Ця історія про Любов, Біль і Незламність, сплетена з долі Богдана Рудики — командира розвідувального відділення 24-го окремого штурмового батальйону «Айдар», який віддав своє життя за Україну 28 квітня 2025 року поблизу села Богатир на Донеччині. А плекали оповідь з посмішками, адже БогданОк полюбляв веселити своїх любих жінок, зі сльозами, адже всі розуміли, що ніколи більше у цьому світі, ані сестричка Руслана, ані кохана дружина Катя, ані на той час ще ненароджена очікувана донечка Богдана, ані люблячі батьки не зустрінуть тих щирих добрих рідних очей…

Неймовірно гарні, зовсім різні і такі схожі, наче рідні, завітали до нашої редакції дві з трьох найближчих жінок загиблого Богдана Рудики. Тендітна, мила сестричка Руслана і чарівна дружина Катя, яка з неймовірною грацією та гордістю несла свого округлого животика… За тиждень Вона мала стати мамою.

Людмила Рудика зі своїми дітьми Богданом і Русланою

«Я на чотири роки молодша від брата», – розпочинає розповідь Руслана Крамаренко. – «БогданОк (саме так називали Його в родині) був довгоочікуваним сином – первістком у батьків. Звісно я думала, що Його люблять більше у родині. Але Він своєю любов’ю і турботою сповна компенсував всі мої сумніви. Він настільки був відповідальним, що вже з початкових класів школи, коли всіх по закінченню уроків відпускали з батьками, я ж впевнено крокувала під надійним супроводом брата. «Я тебе тут саму залишу» – ці слова були найстрашнішою погрозою, коли я капризувала дорогою. Батьки часто залишали мене під Богдановим наглядом. Йому ж хотілось поганяти з хлопцями м’яча. Ніколи не цурався брати мене з собою. Та і посваритись ми могли лише із-за комп’ютера, коли він один на двох був. Він дуже рано взяв на себе обов’язки голови родини, так як тато надовго від’їздив з дому. БогданОк швидко став дорослим, і у прийнятті будь-яких родинних рішень він мав авторитетну думку. Тато теж радився саме з Ним. Він мав багато друзів у класі, хоч трішки комплексував із-за своєї не такої стрункої, як у однолітків, фігури», – дівчина посміхається, згадуючи кумедні моменти того щасливого життя поруч з братом. – «У підлітковому віці став багато часу приділяти заняттям спортом – вправи на турніку, біг. І вже у випускному класі я не впізнавала свого БогданкА. Став високим та струнким красенем. Відтоді біг був його улюбленим видом спорту.

Де був Богдан, там завжди був спорт

Він сам бігав і мене спонукав. Де був Богдан, там був спорт, – всі бігали, віджимались, підтягувались. Чудово так до «Дідового озера». Ми завжди були неймовірно близькі, я пишалась Ним, а Він занадто опікувався мною. Він був мені наче і татом і братом», – вологі очі дівчини сяють від теплих спогадів. – «Коли Богдан став студентом Сумської філії омріяного Харківського національного університету внутрішніх справ, відразу знайшов підробіток. Хотів жити достойно, але не за рахунок батьків. З мозоленими руками він зранку йшов до аудиторії. Друзі-студенти називали Його «мажорчиком». Фінансово Він міг собі дозволити, як для студента, немало. Але мало хто знав, як Богдан заробляв. Пам’ятаю, коли закінчувала навчання у школі, у сім’ї було не найкраще матеріальне становище. «Мамо, найгарнішу сукню Руслані на випускний треба придбати. Таке свято буває лише один раз у житті. За кошти не хвилюйся», – сказав брат. Та сукня для мене найгарніша і до цього часу. Богдан ніколи не тримав ні на кого зла. Він вмів прощати, навіть якісь негідні вчинки товаришів відносно себе. Завжди цікавився, чи не маю я в чомусь потреби. Всі мої однокурсниці захоплювались нашими стосунками: «Всім би такого братика». Він дарував мені дорогі подарунки, про які я навіть тоді і не мріяла. Коли у житті БогданкА з’явилась Катя, то друзі кепкували з мене, мовляв, зась тобі тепер подарунків, Русланко. Але у мене є сестричка, а подарунки Він дарував нам однакові…», – Руслана тримає руку Каті, однакові срібні браслетики на руках теж переплелись.

