Археологія Миропілля

Село Миропілля – розташоване на лівому березі річки Псел, за 30 кілометрів від обласного центру, і за 25 кілометрів від міста Суджа.

Археологічні знахідки свідчать, що люди селилися тут протягом багатьох століть. При розкопках, які велися далеко не фахівцями, були виявлені залишки городища (мал. 1) і курганні могильники сіверян VІІІ – Х століття, скарб із 295 арабських монет. Ця остання знахідка свідчить, що мешканці прадавнього поселення спілкувалися з торговими людьми, які везли товари з країн Сходу і Заходу відомим колись торговим шляхом, який пролягав тут, з’єднуючи літописне місто Куяву (Київ) з Булгаром (столицею булгар на Волзі) (мал. 2). Шлях цей проходив вздовж правого берега Псла і одна з постійних зупинок купців була неподалік Миропілля (на околиці нинішнього Запсілля).

Професор Д.Я. Самоквасов, який у 1878 році проводив розкопки в цій місцевості, а також автор праці «Сіверська земля і сіверяни по городищах і могилах», описав городище, яке складало два окопи, котрі лежали поруч на правому підвищеному березі річки Псел, біля Миропільської пустині. Д.Я. Самоквасов назвав це городище Миропільським. На його думку поселення язичеської епохи, яке було розташоване на найвищому пункті місцевості, оточене величезним курганним могильником, пізніше в Християнську епоху, пересунулося ближче до води, на рівнину, на місце теперішнього Миропілля, що лежить за 5 кілометрів від свого попереднього місця знаходження. Сама ж Миколаївська Білогірська пустинь, яка виникла в Християнську епоху на місці древнього місця язичеської епохи, була найстаршим у групі місць поблизу Миропілля.

Миколаївська Білогірська пустинь

У Миропільському городищі, як стверджує Д.Я. Самоквасов, в Х столітті було вже змішане населення сіверянське і неслов’янське. Пам’ятниками сіверянських могил служать кургани, розкопані дослідниками Дмитрюковим і ним самим у розореному могильнику, що містить в собі поховальні урни. Пам’ятниками неслов’янського населення становлять собою кургани, які на той час збереглися в лісі і біля великого шляху з Білогірської пустині до Миропілля, різні кістяки, поховані на материкові без могильних ям, датовані монетою Х століття.

Поблизу згаданих курганів, в той час було відкрито Миропільське городище, за яким біля великого шляху з Миропілля на Суджу стояв великий кам’яний стовп – кам’яна баба. В «Памятной книжке Курской губернии» значилось, що був «столб или кумир древних язических скифов или сиверян». За свідченнями європейського мандрівника ХІІІ століття В. Рубрукваса кам’яні баби ставили на могилах половці і їх слід датувати ХІ –ХІІ століттям. Багато народу побувало в нашому краї, та належність цієї пам’ятки тепер уже не визначимо. Ця кам’яна баба знаходилася на своєму місці, спостерігаючи плин часу, а потім кимсь забрана, чи можливо знищена.

Також поряд з цими пам’ятниками в державному реєстрі пам’яток археології Сумської області занесені такі поселення цієї місцевості:

1. Поселення, бронзовий вік, ранній залізний вік, раннього середньовіччя. Знаходиться між селами Запсілля і Могриця.

2. Поселення, бронзовий вік. Західна частина села Запсілля, урочище Глотово.

3. Три поселення періоду бронзового віку – раннього середньовіччя з південної сторони Миропілля по дорозі на Суми. Тераси правого берега річки Рибиці.

4. Поселення бронзового і раннього залізного віку в північній частині Миропілля на березі річки Псел. Проживало тут слов’янське плем’я сіверян (мал. 4), яке населяло частину течії Десни, верхів’я Сули, Ворскли, Псла, Сіверського Донця, велику частину Посейм’я. З ІХ століття ця територія входила до складу однієї із могутніх держав середньовічної Європи – Київської Русі, відносячись в різні часи до Переяславського, Чернігівського, Новгород-Сіверського князівств.

З ХІІІ століття татаро-монгольська навала розорила і спустошила більшу частину давньоруських князівств. Незважаючи на те, що під захистом непрохідних лісів і боліт збереглися окремі слов’янські поселення, весь цей край з ХІV-ХV століття відомий під назвою «Дикого поля».

Автор: СОКОЛИК Олександр Михайлович, вчитель історії

Джерело:
Газета “Перемога”, № 34, 20 серпня 2021 року
КРАЄЗНАВЧІ РОЗВІДКИ
АРХЕОЛОГІЯ МИРОПІЛЛЯ

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.