova/
ОЛЬГА ПЕТРЕНКО-ЦЕУНОВА
Оглядачка Тижня (історія та культура), літературознавиця, викладачка Києво-Могилянської академії, редакторка, PhD
Некабінетна цікавість до світу: спогади про Леоніда Ушкалова
КУЛЬТУРА
5 Листопада 2026, 11:37