Для Руслани БогданОк був найкращим братом і вірним другом

З чого ж почалась військова кар’єра Богдана Рудики? Адже Катя з’явилась пізніше…

«По закінченню вишу у 2014-му Богдан з товаришем Сашею Шило з Тростянця, уклали контракт із ЗСУ на рік і вступили на заочне відділення у Харківському Національному юридичному університеті ім. Ярослава Мудрого», – продовжує розповідь про брата Руслана. – «Минув рік контрактної служби у складі 95-ої десантно-штурмової бригади. Брат брав участь у боях під Іловайськом, у Донецькому аеропорту, в Авдіївській промзоні.

Богдан Рудика з побратимами

Він неодноразово отримував поранення та численні контузії, але повертався у стрій. У 2016-му Богдан вже став випускником університету і продовжував захищати Україну. У 2020-му році у Богдана закінчився строк контракту, але він мріяв про вищий військовий вишкіл, а саме про Французький Іноземний Легіон. Це військове з’єднання в складі французької армії, яке вирізняється своїм міжнародним складом. У той час перевага надавалась саме українцям. Ми всі хвилювались – чужа країна, мовний бар’єр, але підтримували в усьому нашого БогданОчка. Провели ми Його. Пам’ятаю ті дні хвилювання. Як Він дістався? Як облаштувався? Як пройшов випробування? У цьому з’єднанні обмежували спілкування новобранців. Згодом брат повідомив, що не вдалося вступити до війська, але він працюватиме у Франції. Робота була по будівництву, ремонту, допомагав досвід студентських років. Бригада вже напрацювала собі авторитету. Мала попит і в Німеччині. З початком повномасштабного вторгнення російських ворогів Богдан повернувся з-за кордону. Ми з мамою знали, що Богдана не переконати. 25 квітня 2022 року Він став на захист Батьківщини. Знову тривожні години очікування дзвінка та нечасті, але такі теплі зустрічі».

І саме у цьому році молодий військовий зустрічає своє кохання. Катерина Свинаренко – біатлоністка, вихованка відомої краснопільської тренерки: «У 2022-му році я працювала і проживала у Німеччині. На два тижні приїздила до Сум. Одного дня пішла на зачіску до своєї перукарки. Вона, творячи красу з мого волосся, говорить: «Катю, ти така гарна. У тебе хлопець є?». «Немає» – відповідаю. «У мене є кум, Богдан, він тобі неодмінно сподобається. У нього чудова сестричка теж красуня. Ви потоваришуєте з нею», – наполягала майстриня, демонструючи фото хлопця-робітника біля трактора», – всміхається спогадам Катя. – «Я дозволила надати Йому мій контакт у соцмережі і чекала. За кілька днів отримала запрошення на каву. 12 листопада 2022-го на побачення прийшов кремезний, але з вигляду такий сором’язливий хлопець у блакитних кросівках і бузковому капелюшку. Ми пили каву і я відразу звернула увагу на Його міцні руки, в які я закохалась. Наступного дня ми з Богданом на річці запускали дрона і пили чай з Його термоса. То було захоплююче і незабутньо. Він був настільки сором’язливий, що на третій день, після сеансу кіно, коли Він підвіз мене додому у автівці, я мріяла про поцілунок. Потім були суші, пам’ятаю як соромилась з’їсти забагато, щоб не зіпсувати враження про себе. Так промайнули два тижні. Ми вже зблизились і стали зустрічатись. Але я мала від’їздити до Німеччини. Там мала роботу, житло, речі. Пам’ятаю, як мені не хотілось розлучатись. Він проводжав мене, а я не могла стримати сліз», – розповідь Катерини стискає груди. – «За два тижні розлуки Богдан повідомив мені, що винайняв для нас квартиру у Сумах і чекає мене. Наче на крилах летіла додому». «Богдан був на службі. Я ж за Його дорученням підшукувала житло», – підтримує розповідь Руслана. – «Взагалі-то Богдан був довгоочікуваним Богом даним батькам, то за нього дуже хвилювались. Спочатку «Богдан вдома не буває. Напевне у Нього хтось з’явився», – турбувалась мама. «У такому віці без дівчини, то він з дітками вже собі знайде», – пророчили друзі. Ще на тридцятиріччя 19 серпня 2022-го за великим святковим столом всі бажали ювіляру знайти наречену. Пам’ятаю стурбований голос мами у телефоні: «Руслано, Богдан наречену приведе, якого костюма мені одягнути?», – спогади повертають кожному свою історію. «Мене ж він просто запросив на чай», – цей момент згадує Катя. – «Сказав, що нікого вдома немає. Я спекла печива і вже на порозі соромлюсь вперше до хати йти… Згодом зрозуміла, що хтось у домі є. «Що мама не може покашляти у себе у хаті?» – пожартував Богдан. Я думала зомлію з печивом», – таким цікавим було знайомство з невісткою пані Людмили. – «Мама Богдана мене обійняла, назвала «Катрусею», а я відчула її тепло. Потім виявилось, що у нас обох коріння з Бранцівки, потім що у нас однакове дівоче прізвище – Свинаренко». «Катя чудова господиня, смачно готує і дуже турбувалась про БогданОчка», – не втримується від захоплення Руслана. – «Маму це вкрай підкупило. Вона була спокійна за сина і обожнювала Катю. Невдовзі я отримала чергове доручення від брата: «Потрібна красива обручка і гарний букет коли приїду». Я зрозуміла, що буде весілля».

