На вершині Олімпу

150818_1_L_Zhabotynskyi1
Темна ніч. Спить Успенка. Тільки два хлопчики, схилившись над столом, під керосиновою лампою захоплено читають «Тараса Бульбу».

Такими словами розпочинає свою книгу «На вершині Олімпу» наш земляк, уродженець с. Успенка (тепер північно-східна околиця Краснопілля), Леонід Іванович Жаботинський.

28 січня цього року вся спортивна громадськість України і світу вшанували Леоніда Івановича з ювілеєм – 75-річчям з дня народження. Його спортивні здобутки  протягом багатьох років дивували, без перебільшення, всіх людей планети. Неодноразовий переможець внутрішніх чемпіонатів Радянського Союзу, багато разів здобував чемпіонство на змаганнях важкоатлетів у суперважкій вазі Європи і світу. Але основні досягнення Леоніда Івановича – це перемога на Олімпійських іграх 1964 р. в Токіо і 1968 р. в Мехіко. Дві золоті олімпійські медалі – це незгасима пам’ять про молоді роки, славу, спортивне довголіття. Десятки змагань – і майже на кожному встановлення нових світових чи олімпійських рекордів. Овації, оплески, здавалося, піднімали дахи залів, де проходили змагання за участю нашого славетного богатиря.
150818_1_L_Zhabotynskyi2
Мільйони телеглядачів усього світу, затаївши подих, чекали на поєдинок надваговиків. І майже завжди їх сподівання справджувалися. Міцної статури спортсмен вагою в 160 кг здобував перемогу за перемогою у своїх суперників в поштовху, чи в жимі, чи в ривку – піднімаючи вагу, значно більшу за свою власну. Високо скинуті догори руки підтверджували – вагу взято, є новий рекорд!

А починалося все тут, на нашій рідній славетній Краснопільщині. Тато майбутнього чемпіона Іван Пилипович рано осиротів і його усиновили Іван Макарович Мигаль разом з дружиною Галею. З часом в цей же будинок біля старого сільського клубу с. Успенки він привів і свою дружину Фросю (дівоче – Северин), тут же у них і народилося двоє хлопчаків – Володимир 1936 р.н. і Леонід 1938 р.н. З теплом і великою повагою згадує про дідуся і бабусю, як про рідних, Леонід Іванович у своїх книгах «Сталь і серце» і «На вершині Олімпу». Назавжди закарбувалися у пам’яті дитячі роки – луки і покоси, кузня і поїздки на конях в нічне… Уже будучи всесвітньо відомою людиною він не забував рідну сторону. Приїжджав відвідати родичів, знайомих, друзів. Згадую випадок із дитинства, коли ми, хлопчаки 10-13 років, наче зграя горобців, обліпили його білу «Волгу» і «допомогли» виїхати з піску. І як же нас переповнювали радість і гордість, коли наш кумир з доброю посмішкою подякував нам за це.

Після того, як Леонід Іванович полишив великий спорт, він продовжував тренерську роботу, захистив дисертацію. Армійський шлях його відзначений багатьма орденами і медалями, пройшов шлях від рядового до полковника. Багато років Леонід Іванович передавав свої знання і досвід студентам Московського інституту підприємництва і права, працюючи 1-м проректором цього вишу.
150818_1_L_Zhabotynskyi3
В музеї історії запорізького козацтва є велика діорама «Військова рада на Січі». Прототипом кошового отамана в ній став Леонід Жаботинський.

150818_1_L_Zhabotynskyi4
Гідну справу нашого земляка продовжили інші уродженці нашого краю. Це і майстер спорту міжнародного класу Микола Григорович Придатко з Успенки, який неодноразово захищав честь нашої країни на змаганнях з лижних гонок. Видатний футболіст, заслужений майстер спорту Михайло Іванович Фоменко з М.Рибиці наразі є головним тренером національної збірної по футболу. Сьогодні ми із захопленням слідкуємо за новими спортивними досягненнями біатлоністок – уродженок Краснопілля, сестер Віти і Валі Семеренко, які високо несуть спортивний прапор нашої країни, примножуючи славні традиції нашого краю.

В хвилини роздумів чи перепочинку я підходжу до великої політичної карти світу у своєму кабінеті – і в черговий раз розумієш велич і неосяжність нашої планети. А серед багатомільярдного населення земної кулі протягом багатьох років найсильнішою людиною планети був наш земляк з невеличкого українського села, яке годі і на карті відшукати – Леонід Іванович Жаботинський.

Пізня ніч. Спить Успенка. Спить і сниться їй, як на лузі біля річки бавляться хлопчаки у свої споконвічні ігри – на силу, на спритність, на кмітливість. І вбачає вона у своїх снах, як один із хлопчаків силою своєї впертості, своїм завзяттям здобуває свої перші перемоги, виростає в міцного вродливого юнака, а згодом стає найсильнішою людиною всього білого світу, гідним нащадком роду-племені козацького. А вранці, прокинувшись, умившись вранішньою росою, плекає надію, що ще, як у давні часи, завітає до неї у гості той, кому вона дала наснагу, сили, кого зі своїх стежинок відправила у життєвий вирій здобувати всесвітню славу, а він їй віддячив любов’ю і звершенням мрій – Леонід, син землі краснопільської.

В.Т. Пилипець,
уродженець Краснопілля

P.S. 28 січня 2013 р. я зателефонував Леоніду Івановичу в Запоріжжя і від себе й своїх земляків поздоровив з ювілеєм. Леонід Іванович передав великий привіт і найкращі побажання своїм землякам – краснопільчанам.

Джерело:
http://krasnews.at.ua/publ/rozpovidi_pro_zemljakiv/na_vershini_olimpu/2-1-0-397
30.01.2013
На вершині Олімпу

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.