Закоріненість світогляду Григорія Сковороди в старожитню українську духовну культуру, античну філософію, александрійську патристику, німецький містицизм зробила його одним із найзагадковіших оригінальних мислителів і найяскравіших українських письменників, чия пристрасна думка дивовижно втілювалася в гармонійному поєднанні зовнішньої і внутрішньої краси, матеріального і духовного аспектів буття, зорієнтованих на самопізнання та цілковите осягнення Бога.
З огляду на широкоаспектність інтелектуальних розважань митця сотні вітчизняних і закордонних науковців у царині філософії, історії, богослов’я, лінгвістики, педагогіки та літературознавства присвятили вивченню його філософських діалогів і трактатів, притч, байок, візій, псальмів, кантів, солілоквій, листів численні наукові розвідки.
Високо поціновуючи феномен Г. Сковороди, його світоглядну позицію, що виходила далеко за межі шкали загальнолюдських цінностей і досягала меж буття Всесвіту, та окреслюючи його місце не лише в українській, а й у світовій культурній традиції, українського гуманіста називали то «українським Сократом» (Б. Никольський), то «українським Жан-Жаком Руссо» (З. Мазур), то «українським Франциском Асизьким» (Н. Арсеньєв), розглядали як піонера «філософського кордоцентризму» (А. Калюжний) і як носія «космічної свідомості» (П. Пелех), як «апостола раціоналізму» (Ф. Кудринський) і як найяскравішого представника «емблематичного стилю в містичній літературі Нового часу» (Д. Чижевський), як «найбільшого після перших отців Церкви християнського філософа світу» (М. Степаненко), і як чоловіка, що «втілив у собі всі риси українського народу» (І. Мірчук) та протоптав «питомо східнослов’янську стежину осягнення реальності» (С. Шерер), і як філософа, який перетворився на «своєрідний символ української культури від давнини до сьогодні» (Л. Ушкалов).
Інтерес до творчості Г. Сковороди сформував магістральний напрямок в українській гуманітаристиці й став одним із вагомих структурантів світових славістичних студій. Проте справа видань власне доробку любомудра аж до наших часів виглядала плачевно.
За життя Г. Сковороди його твори ніколи не видавалися, бо й мети такої автор перед собою не ставив, писав для вузького кола своїх друзів. Проте глибина й проникливість проблематики творів українського філософа сприяла широкому розповсюдженню його ідей ще в рукописах серед тогочасних інтелектуалістів.
Перший друкований діалог «Наркіс» з’явився в Санкт-Петербурзі вже через чотири роки після смерті автора завдяки клопотанням М. Антоновського. Перша половина ХІХ століття вже рясніє окремими книжками Г. Сковороди. Зокрема виходять друком «Басни Харьковскія» (Москва, 1837), «Беседа, наречення двое» (Москва, 1837), «Дружеский разговор о душевном мире» (Москва, 1837), «Убогій жайворонок» (Москва, 1837), «Брань архистратига Михаила со Сатаною» (Москва, 1839). Деякі поезії, листи чи уривки з творів час від часу з’являлися на сторінках часописів «Молодик», «Москвитянин», «Московский наблюдатель», «Сионский весник», «Телескоп», «Утренняя звезда». Звісно, що часописне оприлюднення творів Г. Сковороди не відповідало навіть тодішнім запитам. Українська гуманістика потребувала системного підходу до видання творів останнього українського барокового письменника.
У 1861 році знову ж таки в Санкт-Петербурзі вийшла збірка творів Г. Сковороди під назвою «Сочинение в стихах и прозе Григория Саввичева Сковороды. С его портретом и почерком его руки», яка стала першим посутнім кроком у справі видання його текстів.
Перша академічна збірка творів була приурочена до століття від дня смерті Г. Сковороди й вийшла в 1894 році в Харкові за редакцією професора Д. Багалія. Однак вона охопила лише переважну більшість трактатів і діалогів, поезій, листів автора та на всеосяжність його творчості не претендувала.
У 1912 році у Санкт-Петербурзі була здійснена спроба В. Бонч-Бруєвичем видати академічний двотомник творів Г. Сковороди. Справді, до першого тому ввійшли майже всі філософські твори письменника, проте другий том, структурований художніми текстами, листами й перекладами, на жаль, не вийшов зовсім.
