Глянько Федір Хомич (14(02 за ст.ст.).09.1879, с. Славгород Охтирського повіту Харківської губернії – 21.04.1955, м. Форт Вейн, штат Індіана, США) – український громадсько-політичний та церковний діяч. Працював на промислових підприємствах Харкова. Був одним із засновників українського руху серед харківських робітників. Від 1900 року – член Української робітничої громади, яку очолював Гнат Хоткевич, співзасновник Українського робітничого театру. Від 1917 року – член Української Центральної Ради (УЦР), учасник Трудового Конгресу (1919). Неодноразово заарештовувався більшовиками за звинуваченням у антирадянській діяльності. Активний діяч Української Автокефальної Православної Церкви (УАПЦ). Під час 2-ї світової війни емігрував, від 1950 року мешкав у США. Батько відомої української дитячої письменниці Катерини Перелісної (Глянько-Попова Катерина Федорівна, 1902–1995).

***

Глянько Федір Хомич народився 14 (за ст.ст.- 2) вересня 1879 року у селі Славгород Охтирського повіту Харківської губернії (зараз – Сумський район Сумської області) в селянській сім’ї Хоми Васильовича та Ликерії Василівни Гляньків.

Фотокопія запису в метричній книзі про народження та хрещення Федора Глянька. Документ розшукав та люб’язно надав краєзнавець Олександр Десятниченко.

Федір Глянько в юнацькі роки потрапляє до Харкова, де заробляє на життя робітником на різних виробництвах, а невдовзі, опанувавши кваліфіковану професію токаря, – на Харківському паровозобудівному заводі, який був збудований у м. Харкові наприкінці 19 століття. Початок 20 століття був часом стрімкої активізації в Російській імперії суспільного і національного життя. Харків не був винятком, тому й не дивно, що молодий, здібний, допитливий робітник Федір Глянько не захотів стояти осторонь тих процесів. Федір Глянько брав активну участь в різних робітничих організаціях. Зокрема, вже з 1900 року він належав до Харківської Української Робітничої Громади, фактичним керівником і натхненником якої був залізничний інженер Гнат Хоткевич, який згодом став відомим і знаковим українським письменником і громадським діячем. У 1903 році Гнат Хоткевич, вже на той час активний діяч українського життя Харкова, заснував перший в Україні робітничий театр, який протягом трьох років дав понад 50 вистав, переважно української класики, українською мовою. Для цього театру Гнат Хоткевич спеціально написав ряд п’єс. Федір Глянько став при цьому також одним з фундаторів Українського Робітничого Театру в Харкові, в якому брав найактивнішу участь і як актор, і як адміністратор.

Український Робітничий Театр у Харкові, 1904 рік

Сім’я робітника жила на околиці міста у своєму будиночку, у якому 2 грудня 1902 року народилася донька Катерина, яка згодом стала відомою українською дитячою письменницею Катериною Перелісною. Катерина Глянько закінчила харківську українську гімназію ім. Б. Грінченка, потім Харківський інститут народної освіти. У 1919-1931 роках друкувалася в харківських журналах і газетах.

Мати була домогосподаркою, доглядала чотирьох дітей, допомагала чоловікові, шила костюми для театру, мала чарівний голос, знала багато українських пісень. Бабуся Домна так розповідала онукам казки, що їхня невеличка оселя перетворювалася на казковий світ, у якому жили Котигорошко, Кривенька качечка, Правда перемагала Кривду, а Зло відступало в безвість перед Добром. Тоді маленький Катрусі страшенно хотілося бути справжньою актрисою. Та батько нізащо не хотів брати до театру неписьменну актрису, і Катруся засіла за «Кобзар» Т. Г. Шевченка, щоб якнайшвидше навчитися читати. Адже їй тоді виповнилося аж 6 років.

Незабаром страшне горе відвідало їхню родину: коли вже Катруся почала ходити до школи, інші діти Гляньків підхопили скарлатину і з чотирьох дітей вижила тільки вона…

***

Після революції 1905 року харківське робітництво організувало свій власний “Робочий Дім”, в якому були зосереджені найголовніші робітничі організації — і політичні, і культурно-освітні, зокрема театр. Федір Глянько очолював будівельний комітет цієї установи, а пізніше був обраний її управителем.

