До початку великої війни в Рижівці хати стояли впритул до російських осель, кури спокійно гуляли через кордон. В Іскрисківщині людей об’єднував сільський клуб, пісні й ремесла. А в Миропіллі селяни виготовляли віники — цим і заробляли. Так до повномасштабного вторгнення жили прикордонні села Сумщини. Знайшли архівні відео на сайті «Суспільне Медіатека» про сім населених пунктів на кордоні з Росією. зараз частина з них зруйнована, а деякі окуповані. Розказуємо, яким тут було життя до вторгнення.

Рясне: вирощували свиней і продавали молоко в Суми

До повномасштабного вторгнення Рясне на Краснопільщині жило у звичному ритмі — з роботою, культурним життям й аграрним господарством. В архівах «Медіатеки» за 2010 рік збереглися кадри населеного пункту. Тоді в селі працювали готель, спортзал, лазня, будинок культури, місцеве аграрне підприємство.

У відео генеральний директор ТОВ «Ряснянське» Юрій Цаплієнко розповідає, що господарство обробляло близько п’яти тисяч гектарів землі. Підприємство мало ферми, поля та власну технічну базу: три тракторні бригади й близько сорока автомобілів. За словами керівника, сучасна техніка потребувала значних вкладень — вартість одного трактора у 2010-му сягала 300 тисяч доларів. А лише за один рік на ремонти могли витратити близько шести мільйонів гривень.

Господарство «Ряснянське» в Рясному на Сумщині, 2021 рік. Скриншоти: «Суспільне Медіатека»

Одним із головних напрямків роботи господарства було свинарство. А на Шосткинський і Сумський молокозаводи щодня продавали понад шість тонн молока.

Рясне розташоване за чотири кілометри від державного кордону з Росією. Зараз, за даними мапи DeepState, від крайньої точки села до окупованої території менш ніж два кілометри. Та й сам населений пункт частково в «сірій зоні». Підприємство «Ряснянське» теж часто обстрілювали, тому воно релокувалося в безпечніше місце.

Цукрове серце Угроїдів

Угроїди на Краснопільщині до 2022 року були відомі насамперед цукровим заводом. Його заснували в 1891 році. Архіви «Медіатеки» за 2006 рік зберегли кадри виробництва, полів і людей, які роками працювали в цій галузі.

Історія підприємства починалася з вирощування цукрових буряків і цукроваріння. Тут коренеплоди проходили повний шлях переробки — від поля до готової продукції. На заводі працювали десятки спеціалістів: трактористи, водії, оператори, лаборанти й ремонтні бригади, які обслуговували техніку й поля. До роботи долучалися працівники не лише із Сумщини, а й з інших областей України.

Цукровий завод в Угроїдах на Сумщині, 2006 рік. Скриншоти: «Суспільне Медіатека»

У відео за 2006 рік заступник директора заводу Олександр Кощієнко розповідає про стрімке зростання виробництва на межі 1990-х і 2000-х років. Якщо у 1998-му завод закупив 25 700 тонн буряка, то вже у 2005-му цей показник зріс до 123 800 тонн. 2006-й на підприємстві називали «роком цукрового буряка».

Продукція заводу поширювалася далеко за межі Сумщини — до Херсонської, Запорізької, Дніпропетровської та Донецької областей. Працівники згадували про стабільну зарплату, забезпечення харчуванням і сучасну на той час техніку.

Виробництво цукру в Угроїдах на Сумщині, 2006 рік. Скриншоти: «Суспільне Медіатека»

— Завод живе, працює і старається щось удосконалити, щоб збільшити потужність. Але майбутнє будь-якої галузі буде залежати від політики, яку ведуть в Україні. Тобто якщо будуть сконцентровані зусилля для підйому галузі, тоді буде й перспектива розвитку промисловості, — розказує в архівному відео головний інженер заводу Василь Ганничко.

Василь Ганничко розказує про роботу цукрового заводу в Угроїдах, 2006 рік. Скриншот: «Суспільне Медіатека»

Угроїди розташовані приблизно за шість кілометрів від кордону з Росією. З початку повномасштабного вторгнення село під постійними ворожими обстрілами. Зруйновані приватні будинки, гуртожиток, дитячий садок, будинок культури. Із села постійно проводять евакуацію мешканців.

Рижівка — село, де кури з України ходили в Росію

У Рижівці на Білопільщині кордон був доволі розмитий: тут поруч стояли українські й російські хати, а домашня птиця спокійно переходила з одного двору в інший.

— У нас остання вулиця межує — будинок з будинком — з Російською Федерацією. У кожного, хто проживає на території Рижівки, є родичі: сини, матері, батьки, які проживать у РФ, — розказує в архівному відео староста села Олександр Чех.

Багато років життя тут було тісно пов’язане із сусіднім російським селищем Тьоткіно. Місцеві працювали там, їздили у справах, підтримували зв’язок із близькими. Одна із жительок Галина пригадує у відео, що колись у Тьоткіно працювало близько 400 людей із Рижівки. Кажуть, навіть пенсії з Росії передавали через кордон — настільки звичним було це сусідство.