Бажання Д. Чижевського, висловлене ще в 1933 році, щоб «у інтересах української науки нарешті [було] видано твори Сковороди в повному, автентичному та достойному вигляді», не було здійснено. Проте аж до 1961 року саме ці неповні й не зовсім відповідні вимогам текстології збірки Д. Багалія «Сочинения Григория Саввича Сковороды, собранные и редактированные проф. Д. И. Багалеем. Юбилейное издание (1794-1894)» і В. Бонч-Бруєвича «Собрание сочинений Г. С. Сковороды. С биографией Г. С. Сковороды М. И. Ковалинского, с заметками и примечаниями В. Бонч-Бруевича» правили за найавторитетніші оприлюднення текстів митця.
У 1961 році частково бажання Д. Чижевського здійснила Академія наук України, видавши двотомну збірку творів Г. Сковороди, укладену за жанрово-тематичним принципом: до першого тому ввійшли філософські трактати й діалоги, а до другого – художні твори, листи, життєпис Г. Сковороди автора М. Ковалинського та dubia.
Це видання стало матричною основою для студій науковців Інституту філософії Академії наук України, які в 1973 році уклали за хронологічним принципом і видали «Повне зібрання творів Г. Сковороди» у двох томах. Це видання було доповнене діалогами «Бесѣда 1-я, наречення Observatorium. (Сіон)» та «Бесѣда 2-я, наречення Observatorium. Specula. Еврейски: Сіон» і невідомим до того листом.
Високо поціновуючи тривалу працю чималих наукових колективів (П. Тичина, О. Білецький, Д. Острянин, П. Попов, І. Табачніков, І. Іваньо, В. Шинкарук, В. Євдокименко, Л. Махновець, В. Нічик та ін.) і визнаючи київські видання 1961 та 1973 років за найавторитетніші академічні збірки творів Г. Сковороди, усе ж не можу назвати їх бездоганними. Услід за Д. Чижевським, який вказував на наявність помилок у грецьких словах, Ю. Шевельовим, який наголошував на відсутності фахових коментарів щодо біблійних цитат, І. Огієнком, який відзначав нехтування авторським вживанням великої літери, помічаємо тут помилкове вживання літери «ѣ» з огляду на стилізацію під російську орфоепіку, пропуски слів і навіть фраз і речень у текстах автора, нехтування вживання діакритичних знаків, ідеологічну ангажованість приміток, коментарів і вступної статті тощо.
Твори Г. Сковороди «в повному, автентичному та достойному вигляді» було видано лише в 2010 році під назвою «Сковорода Григорій. Повна академічна збірка творів», яка налічує 1400 сторінок (майже стільки, скільки й улюблена книжка Сковороди – Біблія). Безпосередніми виконавцями цього вельми складного й трудомісткого проекту були Олександра Ушкалова, яка займалася коректурою тексту й комп’ютерним набором, доктор філософських наук, професор Олег Марченко, який готував частину приміток і коментарів, доктор філософських наук, професор Марія Кашуба і Любов Пащина, які звірили латинські та грецькі тексти. Основний тягар укладання збірки, звісно, ліг на плечі керівника проекту, доктора філологічних наук, професора Леоніда Ушкалова, який упроваджував підготовку тексту, передмови, вступної статті, приміток і коментарів, оновленої редакції перекладів з латини.
Отож, Леонід Ушкалов хай і не за один рік, але виконав на високому фаховому рівні роботу, яка ось уже кілька століть була не на силі для цілих академічних інститутів.
З огляду на те, що в сучасному харківському науковому осередку Леонід Ушкалов – доктор філологічних наук, професор кафедри української літератури Харківського національного педагогічного університету ім. Г. С. Сковороди є фундатором сковородинської теми, якій присвятив більшу частину своїх наукових пошуків, краще за нього таку роботу не те що в Україні, у світі ніхто виконати не зміг би.
Сковородинську тему він почав студіювати ще в аспірантурі при Інституті літератури ім. Тараса Шевченка НАН України. У 1989 році в Інституті літератури ім. Тараса Шевченка НАН України Л. Ушкалов захистив дисертацію на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук «Творчість Григорія Сковороди і антична культура». У цьому ж таки Інституті 1996 року захистив дисертацію на здобуття наукового ступеня доктора філологічних наук за темою, тісно пов’язаною із творчістю Г. Сковороди: «Література українського бароко в її зв’язках із філософією».
Леонід Ушкалов є автором численних історико-літературних та історико-філософських праць, присвячених життю і творчості Сковороди, які були надруковані українською, англійською, німецькою, польською та російською мовами.
