«Краснопілля Інфо» продовжує знайомити наших читачів зі сторінками життя Ольги Хоружинської – дружини Івана Франка. Як відомо, дитячі роки Ольга Хоружинська провела в селі Тимофіївка на Слобожанщині (нині с. Осоївка нашого району).

***

Сторінка з паспорта Ольги Франко з Хоружинських. Фото не пізніше 1928 р.

У ніч на 15 липня 1941 року відійшла у засвіт Ольга Франко з Хоружинських – дружина Івана Франка та мати чотирьох його дітей… 17 липня 1941 р. її поховали на Личаківському цвинтарі неподалік могили її чоловіка.

У час смерті Ольги Франко, як і у час смерті її чоловіка, Україна була охоплена війною… На той час уже Другою світовою.

В останні роки свого життя Ольга Франко з Хоружинських мешкала на другому поверсі своєї вілли, що на вул. Понінського, 4. На першому поверсі її будинку 10 жовтня 1940 р. офіційно було відкрито меморіальний музей Івана Франка. Іноді ця «маленька стара жінка», у якій не всі упізнавали дружину Івана Франка Ольгу з Хоружинських, могла особисто зустріти на порозі відвідувачів новоствореного музею і навіть провести їм екскурсію[1]. Часом у пориві відвертості аж надто різко й критично висловлювалася на адресу нововстановленої у Галичині радянської влади. Через це її син, директор Музею, Петро Франко часом навіть аж блід від такої упертості та відваги власної матері… Але це була вона – відважна, смілива і добра – Ольга з Хоружинських!

Кімната Ольги Франко на другому поверсі у будинку Франків на вул. Понінського, 4. Фрагмент експозиції Львівського національного літературно-меморіального музею Івана Франка.

Небога Катерини Франко (дружини Тараса Франка), яка деякий час мешкала у будинку Франків згадувала:

«Була Бабця Оля дуже доброю. За видання творів Франка отримувала гроші і все роздавала дітям. Бувало вийде на ґанок, попросить когось з нас зірвати вишню, і за це дарувала нам злотий. Моя тітка Катерина знала, що вона страшенно любить вареники. Та коли кликали її, щоб ними поласувати, – не йшла, відмовлялася…»[2]

Назагал же ж вона, як удова, провадила доволі замкнутий спосіб життя. Товаришували їй здебільшого птахи. «Вона постійно тримала вікно відкритим і до неї прилітали птахи, які там кормилися і навіть гніздилися… З птахами їй було краще, ніж з людьми», – свідчила онучка Іванна (Ася) по синові Петрові[3].

Ольга Франко з Хоружинських. Портрет роботи Тараса Франка 1964 р.

У час відходу у вічність нікого з дітей біля Ольги Франко з Хоружинських не було. Найстаршого первістка забрала страшна недуга ще 1913 р. Молодшого сина Петра 28 червня 1941 р. «евакуювало» на стежку смерті НКВД… Наймолодша донька Анна була на той час у Відні. Середульший син Тарас учителював у Станиславові і з великими перепонами, довідавшись про смерть матері, добирався у воєнний час до Львова. Але того далекого 1941 р. він застав на Личакові лише свіжу могилу…

Не встигнувши на похорон, син Тарас Франко почувався до обов’язку згадати про матір публічно хоча б у коротенькому спомині-некролозі, що його він опублікував 5 серпня 1941 р. за підписом «СИН» у газеті «Українське слово» (Ч. 2. С. 2). Пропонуємо цей забутий спомин сина про матір вашій увазі.

Підготувала Наталя Тихолоз

***

Тарас ФРАНКО
Ольга Франко
(Спомин)

Серед тисячних жертв насильної смерті й серед кипучої радості з нагоди відновлення державності майже непомітно пройшла серед української суспільності вістка про смерть дружини великого українського письменника Івана Франка. Померла старенька? Деякі не знали, чи взагалі живе ще. Але четверо дітей для громадянства виховала і згадка, бодай від сина, належиться.

