На Краснопільську громаду опустилася не просто жалоба, а гнітюча, чорна тінь, що забрала світло і радість. Сьогодні, у другий день скорботи і в перший день нового, осіннього місяця, село Чернеччина попрощалась з цілою, молодою родиною. З родиною Лєсніченків.

Тридцяте вересня 2025 року, о другій годині тридцять хвилин, стало фатальною межею, за якою обірвалося чисте, сповнене надій життя. російський безпілотник типу «ГЕРАНЬ» нещадно влучив у будинок, де міцно спали, обійнявши свої мрії, батьки, їхні маленькі сини та домашні улюбленці.

Загинув військовослужбовець ЗСУ Олександр Лєсніченко, його дружина Альона, та їхні сини — шестирічний Єгор і чотирирічний Денис.

Світлі промінчики, яких більше немає

Олександр був працьовитим чоловіком із чіткими життєвими планами. Народився, зростав, здобував початкову освіту у селі Тур’я. Профільну спеціальність отримав у Краснопільському ПТУ. Працював на будівництві. У 2017 році, слідуючи шляхом свого батька, Станіслава Лєсніченка, який став на захист України ще у 2016-му, Олександр уклав контракт із ЗСУ. «Син замістив мене у моєму підрозділі на Світлодарській Дузі. Того року я вже демобілізувався, а Саша служив до 2020-го», — розповідає згорьований батько. – «З Альоною я познайомився лише на реєстрації шлюбу… Вони подарували мені чудових онуків, Єгорку і Дениска. Вони були світлими промінчиками у моєму житті…».

З 1 липня 2022 року Олександр знову став до лав мобілізованих. Він був воїном, захисником. Але навіть за сотні кілометрів від лінії фронту війна знайшла його родину.

Тендітна мама і “допитливе сонечко”

Альона Шикула народилась у 1999 році, зростала у Чернеччині. «Добра, світла, тендітна дівчинка», — зі сльозами згадує її шкільна вчителька. Молода сім’я виховувала двох синочків, Єгора і Дениска, у любові та турботі.

Шестирічний Єгор цьогоріч став першокласником. Він з неймовірною жагою пізнавав перші шкільні науки.

«‘Єгор, де ти?’ — запитую я на онлайн занятті, коли бачу відсутність учня», — не стримуючи сліз розповідає Роскидько Антоніна Анатоліївна, вчителька хлопчика. «‘Я тут’ — і з’являється на екрані таке допитливе сонечко… Він так швидко рахував, і так хотів якнайшвидше навчитись добре читати. Дениско був завжди поруч зі старшим братиком».

Від постійних ворожих обстрілів родина Лєсніченків переїхала до Чернеччини з Краснопілля, шукаючи спокою. Поруч оселився і дідусь Станіслав.

«Щодня хлоп’ята городом до мене прибігали», — прощається чоловік з онучатами. «Саша… Він вже шостий рік на війні… Приїздив у відпустку. Альона мала подарувати мені ще двійко онучаток…»

Повний відчай

Складений жовто-блакитний стяг у тремтячих руках батька, дідуся. Повний відчай у зволожених очах. Замість зустрічати поповнення, він ховає чотирьох: сина-воїна, невістку-матір, і двох онуків — які ще навіть не встигли розкрити крила своїх мрій. І двійко ненароджених янголят…

Цей цинічний, цілеспрямований удар росії забрав не просто чотири життя, а ціле покоління. Він вкрав майбутнє двох ненароджених немовлят, розірвав серця вчителів, друзів, усієї громади.

Вони загинули вдома, у своїх ліжечках. Світлі промінчики згасли. Залишилися лише біль, порожнеча і нестерпне питання: ЗА ЩО?

Інна Загорулько
Краснопільська газета “Перемога”

Джерело:
https://krasnews.com.ua/bolovi-tochky/chernechchyna-poproshhalas-z-rodynoyu-lyesnichenkiv-yaku-vbyla-rosijska-geran/
01.10.2025
БОЛЬОВІ ТОЧКИ
ГРОМАДА
Чернеччина попрощалась з родиною Лєсніченків яку вбила російська «ГЕРАНЬ»