Вагомим внеском в українське сковородинознавство є сім книжок автора, а саме: «Нариси з філософії Григорія Сковороди» (Харків: Основа, 1993. – 152 с.), «Григорій Сковорода і антична культура» (Харків: Знання, 1997. – 180 с.), «Українське барокове богомислення. Сім етюдів про Григорія Сковороду» (Харків: Акта, 2001. – 221 с.), «Два століття сковородіяни: бібліографічний довідник» (Харків: Акта, 2002. – 528 с.), «Григорій Сковорода: семінарій» (Харків: Майдан, 2004. – 876 с.), «Сковорода та інші. Причинки до історії української літератури» (Київ: Факт, 2007. – 552 с.), «Григорій Сковорода» (Харків: Фоліо, 2009. – 123 с.).
Уже перша монографія аспіранта Л. Ушкалова «Нариси з філософії Григорія Сковороди», написана в співавторстві з тодішнім студентом V курсу, а нині знаним московським професором О. Марченком, засвідчила входження в науковий світ серйозного, здатного до висувань глибоких аргументованих висновків інтелектуаліста. Дослідження присвячувалося засновковим моментам ейдології Григорія Сковороди, різні моделі якої всотували в себе поступ європейської філософської традиції від античності до бароко.
У монографії «Григорій Сковорода і антична культура» здійснена екстраполяція позірної зрозумілості псальми Г. Сковороди «Всякому городу нрав и права» на всю культурну сферу. Літературний твір письменника розглядається науковцем як своєрідний «образ» безконечності духовної культури людства. Розгортання цього твору в хронотопі європейської духовної традиції змусило автора винести його аналіз за межі суто літературного ряду і довести, що «перебуваючи по той бік поетичної сфери, філософські універсали є складниками певних ідеологічних побудов, по цей бік – вони часто переходять у власне інобуття, структуруючи поетичний текст».
У розвідці «Українське барокове богомислення. Сім етюдів про Григорія Сковороду» Л. Ушкалов розглядає методу Григорія Сковороди сходження до Бога «ліствицею» творива в контексті українського «богомислення» XVII-XVIII ст. як найвищий злет української духовної традиції доби пізнього бароко. Дослідник наголошує, що богомисленнєва синтеза філософії, теології та містики є прикметною ознакою творчості останнього письменника епохи українського бароко – Григорія Сковороди.
На думку науковця, «богомислення» Сковороди структурується архетипними образами сновидінь, характерними для бароко, як однієї із форм таємничої подобизни життя, «трихотомією» Господнього страху, всезагальною «фігуратистською» ноематичною настановою в галузі біблійної герменевтики, ідеєю самопізнання в руслі Божого промислу, світом образів-ідей та риторичною «матерією», в основі якої виражальні засоби українського літературного бароко.
На неординарність побудови наукової монографії вказує наявність авторських образних поезій перед кожним розділом книжки.
І структура монографії, і її високий науковий стиль, і широка термінологічна база, якою оперує дослідник, і висновки, до яких апелює автор, свідчать про те, що Л. Ушкалов долучився до творення глибоко інтелектуальної елітарної науки в Україні.
У 2007 році в серії «Висока полиця» київським видавництвом «Факт» було видано книгу Л. Ушкалова «Сковорода та інші. Причинки до історії української літератури», до якої увійшли двадцять статей, есеїв та рецензій, присвячених українській літературній традиції від давнини до сучасності. Книга свідчить про розширення літературознавчих горизонтів дослідника, адже заторкуються проблеми творчості не лише представників української давньої літератури, чільне місце з-поміж яких посідає Григорій Сковорода, а й порушуються питання, пов’язані з творчістю Тараса Шевченка, Івана Франка, Дмитра Чижевського, Юрія Шевельова, Оксани Забужко та інших.
Дуже важливу роботу для подальшого розвитку світової сковородіани виконав Л. Ушкалов, уклавши бібліографічний довідник двохсотлітнього сковородинознавства, у якому брали участь науковці з України, Австрії, Італії, Канади, Молдови, Польщі, Росії, Румунії та США, та тематичний семінарій на більш ніж три сотні тем, і за кожною можна писати наукові розвідки про Сковороду різного формату від реферату до дисертації.
