Валентина Іванівна Ярмош сьогодні мешкає в Сумах. Але сама вона на це лише сумно посміхається.
— Я не міська жителька, — каже жінка. — Мій дім в Угроїдах. Переїзд до міста не був її вибором. За неї це зробила війна.
Вона мешкає у квартирі, яку колись отримав її батько, працівник «Хімпрому», але справжнім домом вважає інше місце — свою садибу в Угроїдах, де пройшло майже все життя, де народилися і виросли діти, де кожне дерево посаджене власними руками і де залишилася частинка її душі.
— Я не розумію, як тут жити, — розводить руками Валентина Іванівна. — Це не життя.
Майже щотижня вона намагається вирватися додому. Туди, де зараз немає нормального життя, де небезпека чатує на кожному кроці. Де немає світла, газу і води. Де постійно чути війну. Але там залишилися її кури, коти, собаки, ягничка з ягнятком і спогади. І все це для неї однаково важливе. Continue reading