З початком українських визвольних змагань — з перших днів заснування Української Центральної Ради (УЦР) та Крайових Рад — Федір Глянько був обраний від харківського робітництва і до УЦР, і до крайової ради. Брав він активну участь в праці цих установ, мандруючи в дуже тяжких умовах від Харкова до Києва і назад. Був також обраний делегатом Трудового Конгресу України – вищого тимчасового законодавчого органу Української Народної Республіки у період Директорії УНР, який відбувся у Києві 23-28 січня 1919 року.

З відродженням Української Православної Церкви став діяльним учасником її змагань за віру і волю свого народу, увійшовши до складу парафіяльної Ради Харківського Миколаївського Собору УАПЦ. Вагому участь взяв Федір Глянько і в справі заснування та утримання Української Гімназії ім. Бориса Грінченка в Харкові, входячи в склад Батьківського Комітету.

Його донька Катерина Глянько до революції вчилася у російській гімназії, а коли організувалася українська гімназія ім. Бориса Грінченка, перейшла до неї. В цій гімназії викладали найкращі харківські україністи. Катерина Перелісна писала у своїй автобіографії, що 1917 року перейшла до новозаснованої української гімназії ім. Б. Грінченка, директором якої був Микола Антонович Плевако [відомий український літературознавець, бібліограф, автор академічного двотомника «Хрестоматія нової української літератури»], а заступником директора і викладачем української мови Олекса Наумович Синявський [визначний український мовознавець і педагог, професор]. Вчителями також були О. І. Попов, Михайло Гервасійович Йогансен (Майк Йогансен), поетеса Христя Алчевська. Драматичним гуртком керував молодий тоді педагог Микола Федорович Сулима, у подальшому – відомий мовознавець-україніст, а фахові поради давав Гнат Хоткевич. На заняттях літературного гуртка чимало уваги було приділено поглибленню знань про українську народну творчість, зокрема пісні. «Гімназія мала тяжкі умови для праці, бо зі зміною влади мінялись умови, поки нарешті її закрили. 1919 року був другий приспішений випуск, до якого попала саме моя кляса. Організувалися педагогічні курси імени Сковороди, що заповнені були головним чином колишніми учнями гімназії імени Б. Грінченка», – писала письменниця.

Характерною рисою школи ім. Б. Грінченка, що була створена на базі першої української гімназії в Харкові, було те, що в ній вчилися діти та рідні активних членів кількох українських політичних партій, що діяли в роки революції, членів Української Центральної Ради, української інтелігенції, кооперативних діячів та інших прошарків населення міста й окраїни.

Петро Плевако, рідний брат директора гімназії, пише у спогаді «Сім днів у Харкові весною 1917 року», що Лютнева революція 1917 року застала його у Москві. Від української громади він був обраний до Центральної Ради. На початку квітня по дорозі до Києва заїхав до Харкова. Зразу ж поїхав до Другої хлоп’ячої гімназії, де відбувалися курси українських вчителів. У цій гімназії свого часу вчилися всі чотири брати Плеваки, автор спогаду провів у ній сім років. «Яка була моя радість, коли ледве вступивши до гімназії, я побачив, що вона зветься тепер «Перша українська хлоп’яча гімназія в Харкові», а першим директором є мій брат Микола. Пригадую його радісне обличчя, коли він зустрів мене в коридорі, де ми колись бігали хлопчаками. Відтоді все змінилося. Швейцар заговорив українською мовою, а «надзиратель», який колись казав нам не читати українських книжок, бо це – політика, теж заговорив чистісінькою українською мовою», – писав Петро Плевако. Вочевидь, незабаром ця гімназія стала мішаною – хлоп’ячою і дівочою.

Обкладинка журналу “Сучасність”. – 1989. – № 1. Мюнхен.

«Діти з родин селян і робітників відрізнялися від «інтелігентів» одягом, а часом і манерами. Наприклад, дівчата з інтелігентних родин ходили в капелюшках і туфлях, а з клясів пролетарів і селян – у хустках і чоботах. Відрізнялися своїм європейським одягом (поки з нього не виросли) кілька хлопців зі Західньої України. Різниця в одежі з часом згладилася. «Інтелігентки» почали носити червоні хусточки, а дочки «пролетарів» – почали звертати увагу на моду… Серед учителів переважала молодь по 20-24 роки, випускники або студенти Харківського інституту народної освіти, що постав на базі університету. Молоді вчителі на учнів не кричали, ставилися до дітей по-товариському і з любов’ю. Вони з ентузіязмом керували студіями та гуртками, заняття яких відбувалися в післяшкільні години. Здається, членом компартії був викладач політекономії Діденко, решта були безпартійні» (Дражевська Л. Шкільні роки // Сучасність. – 1989. – № 1. – С. 75–86).

