З дитинства він мріяв про спортивну кар’єру, але здобув спеціальність муляра. Одинадцять років присвятив залізниці. Фінансові потреби родини змусили працювати за кордоном. Після років перебування у Чехії Руслан приймає рішення залишитись там на постійне місце проживання. Але війна в Україні кардинально змінила життєві плани краснопільчанина.

П’ятнадцятого квітня 1978 року народився Руслан. Він став первістком у подружжя Раїси та Анатолія Борщ. Згодом родина поповнилась ще двома донечками. У любові та турботі зростали діти. Руслан захоплювався спортом і мріяв стати професіоналом саме у спорті. Але по закінченню Краснопільської ЗОШ І-ІІІ ступенів обрав робітничу професію муляра і вступив до Сумського професійно-технічного училища.

Взірцем для хлопця був батько Анатолій Іванович, який присвятив своє життя будівництву. Кваліфікований спеціаліст Руслан, муляр ІV розряду, у 1997-му вже став працювати разом із батьком. «У батька вже був чималий досвід у цій справі, свій колектив, своя клієнтська база», — згадує ті часи Руслан. — «Виїздили з дому на тривалий термін. То могло бути як будівництво, так і ремонтні роботи — як в Україні, так і за її межами. Так і промайнуло майже десять років у роз’їздах та будівництві. У 2006-му році я став монтером колії Укрзалізниці. Працював на станції «Корчаківка». Більше часу проводив із родиною. На той час у мене вже підростав син».

Поточному ремонту колії, шпал, монтажу та демонтажу залізничного полотна Руслан присвятив одинадцять років. Фінансова нестабільність знову змусила голову родини Коваленків бути далеко від дому. У 2017-му році Руслан виїздить до Чехії. «Там моя робота була пов’язана з будівництвом. Але то були споруди для транспортних цілей — мости, тунелі. Там у роботі промайнули п’ять років. Життя внесло свої корективи і в особисте життя. Син Михайло став дорослим і вступив до Сумського державного університету. Де ще продовжує навчання».

Фінансова стабільність та європейський рівень життя цілком задовольняли чоловіка. Він приймає рішення і обирає Чехію як постійне місце проживання. У 2021-му році приїздить в Україну, займається підготовкою документів. У цей час не залишається без роботи. «Працював у місцевого підприємця на сезонній роботі. Потім знайшов заробіток на логістичному складі «Епіцентру» у Василькові, що біля Києва», — продовжує розповідь Руслан. — «Саме там 24-го лютого 2022 року я зустрів той жахливий ранок. Ранок, який змінив все. Гучні вибухи, велика кількість літаків і гелікоптерів у небі… Повне нерозуміння, що відбувається тут. І неймовірне хвилювання за родину у прикордонному Краснопіллі. Згодом почала з’являтись інформація від друзів та рідних з малої батьківщини. Стали зрозумілими обставини в Україні — повномасштабне вторгнення росії… Так почався відлік часу «Після».

«Лише перетни кордон і зроби крок по європейській землі. Не буде жодних проблем. Матимеш і роботу, і житло», — пропонував роботодавець Руслану. Він же не уявляв себе втікачем у такий складний для України час. Відчуття безпорадності у допомозі сім’ї та відстань виснажували чоловіка і водночас мотивували до дій. Руслан через знайомих долучається до громадської організації «Відсіч». Потім вступає до добровільного формування громади «Щит Василькова». «Васильків на той час був ключовим містом. Ворог намагався його захопити. Частими у тій місцевості були десантування ворожих диверсійних груп. Наші групи швидкого реагування виявляли і знешкоджували диверсантів. Також «Щит Василькова» патрулював місто, ніс чергування на блокпостах», — продовжує розповідь Руслан. — «Одночасно ми і навчались. У мене особисто ніякого досвіду з військової підготовки не було. Мав лише добру фізичну форму. Побратими з досвідом навчали недосвідчених. Інтенсивні тренування на полігоні у вільний від роботи час — то було необхідно. Навчали стріляти з різних видів зброї. Адже мати зброю і не вміти нею правильно користуватись — перспектива не втішна. Я розумів, що мені це необхідно, тож користувався кожною можливістю набуття досвіду».