Богдан і Катерина Рудики

«З цим букетом і обручкою Богдан зробив мені пропозицію», – пригадує щасливу мить Катя. – «19 грудня 2023-го року ми одружились. Мріяли про дитину, мріяли про мирне життя, планували, відкладали. Одного разу, БогданОк прибув у коротку відпустку і, наче відчував, «відкоригував наші планування». Згодом були дві очікувані смужки. Ми були щасливі в очікуванні», – Катя лагідно торкається округлого животика. – «Я мала їхати до Богдана у Запоріжжя. Хотіли разом на УЗД дізнатись стать нашої дитини. Не встигли… 28 квітня о 21:18 Він зателефонував. Я поскаржилась на якийсь дивний звук в автівці. Домовились, що я доїду до батьків, відкрию капот і дам Богдану послухати звук двигуна. Їхала я близько п’яти хвилин. Телефон чоловіка за цей час вже вийшов з мережі. В результаті розшуку ми зрозуміли, що саме у ті хвилини Він загинув…Ті тяжкі декілька днів мовчання і розшуку зводили з розуму. «Гаряча лінія відповідала, що Його група десь пересиджує небезпеку у селі, де немає зв’язку. А ми то розуміли, що наш «сталевий» БогданОк знайшов би можливість повідомити про себе. Він повчав цьому нас всіх: «Коли посварились – не мовчіть, не йдіть не поговоривши. Знайдіть можливість зателефонувати».

Богдан Рудика з дружиною Катериною

«Богдан обожнював Краснопілля. Особливо свою Успенку, ліс, озеро. Він дбав про родинне гніздо, все щось робив у домі. Коли він приїздив додому, то наш дім перетворювався на якісь масові гуляння. Відразу з’являлась рідня, численні друзі. Він біля дому посадив неймовірну кількість дерев і мріяв ще садити і дбати про рідну оселю», – розповідь Руслани зупиняє час. – «29-го березня Він востаннє був вдома. Перебував на реабілітації. Ніс хлопцям гарячу воду для купання, послизнувся і отримав опіки ніг. У той час саме ворожі КАБи руйнували нашу лікарню. Богдан допомагав людям виїздити. Не відмовляв нікому. Їхав туди, куди ніхто не наважувався – Михайлівське. Він, взагалі по життю багато добрих справ зробив, а перед загибеллю, то взагалі перевершував сам себе. 3-го квітня ворожий снаряд вщент зруйнував наш рідний дім. Звісно, Йому повідомили. Богдан заспокоював нас, хоч жалкував за домом. Ми були у відчаї… не знали тоді, що нас чекає найбільша втрата… 28-квітня загинув наш БогданОчок. Упізнавати тіло поїхав мій чоловік, теж військовий», – з болем в очах дівчата тримаються за руки. – «Він по самому вже чорному пакету впізнав тіло Богдана».

19 вересня 2025 року побачила світ Рудика Богдана Богданівна. Її Тато-Герой спостерігає за всім з хмаринок і білборда, що у Сумах по вулиці Харківській. А ще Катя і Руслана мріють про іменну лавочку біля озера Чеха, щоб там вони могли розповідати Богданочці про тата.

Інна Загорулько,
газета “ПЕРЕМОГА”

Джерело:
https://krasnews.com.ua/nezabutni-imena/nezlamnyj-ajdarivecz-yak-zhyv-i-lyubyv-bogdan-rudyka/
10.10.2025
НЕЗАБУТНІ ІМЕНА
Незламний «БогданОк»: Історія любові, болю та честі командира «Айдару» Богдана Рудики