Бібліографічний довідник «Два століття сковородіани» зафіксував найповажніші видання творів Сковороди та численні праці про українського філософа у світовому літературознавстві впродовж ХІХ-ХХ століть. Книга структурована покажчиком авторів і предметним покажчиком, що набагато спрощує пошуки потрібного джерела. Укладач використав «літописну» манеру укладання бібліографічного довідника, чим обумовив прозорість її композиції та зручність у користуванні. Хронологічний принцип шикування студій у довіднику якнайкраще ілюструє амплітуду коливань розвитку української сковородіани. Є очевидним справжній «сковородинський бум» на початку ХХ, під добу «українського Ренесансу» та у кінці ХХ – на початку ХХІ століть. Спостерігається також помітний спад у розвитку українського сковородинознавства в 1930-1950 роках, коли українська інтелектуальна еліта зазнала жорстокого нищення з боку більшовицького режиму.
Загалом, вихід бібліографічного довідника сприяє пожвавленню та поглибленню сковородинознавчих студій.
Перспективи розвитку української сковородіани Л. Ушкалов окреслив у посібнику «Григорій Сковорода: семінарій». Автор подав бібліографічну інформацію щодо найрізноманітніших питань, пов’язаних із життям і творчістю Григорія Сковороди.
Серед тем, які потребують наукового вирішення, літературознавець називає з’ясування теологічних поглядів Сковороди, сковородинську христологію, еклезіологію, біблійну герменевтику. Попри існуючі вже лінгвістичні розвідки Петра Бузука, Вєслава Вітовського, Федота Жилка, Михайла Жовтобрюха, Миколи Наконечного, Олекси Синявського, Василя Чапленка, Юрія Шевельова пильної уваги, на думку Л. Ушкалова, потребує велике коло питань, пов’язане з мовою Сковороди.
Одним із магістральних напрямків академічної сковородіани науковець вважає з’ясування питомих джерел сковородинської поезії, філософії та богослов’я.
Вагомим є питання і впливу Сковороди на подальшу українську культуру та філософію, а також його зв’язків із центрально- та західноєвропейською літературною і філософською традиціями ХVІІ-ХVІІІ століть.
Очікує свого розв’язання й предметне вивчення сковородинських універсалій, таких як натура, сродність, тип, архетип, антитип тощо.
Цей довідник-семінарій покликаний забезпечити бібліографічно-методичну підтримку перспективних студійних тем.
Щойно з-під пера науковця як українською, так і російською мовами вийшла монографія «Григорій Сковорода», яка є науково-популярним начерком життя та творчості українського філософа, розрахована уже не лише на фахово підготовлену аудиторію, а й на широкий загал реципієнтів.
Крім того, чимало питань, пов’язаних із творчістю Сковороди професор Ушкалов розглянув в інших своїх книжках: «Світ українського бароко: філологічні етюди» (Харків: Око, 1994), «З історії української літератури ХVІІ-ХVІІІ століть» (Харків: Акта, 1999), «Есеї про українське бароко» (Київ: Факт; Наш час, 2006), «”На риштованнях історії української літератури”: дещо про рецепцію нашої класики» (Львів: Центр гуманітарних досліджень; Київ: Смолоскип, 2007).
«Світ українського бароко: філологічні етюди» присвячено ейдології та риториці української барокової літератури, зокрема її засновковим універсаліям, як-от «наслідування природи», «образ», «текст», «концепт», «золота середина», «передання наук» тощо. Серед імен, пов’язаних з феноменом українського літературного бароко, автор згадує і Григорія Сковороду.
Роздуми українських інтелектуалістів ХVІІ-ХVІІІ століть, серед яких поважне місце посідає Григорій Сковорода, над сенсом власного життя та долею Вітчизни, їхні душевні порухи й естетичні уподобання склали «мисленєвий» сюжет книги Л. Ушкалова «З історії української літератури ХVІІ-ХVІІІ століть».
Певним узагальненням раніше виданих праць Л. Ушкалова є його книга «Есеї про українське бароко». Роздумуючи про українське бароко, про його єство, місце та роль в історії нашої літератури від давнини до сьогодення, автор спирається й на вчення Григорія Сковороди.
Рясна плідність і при тому високий рівень інтелектуальних надбань професора Леоніда Ушкалова спричинили резонанс у світовому літературознавстві. Схвальні відгуки та рецензії на його праці, присвячені Сковороді, виходили не тільки в Україні, але й у Німеччині, Польщі, Росії, Румунії, США.