Далі Катерина Глянько багато вчиться, закінчує Інститут народної освіти (тепер це Харківський університет), займається письменницькою і педагогічною діяльністю, була редакторкою українських книг.

Приблизно у цей час вона виходить заміж за професора, директора новоствореного Українського науково-дослідного інституту педагогіки (УНДІП) Олександра Попова, який очолював його з 1926 по 1929 роки. Також він був одним з редакторів науково-педагогічного журналу «Український вісник рефлексології та експериментальної педагогіки» та ін. Катерина Федорівна у цей період займається садівництвом і продовжує писати вірші та казки для дітей.

Але життя письменниці було зруйноване радянською владою. «Кар’єра її чоловіка – професора-педолога, послідовника ідей педоцентризму О. І. Попова, не зважаючи на те, що він був щирим прихильником радянської влади, обірвалася вже у серпні 1929 року через звинувачення у «прориві на культурно-освітньому фронті», яким виявилася публікація казок Г. Х. Андерсена. О. І. Попов був редактором цього видання. У той час казки визнавалися літературою, шкідливою для дітей. Після зняття з посади вчений намагався довести свою політичну відданість, однак для нього почався період утисків і арештів.

У 1931 р. чоловік Катерини Федорівни був репресований. Її творчість також була визнана антинародною, ворожою, і вона втратила роботу. Їй не давали не тільки працювати, а й писати, нищили її скарб – казки та вірші для дітей.

Батько Катерини Федорівни – Федір Глянько, як учасник українського руху і діяч УАПЦ, теж не уникнув репресій – був заарештований більшовиками за звинуваченням у антирадянській діяльності, деякий час провів у тюрмах. Дивом усі вони були врятовані.

Некролог з нагоди смерті Федора Глянька у щоденній українській газеті «Свобода» (США), 25 червня 1955 року, No.121

У роки Другої світової війни під час другої хвилі еміграції Федір Глянько та Катерина Перелісна з сім’єю змушені були покинули Україну. Спочатку вони прибули до Львова, деякий час жили у Чехословаччині, потім у Німеччині. Це був традиційний мігрантський маршрут на Захід у ті трагічні часи. У Німеччині Катерина Перелісна 1948 року у місті Ашафенбург видала читанку для дітей «Євшан-зілля» зі своїми творами під різними прізвищами.

Після довгих і тяжких мандрівок Федір Глянько у 1950 році поселився в США, де знайшов і свободу, і працю. Працював до останнього року свого життя і був дуже задоволений можливістю нарешті вільно працювати.

Родина доньки теж перебралася до США, поселилися у Чикаго. У діаспорі Катерина Перелісна повернулася до вчительської праці, зберегла свій талант письменниці і продовжувала писати для дітей. Вона переймалась тим, щоб діти української діаспори, відірвані від своєї рідної мови, вчили її та не забували.

Помер Федір Глянько 21 квітня 1955 року в м. Форт Вейн, штат Індіана.

Некролог у часописі «Нові Дні», Універсальний ілюстрований місячник, травень 1955, ч. 64, с.20. Торонто, Канада

***

 

 

Додаток

Некролог з нагоди смерті Федора Глянька у щоденній українській газеті «Свобода» (США), 25 червня 1955 року, No.121

ФЕДІР ГЛЯНЬКО
(Посмертна згадка).

Федір Хомович Глянько народився в с. Славгороді на Харківщині 2 (15) вересня 1879 р. в селянській українській родині. Ще юнаком прийшов він до Харкова, де працював на різних виробнях, а пізніше — на Паротягобудівельному Заводі — вже як кваліфікований робітник — токар. Брав активну участь в різних робітничих організаціях. Зокрема вже з року 1900 належав до Харківської Української Робітничої Громади, що її фактичним керівником і надхненником був знаний український письменник і громадський діяч Гнат Хоткевич. За його керівництва Покійний був одним з фундаторів Українського Робітничого Театру в Харкові, в якому брав найактивнішу участь і як актор і як адміністратор. На околиці міста у своєму будиночку Покійний частенько давав притулок борцям за волю України, що їх переслідувала царська жандармерія.