Жителька Рижівки Галина розказує про життя в селі, 2021 рік. Скриншоти: «Суспільне Медіатека»

— Ми село на кордоні. Тут і хата росіянина, і хата нашого. Хоча зі сторони Росії живе наш механізатор, який проробив тут усе своє свідоме життя, а з нашого боку — Галина Олександрівна, яка проробила в Тьоткіно на цукровому заводі. Вона росіянка, а живе на нашій території. Кордон проходить якраз у неї по глухій стіні, — розказує Олександр Чех.

Та за останні роки до великої війни життя в селі змінилося. Староста села говорить у відео: бюджет Рижівки дуже малий — 960 000 гривень. Але його вистачало, щоб кожен рік робити щось для громади.

Після 2014 року пропускний пункт у Рижівці закрили, тож переїхати кордон можна було лише через Суджу. Це приблизно 200 кілометрів і п’ять годин дороги, враховуючи проходження прикордонного й митного контролю. У 2021 році людям уже не дозволяли засаджувати частину земель поблизу кордону. Для села, де багато хто жив господарством і землею, це стало ще одним ударом.

Рижівка на Сумщині, 2021 рік. Скриншоти: «Суспільне Медіатека»

— Це не карантин, це закриті кордони з державою-агресором. У 2015-2016 роки, я вважаю, були провокації з боку Росії, коли знаходили, імовірно, чеченських диверсантів у Тьоткіно. Ми знаємо, що стріляли по них, нібито їх вбивали. Але я думаю, це скоріше за все брязкання зброєю з їхнього боку, — говорить у відео голова Білопільської громади Юрій Зарко.

Попри труднощі, Рижівка продовжувала жити. У селі працювали будинок культури й школа. Однак з початку повномасштабного вторгнення село перебуває під постійними обстрілами.

Іскрисківщина — село пісні й ремесел

Іскрисківщину на Білопільщині заснували брати Скрицькі ще у 1690 році. Їхній рід пов’язаний із гетьманами України. Іскрисківщина була активною громадою, де ключову роль відігравали сільський клуб, церква й місцеві творчі колективи. Мешканці жили переважно господарством: тримали кіз, займалися риболовлею, вирощували виноград.

Іскрисківщина на Сумщині, 2021 рік. Скриншоти: «Суспільне Медіатека»

Проте життя біля кордону мало й свої труднощі, навіть ще до вторгнення. Зокрема, тут почали займатися більше аграрною діяльністю, що місцевим не подобалося. У відео за 2021 рік одна з жительок скаржиться, що в селі немає де пасти корів, бо городи переорали.

Попри це, Іскрисківщина не втратила свого культурного життя. Тут залишалася стара церква, якій у 2021 році виповнилося 163 роки. З 1945 по 1991 роки був клуб. Після розпаду Радянського Союзу його закрили. Поруч побудували новий. Він був відкритий із середи по неділю — з шостої до десятої вечора. Тут проходили дискотеки, на які збиралися близько двадцяти людей.

Стара церква в Іскрисківщині на Сумщині, 2021 рік. Скриншоти: «Суспільне Медіатека»

Та найбільше в селі пишалися жіночим вокальним ансамблем «Відрада». Колектив існував ще з 1986 року. За цей час його склад неодноразово змінювався, але традиція співу залишилася. Артистки виступали в Білопіллі й сусідніх селах, співали про любов, життя і рідне село. На репетиції збиралися щонеділі в клубі.

— Ми любимо співати. Ледве можемо дочекатися неділі — усе залишаємо вдома й біжимо на репетицію. У нас це як віддушина, — розказує вокалістка ансамблю Марія Блавацька, яка є його учасницею ще з моменту заснування колективу.

Ансамбль «Відрада» в Іскрисківщині на Сумщині, 2021 рік. Скриншоти: «Суспільне Медіатека»

Окрім пісень, місцеві жінки берегли й ремесла. Узимку, коли менше роботи на городах, у селі вишивали, плели килими, рушники й скатертини. Для багатьох це була не лише побутова справа, а частина місцевої традиції.

До війни у старостаті мешкало близько 300 людей, почали виїжджати після того, як втратили свої домівки. Між Іскрисківщиною і кордоном з Росією приблизно кілометр, якщо по дорозі — трохи більше. Недалеко — уже окупована Безсалівка. Зараз усі села Іскрисківщинського старостату майже зруйновані, електропостачання немає, звідси виїхали майже всі люди.

Безсалівка: 16 людей і кілометр до Росії

Колись село Безсалівка на Білопільщині називалося Саліївщина. Але у 18 столітті воно отримало сучасну назву, бо поруч протікає річка Безсальна. Тоді село передали козакам. Безсалівка розташована за кілометр від кордону з Росією, і ця близькість завжди визначала її життя.

Деякі місцеві жили тут із самого дитинства, тут же були і їхні предки. Дехто в архівних відео «Медіатеки» згадує, що під час Голодомору у 1946–1947 роках люди тут виживали, варячи супи з бур’янів. А діти на поля ходили, щоб вкрасти колоски.