За книгу «Українське барокове богомислення. Сім етюдів про Григорія Сковороду» професор Ушкалов став першим лауреатом Харківської муніципальної премії імені Г. Сковороди (2002), бібліографічний довідник «Два століття сковородіяни» посів перше місце на Львівському міжнародному форумі видавців 2002 року в номінації «Словники та довідники» й отримав спеціальну відзнаку Української бібліотечної асоціації, а 2007 року дослідник став лауреатом Міжнародної літературно-мистецької премії ім. Григорія Сковороди.
Проф. Леонід Ушкалов чимало робить і у справі популяризації творчості Сковороди. Зокрема, він був упорядником, редактором, автором передмови та приміток до антології «Барокова поезія Слобожанщини» (Харків: Акта, 2002. – 521 с.), де опубліковано весь корпус поезій Сковороди, автором книжкових проектів «Григорій Сковорода. Сад божественних пісень» (Підготовка тексту, передмова та коментарі Леоніда Ушкалова. – Харків: Майдан, 2002. – 127 с.), «Григорій Сковорода. Вибрані твори в українських перекладах» (Упорядкування текстів, передмова та примітки Л. Ушкалова. – Харків: Ранок, 2003. – 144 с.), «Дмитро Чижевський. Філософія Г. С. Сковороди» (Підготовка тексту й переднє слово проф. Леоніда Ушкалова. – Харків: Прапор, 2004. – 272 с.), «Григорій Сковорода» (Харків: Фоліо, 2009. – 123 с. – сер. «Знамениті українці») та інших. А ще Леонід Ушкалов є науковим консультантом Національного літературно-меморіального музею Сковороди в Сковородинівці, виступає з доповідями про творчість Сковороди на багатьох престижних наукових імпрезах (скажімо, на Третьому конгресі Міжнародної асоціації україністів 1996 року він керував роботою Сковородинської секції, а на міжнародних конгресах Американської Ради Наукових товариств 2005 та 2007 років виголошував доповіді «Про стан та перспективи студій над Сковородою» та «Текстологічні питання, пов’язані з підготовкою нового академічного видання творів Сковороди»).
Тож, цілком природно, що саме професор Леонід Ушкалов очолив роботу над підготовкою повного академічного видання творів Сковороди, у якій брали участь декілька установ, зокрема Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка Національної академії наук України, Інститут філософії ім. Г. С. Сковороди Національної академії наук України, Харківський національний педагогічний університет ім. Г. С. Сковороди, Національний літературно-меморіальний музей Г. Сковороди в Сковородинівці та Університет Альберти (Канада). До речі, професори Університету Альберти Наталія Пилип’юк та Олег Ільницький уже давно підготували до цього видання фундаментальну електронну конкорданцію, яка дозволить читачеві уявити морфологію текстів Сковороди до найменших подробиць: http://www.arts.ualberta.ca/-ukr.skovoroda/NEW/index.php.
Останнє і найбільш авторитетне видання творів Г. Сковороди за редакцією Л. Ушкалова і під егідою Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка та Інституту філософії ім. Г. С. Сковороди Національної Академії Наук України відкриває нові перспективи для подальшого розвитку академічних студій текстів Сковороди, адекватного поцінування його творчості, перекладу творів письменника іншими мовами світу, зрештою, для підвищення авторитету сучасної української гуманістики у світі. Щойно з’явившись, це видання стало переможцем конкурсу Львівського форуму видавців «Найкраща книга форуму-2010».
Головний принцип, за яким Л. Ушкалов і творчий колектив під його керівництвом здійснювали цей проект, – відтворення автентичного тексту Сковороди, що до цього часу в академічному сковородинознавстві було великою проблемою з низки причин, серед яких неприступність деяких джерел для українських літературознавців з огляду на їхню розпорошеність по світу, неможливість прочитання текстів через пошкодженість паперу або й узагалі втрата автографів і варіативність списків тощо.
Отож, узявши за основу видання 1973 року, під час укладання нового збірника науковцю довелося зробити декілька десятків тисяч виправлень різного характеру. Скажімо, тодішні видавці майже не звертали уваги на понад 50 тисяч діакритичних знаків, які Сковорода розставляв для того, щоб його твори можна було правильно читати.
Корпус текстів Г. Сковороди було ретельно укладено відповідно до приписів сучасної текстології на підставі автографів та найближчих до них списків, які збиралися по архівах та книгозбірнях України, Росії, Румунії, США й Чехії. Проте не всі джерела виявилися бездоганними. Працюючи над єдиним списком діалогу «Кольцо», професору Л. Ушкалову довелося відтворювати біблійні цитати, перекручені переписувачем, за текстом Єлизаветинської Біблії, уживання літери «ѣ» – за формами слів, характерними для автографів Сковороди, а текст діалогу «Разговор пяти путников о истинном щастіи в жизни» – реконструювати відразу за трьома списками.
