Зізнаюся одразу: у школі вчителям укрліту так і не вдалося зацікавити мене Сковородою, хоч вони й змусили завчити напам’ять його вірш про свободу; в університеті викладачі взагалі зробили його образ нудним і архаїчним; ба навіть привабливий портрет нашого філософа з 500-гривневої купюри не змусив мене стати шанувальником Григорія Савича.
Вперше щось на кшталт живої цікавості зблиснуло аж три роки тому, коли після пишної дегустації я прогулювався вуличками угорського Токая. Побачивши на церкві меморіальну дошку Сковороді (тут він був півчим), я подумав: «А таки ж недурний був чоловік! Знав, де краще філософствувати. Після літри токайського кожен мимоволі починає думати трактатами». Continue reading