Поступово економічний стан стабілізувався й життя почало налагоджуватися. У селі проводили свята, вечорниці, люди ходили один до одного в гості, співали на вулицях.

З часом село почало порожніти. У 2021 році місцева жителька вже розповідала: фактично залишилася одна на своїй вулиці. А за рік до великої війни у всьому селі було лише 16 людей, включно з дітьми. Інфраструктура була фактично зруйнована: автобуси не ходили, благоустрою не було, а магазин стояв розвалений. Продукти привозили лише кілька разів на тиждень — у понеділок, середу й суботу. Тому люди змушені були підлаштовуватися під цей графік, навіть коли йшлося про найнеобхідніше — хліб.

Безсалівка на Сумщині, 2021 рік. Скриншоти: «Суспільне Медіатека»

Окрема проблема — зв’язок. Його важко було «зловити» навіть у хаті. Телебачення довгий час також було недоступним — лише російські канали. А коли з’явилося Т2, люди почали споживати українське. За словами місцевої жительки Віри, після 2014 року дивитися російське телебачення стало морально неможливо.

Попри все, у багатьох мешканців були родичі в Росії — від військових до далеких двоюрідних братів і сестер. Хтось після початку війни припиняв спілкування, а хтось і далі підтримував зв’язок.

— Коли ми говорили їм (родичам з Росії, — ред.), що війна, Росія в нас воює, мені говорили «Ну что ты, Верочка, ну что ты? Ну какая война?» А зараз усі бачать, що війна, у них очі відкрилися. Мабуть, теж розумних людей багато, — розказує у відео одна з жительок села Віра.

Жителька Безсалівки Віра розказує про життя в селі, 2021 рік. Скриншот: «Суспільне Медіатека»

Закритий кордон із державою-агресором після 2015–2016 років остаточно змінив життя прикордоння. Зараз, під час повномасштабного вторгнення, на мапі DeepState видно, що частина Безсалівки в «червоній зоні». У 2025 році в селі залишалося кілька людей. Вони відмовилися евакуюватися. Зв’язку з ними не було, оскільки мобільні мережі там не працюють.

Миропілля — село, яке заробляє віниками

Колись у Миропіллі будували великі садиби — так звані поміщицькі будинки. Місцеві згадують, що частина власників у минулому виступала навіть проти появи залізниці, що мала б з’єднати ці території з іншими регіонами.

Миропілля на Сумщині, 2021 рік. Скриншоти: «Суспільне Медіатека»

Миропілля славилося численними ремісничими майстернями, зокрема, люди займалися гончарством і бондарством. Життя тут трималося переважно на господарстві: селяни тримали корів, кіз, свиней і птицю. Але було й те, що вирізняло Миропілля серед інших прикордонних сіл — виробництво віників.

В архівному відео «Медіатеки» за 2021 рік місцеві розповідають, що під цю справу відводили приблизно пів гектара землі. Сорго віникове вирощували, збирали, обробляли — і з цього виготовляли віники. З одного сезону могло вийти до 15 тисяч штук.

Селяни згадують, що сюди приїжджали оптові покупці й забирали самі звідси віники. До 2021 року за один платили близько 30 гривень. Для багатьох родин це було важливим джерелом доходу.

Поле із сорго віниковим і віники в Миропіллі на Сумщині, 2021 рік. Скриншоти: «Суспільне Медіатека»

Тоді в селі мешкало приблизно 2 200 людей. З них — близько 200 дітей і 600 пенсіонерів, решта — люди працездатного віку, в яких робота була переважно в сільському господарстві.

Зараз від Миропілля до найближчої окупованої території всього п’ять кілометрів. Тут пошкодженні житлові й адміністративні будівлі, церква, зруйнований міст, що сполучає село із Сумами. У громаді часто немає світла, не завжди є можливість довезти туди продукти. З цього району весь час евакуйовують людей через постійні масовані обстріли. А приватну ферму релокували в березні 2025 року.

Свято-Миколаївський храм у Миропіллі, який уже знищили росіяни, 2021 рік. Скриншоти: «Суспільне Медіатека»

Архівні матеріали «Суспільного» про прикордонні села Сумщини фіксують життя до 2022 року. Попри близькість до кордону, вони мали свою аграрну економіку, розвивали локальні підприємства, тут працювали школи, клуби, а місцеві цінували традиції. Після початку російсько-української війни прикордонні території Сумщини опинилися в зоні постійної небезпеки. Деякі з них уже окуповані. Частина інфраструктури зруйнована, десь — немає жодного жителя. Відео ж бережуть спогади — у них подвір’ями ходять кури, люди плетуть віники, а «Відрада» співає українських пісень.

Джерело:
https://cukr.city/people/2026/iak-zhyly-prykordonni-sela-sumshchyny-do-viyny-arkhiv/
12 ЧЕРВНЯ 2026
Владислава Кріцька, Єгор Савченко
Кури ходили через кордон, а селяни робили віники. Яким було життя прикордонних сіл Сумщини до вторгнення