Після революції 1905 р. харківське робітництво спромоглося побудувати свій власний “Робочий Дім”, що в ньому були зосереджені найголовніші робітничі організації — і політичні і культурно-освітні, зокрема театр. Небіжчик очолював будівельний комітет цієї установи, а пізніше був обраний її управителем.

З початком українських визвольних змагань — з перших днів заснування Української Центральної Ради та Крайових Рад — Федір Глянько був обраний від харківського робітництва і до Укр. Центральної Ради, і до Слобожанської Ради. Брав він активну участь в праці цих установ, мандруючи в дуже тяжких умовах від Харкова до Києва і назад. Був також учасником Українського Трудового Конгресу.

З відродженням Української Православної Церкви став діяльним учасником її змагань за віру і волю Рідного Народу, належачи до складу парафіяльної Ради Харківського Миколаєвського Собору УАПЦ. Діяльну участь брав Небіжчик і в справі заснування та утримання Української Гімназії ім. Б. Грінченка в Харкові, входячи в склад Батьківського Комітету.

За всю цю його діяльність московські большевицькі окупанти арештували Покійного, тяжко катували в енкаведівських застінках, і після кількарічних жорстоких тортур засудили до розстрілу. Вісім місяців просидів він в камері смертників, що-ночі чекаючи на свій кінець. Лише падіння „єжовщини” врятувало його тоді від неминучої смерти. Та не минулися наслідки тих страшних тортур, що надщербили напрочуд здоровий його організм.

Коли історична хвиля змила большевицького окупанта з України в 1941 p., — то Небіжчик знову увійшов в лави активних українських громадських діячів в Харкові. Був він завжди дуже скромним, і ніколи не гнався за керівними становищами. а виконував найконечнішу щоденну українську працю.

З поворотом большевиків в Україну, йому довелося залишити рідний край. Після довгих і тяжких мандрівок оселився року 1950 в ЗДА, де знайшов і свободу і працю. Працював до останнього року свого життя і був дуже задоволений можливістю нарешті вільно працювати. Останній рік одержував пенсію, яка забезпечувала його скромні потреби.

Та надщерблений большевицькими тортурами організм не витримав: Федір Глянько упокоївся в Бозі 21 квітня 1955 р. в м. Форт Вейн, Інд.

Вічна пам’ять тому українському діячеві і відданому патріотові.

***

“Краснопілля Інфо” висловлює щиру вдячність краєзнавцю Олександру Десятниченку, відомому багаторічною роботою для заповнення “білих плям” історії Краснопільщини, за всебічну допомогу при підготовці цієї статті, сприяння у пошуку матеріалів та вирішальний внесок у підтвердження біографічних даних (місця народження) героя цієї статті та надані фотокопії документів.

Джерела:

https://esu.com.ua/search_articles.php?id=30579
Глянько Федір Хомич

https://diasporiana.org.ua/wp-content/uploads/books/14986/file.pdf
НОВІ ДНІ, Універсальний ілюстрований місячник, травень 1955, ч. 64, с.20. Торонто, Канада.

https://www.svoboda-news.com/arxiv/pdf/1955/Svoboda-1955-121.pdf
«Свобода», 1955, No.121

http://litopys.org.ua/encycl/euii030.htm
[Енциклопедія українознавства. Словникова частина (ЕУ-II). — Париж, Нью-Йорк, 1955. — Т. 1. — С. 378-389.]

https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9F%D0%B5%D1%80%D0%B5%D0%BB%D1%96%D1%81%D0%BD%D0%B0_%D0%9A%D0%B0%D1%82%D0%B5%D1%80%D0%B8%D0%BD%D0%B0_%D0%A4%D0%B5%D0%B4%D0%BE%D1%80%D1%96%D0%B2%D0%BD%D0%B0
Перелісна Катерина Федорівна

https://chl.kiev.ua/pub/Publication/Author/69
Перелісна Катерина

http://libr.rv.ua/ua/virt/132/
Дитячий світ очима Катерини Перелісної

https://shron2.chtyvo.org.ua/Suchasnist/1989_N01_333.pdf
Сучасність, №1, 1989, стор. 75 – 86
Любов Дражевська
ШКІЛЬНІ РОКИ
Спогади

http://history.org.ua/JournALL/gpu/gpu_2009_32_1/4.pdf
Ірина Преловська.
Переслідування та ліквідація УАПЦ (УПЦ) (1921–1938 рр.):
огляд архівно-кримінальних справ ГДА СБ України та ЦДАГО України