КАТ

Кат — людина, яка живе водночас у двох світах: світла й темряви, космосу й хаосу… «Свій мандат, — писав Роже Каюа, — він отримує від закону, але є його останнім служителем, тим, хто стоїть найближче до темних окраїнних місць, де діють і ховаються люди, котрих він карає. Його уявляють як такого, що раптом зринає зі світу жаху й безладу у світі порядку й закону. Можна сказати, що він перевдягається у вбрання, яким вкриває себе для священнодійства».

Оце катівське «вбрання для священнодійства» Шевченко добре собі уявляв. Принаймні один з героїв повісті «Близнята», опинившись у Татищевій фортеці на Оренбуржжі, одразу ж згадує криваві події, які відбувалися тут колись і які описав Пушкін у повісті «Капитанская дочка». «…Переді мною, — каже він, — немов живий постав грізний Пугач[282] у чорній баранячій шапці й у червоній опанчі, на білому коні. Точнісінько як наш старовинний кат». Continue reading →