Яка іронія долі! По визволенні української землі від російської інвазії помер в 1916 році Іван Франко, і так само померла в 1941 році його дружина Ольга. При їх смерті коло них нікого з дітей не було…

Публікація Тараса Франка “Ольга Франко (Спомин)” у газеті “«Українське слово» (Ч. 2. Від 5 серпня. С. 2).

Ціле життя Ольги з Хоружинських Франкової було пасмом непорозумінь і прикрощів. Уродилась на межі Полтавщини і Харківщини, в домі титулярного радника і дрібного землевласника. Земля була і є чисто українська, а дух у родині віяв російський. До того ще бабця, особа самовладна і капризна, плекала великопанські традиції. Ольга, змалку хоровита і чутлива, зростала в дуже численній родині, вчилася в Харкові в інституті благородних дівиць, а пізніше на курсах в Києві, де бувала в родинах українських діячів, як Житецький, Лисенко, Ігнатович і запізналась з поступовими, демократичними ідеями. Вийшовши заміж за галицько-українського письменника, переїхала жити до Львова й роками не могла зжитися з нашим середовищем та українською суспільністю. Не знала мови, нехтувала галицькими товариськими формами, не признавала моди і разила поведінкою дещо за сміливою.

Ольга Франко. Львів, 1922 р.

Спочатку співпрацювала із своїм чоловіком, видавала журнали, була зайнята в експедиції. Потім прийшло четверо дітей, які забирали багато часу і праці, виснажували нервову систему. Сама провадила кухню, сама нераз виїздила з дітьми на село, щораз інше. Любила над усе конфітури, і вміла їх смажити. І дітей страшно любила… І «тратила» одно по одному. Найстаршого сина Андрія забрала смерть, дочку взяв зять і повіз десь аж за Карпати, двох дальших синів «забрали» невістки. Скільки з того було жалів, нарікань, сварок! Перебута тяжка операція підточила і так слабе здоров’я Ольги, мутився розум, родинні потрясення, роз’їзд дітей, три війни звалили стареньку на ліжко. Але відваги не тратила. Підчас нальотів німецької авіяції на Львів в 1939 році ніколи не ховалася до пивниці, не затемнювала вікон, не зміняла мешкань. Приходом червоних не тішилась, ця Росія з жидами зовсім їй не подобалася. Прийшли раз з братом Петром два партійні «достойники» відвідати жінку великого «пролетарського» письменника. Мати сміливо критикувала жидівські порядки, а про одного з вожаків сказала, що має осляче лице…

Могила Ольги Франко на Личаківському цвинтарі у Львові

Але життєві сили старенької добігали до кінця… Лежала самітньо на горі в музею ім. Івана Франка, не могла вже писати, переглядала малюнки сина… Вибух війни 22 червня дуже затривожив її. Синова приховувала правду, і тому розрив бомб уважала за землетруси. Незадовго большевики забрали і вивезли сина Петра. Раз-у-раз допитувалася: «Де Петрусь, чому не приходить Петрусь?» Нарешті… тихо заснула в ніч на 15 липня.

Спить вічним сном, похована в окремому гробі, 10 кроків від мужа Івана. До гробниці Великого Каменяра годі було знайти отвір. В[ічна] Ї[й] П[ам’ять].

СИН

[1] Медяник Д. С. В музеї Ів. Франка // Зоря [районна газета м. Городок, Львівської обл.]. 1940. Від 25.10. Передруковано: Науковий вісник Музею Івана Франка у Львові: перші кроки (документи і матеріали про створення музею Івана Франка у Львові). Львів: Апріорі, 2012. Вип. 12. С. 67–69.
[2] Данилець А., Ушакова С. Відома і невідома галичанка Олександра Черпіта URL : http://www.newtime.lviv.ua/index.php/newtime-osobustosti-kt/1255-cherpita
[3] Мороз О. Невеличкі спогади про декого з родини Франків // Науковий вісник музею Івана Франка у Львові. Львів, 2012. Вип. 11. С. 451.
—

Джерело:
https://frankolive.wordpress.com/2020/07/16/Olga_Franko
«Відваги не тратила…»: Ольга Франко очима сина (забутий некролог Тараса Франка на смерть матері)
frankolive / 16.07.2020