У «Щиті Василькова» Руслан Коваленко знайшов нових друзів як серед службовців Збройних сил України, так і серед правоохоронців. Підрозділи реорганізовувались, а боротьба тривала. Чоловік мав на меті потрапити до об’єднаної штурмової бригади Нацполіції «Лють», що саме створювалась у 2023-му році. Поки проходили всі необхідні перевірки, Руслан навчався у столиці й отримав кваліфікацію пілота БПЛА. Потрапити до омріяної штурмової бригади чоловіку не вдалось. Але мрія служити саме у лавах правоохоронців не полишала. Так Руслан Коваленко у 2023-му став рядовим спецпідрозділу патрульної поліції особливого призначення батальйону «Миротворець».

«У «Миротворці» я вже удосконалив усі набуті військові ази. У його складі брав участь у ротаціях та штурмах. Пройшли запеклі Кліщіївку, Курдюмівку. Отримав звання сержанта. Коли наш батальйон розформували, то нас перевели у КОРД (Корпус оперативно-раптової дії). Тісно співпрацюємо із ЗСУ. Служба небезпечна, складна. Постійні тренування, ротації. Але мені подобається бути захисником. Страх? Звісно, було страшно, навіть дуже… Ми рік тримали Торецьк. Там бували в оточенні. Одного разу натрапили на засідку. Із завдання повернулась лише половина групи… Я отримав поранення в ногу. На адреналіні з пораненим побратимом дивом дістались до своїх. Шлях був безкінечним. Товариш допомагав мені і зброю нести, хоча сам сил не мав. Це було рівно рік тому. Підлікувався у санчастині, а оперативне втручання вже було у травні. Одного разу групою пройшли через мінне поле без втрат… Лише після ми взнали, що воно було смертельним… Мабуть, на той час всі янголи-охоронці були поруч. Вже після ротації. До речі, оперував молодий хірург із Краснопілля Костянтин Пальощенко. Ще хочеться подякувати землякам за допомогу у вирішенні побутових питань: Роману Вольвачу, Віті Тєлєгіній, Комарницькому Євгену Корнійовичу. Також волонтерам з інших регіонів. Не зважаючи на гарне забезпечення нашого підрозділу, без вашої підтримки не обійтись. Маємо техніку і зброю від союзників, і це є вагомим фактором у боротьбі з ворогом. Але відчуття того, що ти можеш розраховувати на допомогу земляків, то щось особливе».

“Шаман” і бойовий пес “ТеЕмка”

На сьогодні Руслан Коваленко з позивним “Шаман” продовжує боронити Україну у складі КОРДу. Має перспективу отримати звання старшого сержанта. Не має поки що високих нагород, але має подяки майже від кожного підрозділу, де проходив службу. Пишається ними, але не хизується. Захоплюється малюванням, але на творчість стає все менше часу. Він є студентом другого курсу Національної Академії внутрішніх справ, кафедри правоохоронної діяльності. Самостійно готує і захищає курсові роботи. «Я не гонюсь за нагородами. Я хочу звільнити Україну від ворога. Хочу бути професіоналом у справі, якою займаюсь, яка мені до вподоби. Перемогу ми виборемо, а в поліції я планую продовжувати службу», — як епілог і пролог одночасно проговорив Руслан Коваленко.

Інна Загорулько
газета “ПЕРЕМОГА”

Джерело:
https://krasnews.com.ua/gromada/ruslan-kovalenko-vid-mulyara-do-kordu/
06.12.2025
ГРОМАДА
ЛЮДИ
Руслан Коваленко – від муляра до КОРДу