Грандіозну й трудомістку роботу дослідник виконав, укладаючи корпус приміток і коментарів, у яких якомога більше намагався задокументувати цитати, алюзії, парафрази, ремінісценції тощо з огляду на звичку Сковороди не подавати вказівок на джерела.
Така звичка автора сформувалася в межах барокової традиції. Характерною особливістю способу думання українських барокових письменників можна було вважати ретроспективність, традиціоналізм, антиіндивідуалізм. Будь-яка творча вигадка здавалася брехнею, якщо тільки не була загальноприйнятною. Письменники намагалися не бути голослівними, а вважали за потрібне продемонструвати свою обізнаність із творчістю визнаних авторитетів. Робота митця, таким чином, прирівнювалася до створення букета квітів з інших творів. При цьому домінувала аксіома: чим давніше художнє писання, тим достовірніше, а чим достовірніше, тим правдивіше. Поняття плагіату тоді не існувало, навпаки, чим ближчим був художній твір до авторитетного джерела, тим майстернішим він здавався. Уміння варіювати тему цінувалося більше, ніж уміння її знайти й обробити.
Отож, належний науковий апарат цього видання складає правильне розмежування цитат і власне авторського тексту, а також розшифрування наявних у рукописах скорочень, атрибутації різноманітних цитат, алюзій, ремінісценцій, парафраз, рясно присутніх у творах Г. Сковороди. Скажімо, лише біблійних цитат професор Л. Ушкалов віднайшов, виділив і звірив з Біблією близько семи тисяч. Дослідник виправив помилки переписувачів і публікаторів.
Домінантним структурантом наукового апарату збірки є також підготовані належним чином фахові коментарі до сковородинських ідей, універсалій та образів, які упорядник подав на тлі стародавньої грецької та римської літератури, святоотцівської і новочасної західної традиції, українського барокового богомислення.
На окрему увагу заслуговує вступна стаття професора Л. Ушкалова «Григорій Сковорода», де в дуже стислій формі визначається унікальність і універсальність феномену Г. Сковороди. Попри численні присуди дослідників щодо творчості Г. Сковороди, автор радить перш за все розглядати його філософсько-богословські ідеї «в річищі християнського неоплатонізму».
Центральним місцем у філософії Сковороди науковець називає проблему людини, наголошуючи, що сковородинська антропологічна проблематика ґрунтується на понятті «внутрішньої людини», що у творах автора здебільшого ототожнюється із поняттям «серце», яке варто трактувати як «невидиму природу» психічного життя і яке зринає у його писаннях 1146 разів.
Належність до александрійської традиції біблійної герменевтики визначила прихильність Сковороди, на думку Ушкалова, до всезагальної алегорези Святого Письма.
Розмірковуючи про джерела творчості, літературознавець передусім називає Біблію, барокову емблематику, старих язичницьких і християнських авторів, середньовічну традицію, новочасну західну літературу. Водночас, наголошує науковець, феномен Сковороди можна осягнути лише в контексті української барокової традиції. Завершуючи свої розмисли про місце Сковороди в українській гуманітаристиці, дослідник називає його «ключовою постаттю не лише в літературі українського бароко, але й у всій нашій духовній традиції від давнини до сьогодні».
Одним словом, академічне видання творів Григорія Сковороди за редакцією Леоніда Ушкалова є дуже цінним джерелом для філософів, літературознавців, мовознавців, педагогів, богословів та інших спеціалістів, які вивчають творчість українського філософа, надійною опорою для перекладів його творів іноземними мовами, для підготовки популярних видань і багато чого іншого, а супровідна стаття керівника проекту є науковим орієнтиром у подальших студіях творчості Сковороди. Майже кожна її теза може розгорнутися в перспективний науковий проект.
Наталія Левченко
Джерело:
СКОВОРОДІАНА ЛЕОНІДА УШКАЛОВА (Замість передмови)
Ліствиця Якова: збірник статей на пошану професора Леоніда Ушкалова з нагоди його шістдесятиліття / Упорядник Н. Левченко; науковий редактор Р. Мельників. – Харків: Майдан, 2016. – 490 с.
Текст тут:
https://kharkiv-nspu.org.ua/wp-content/uploads/2017/10/Listvitca_Yakova_2017.pdf
