Днями фонд Чернігівської обласної універсальної наукової бібліотеки імені Короленка поповнився унікальним виданням, яке представила чернігівська журналістка Євдокія Тютюнник. Вона розкрила постать непримиренного борця й талановитого письменника Павла Грабовського по-новому, показавши його без всіляких шаблонів та стереотипів.

«Я не співець чудовної природи»

Я не співець чудовної природи
З холодною байдужістю її;
З ума не йдуть знедолені народи, –
Їм я віддав усі чуття мої.

Напевно, багатьом з нас відомі ці поетичні рядки Павла Грабовського, в яких порушується проблема митця і суспільства. А також, згадуючи про його творчість, ми неодмінно цитуємо поезію «Швачка»:

Рученьки терпнуть, злипаються віченьки.
Боже, чи довго тягти?
З раннього ранку до пізньої ніченьки
Голкою денно верти.

А ще знаємо за стереотипом деякі біографічні віхи письменника: народився, жив, творив, боровся, помер. Проте навряд чи хто задумувався над тим, що за сухими фразами стоїть жива людина зі своїми почуттями, думками та хвилюваннями. Тож аби знайти істинного Павла Грабовського, треба було докласти чимало зусиль.

У далекому Киргизстані

Відкривати по-новому Павла Арсеновича розпочали люди, які не байдужі до українського слова та української культури. Це Надзвичайний і Повноважний Посол України Петро Шаповал та його дружина Надія Шаповал.

Надія Миколаївна з неприхованим трепетом згадує:

– У березні далекого 2001 року ми приїхали в Киргизстан. На Великдень зустрілися з українською діаспорою і з тих пір почалося активне життя. При Киргизсько-слов’янському університеті з’явилася кафедра україністики, оскільки Киргизстан є багатонаціональною країною і там проживає чимало українців. 1 вересня побували на святі в школі, а після обіду на кафедрі україністики була зустріч зі студентами, де і відбулося знайомство з праправнучкою Павла Грабовського – руденьким дівчатком Оксаною. Спілкування з нащадками Грабовських продовжилося і далі, у ході якого дізналася багато цікавого про письменника та його сина. Те, що я почула, дуже здивувало та захопило. Тоді прийшла думка, що, крім мене, повинні це почути і інші люди. Захотілося донести нового Грабовського Україні.

Петро Шаповал, незважаючи на завантаженість на дипломатичній службі в Киргизстані, завжди знаходив час, аби сприяти розвитку української культури. Дізнавшись про задумку своєї дружини, охоче підтримав її. Під час знайомства з нащадкам Грабовських також неабияк зацікавився маловідомими фактами з життя непересічних українців, пообіцявши, що на Україні про це неодмінно дізнаються.

– Відчуття обов’язку – передання матеріалів стосовно Грабовських – не покидало. На щастя, знайшлася людина, яка погодилась впорядкувати всі рукописи, нотатки, документи, аби вийшло щось на кшталт літературно оформленої книги. Ця людина – Євдокія Павлівна. Велика їй дяка!

Розвінчання стереотипності

Євдокія Тютюнник погодилася написати книгу не відразу, оскільки в неї зі шкільних років сформувалося стереотипне уявлення про письменника Павла Грабовського.

– Проте коли я сіла і почала читати ті матеріали, побачила, як сильно помилялася. Тому що це людина, яка померла в 38 років, встигла зробити чимало, – розповідає Євдокія. – Та й мало хто в такому віці стає класиком. У 18 років Грабовський став страшним ворогом для тодішніх можновладців. Його вислали до Сибіру, причому у найвіддаленішу точку – Якутськ. Хоч він був слабкий на здоров’я, проте намагався боротися своєю зброєю – словом.

Євдокію Павлівну настільки захопила робота над матеріалами про Грабовських (копії рукописів дружини письменника Анастасії Миколаївни, сина Бориса Павловича та дружини сина Лідії Грабовської), що згодом стало цікавити буквально все. Захотілося уявити, як жилося в Якутську тоді і навіть яким це місто є нині. Тому аби дізнатися бажану інформацію, вона почала спілкування у соцмережі з якутом Іллею Пастуховим. Він із захопленням розповідав про рідний край, присилав фотографії своєї домівки, хизувався бузиною, що росте на його городі, підтверджував факт проживання засланців. Особливо цікавою була розповідь про північне сяйво.

Працюючи над книгою, Євдокія Тютюнник переконалася, що Павло Грабовський був справжнім героєм та патріотом України, неперевершеним ерудитом та скромним інтелігентом, який міг водночас до нестями любити і безтурботно мріяти. Він став також хорошим батьком, оскільки його син Борис Грабовський виріс таким же талановитим та розумним, винайшовши першу в світі електронну систему телебачення. Цей факт, на жаль, визнали не відразу, а лише через довгих 35 років – у 1963 році. Описання радості та смутку, які переповнювали винахідника, можна знайти у книзі «Грабовський» в оповіданні «Батько назвав його Борис»:

«Отже, перше чудо телепередачі офіційно сталося сонячного липневого дня 1928 року в Ташкенті. На маленькому екранчику – три на чотири сантиметри – авторитетна комісія побачила обличчя лаборанта Івана Бєлянського, який знаходився в іншій кімнаті. Прорив у бік сучасного телебачення було здійснено… Борис тримав у руках газету «Правда Востока» і почувався щасливим: стаття «Новий винахід» розповідала про те, що конструкція телефота Грабовського відрізняється багатьма особливостями, які не зустрічаються в жодному з подібних апаратів, винайдених в інших країнах і в СРСР».

Збірка «Кобза», що увійшла до презентованої книги, визнана однією з найкращих у творчості Павла Грабовського. У ній можна знайти оригінальні вірші, переспіви та твори за запозиченими мотивами. Написано, до речі, під час заслання саме в Якутську. А видав збірку у 1898 році Борис Грінченко у Чернігові, де проживав деякий час. Павло Арсенович писав у віршах не тільки про боротьбу за справедливість, а й про свої палкі почуття.

Дівчинонько кароока!
Гей, промов-скажи мені:
Де взяла ти миле личко,
Оченятка чарівні?…
З поцілунку твого й досі
Як дурний собі ходжу,
Зовсім втратив дні веселі,
За тобою все тужу.

Книга, пронизана ніжністю та теплом

Відповідальний секретар обласної організації Національної спілки журналістів України Ольга Чернякова під час презентації видання «Грабовський» привітала авторку від імені півтисячного спілчанського загалу Чернігівщини та поділилася враженнями від уже прочитаної книги:

– У дитинстві я плакала над долею «Швачки». Вона мені здавалася такою нещасною. А читаючи книгу «Грабовський», плакала над розділом «Любов і розлука». Вразила сцена прощання, де двоє молодих людей хочуть сказати такі слова, щоб запам’яталися на довгий час. Це кохання дає їм сили. При цьому кожен розуміє, що прощаються назавжди. Всі ці переживання автор книги, Євдокія Павлівна, настільки вдало передала, що так змогла зробити лише та людина, яка сама пізнала кохання. А ще талант. Це настільки глибина слова. Вся книжка пронизана ніжністю та теплом. Вражає багатство української мови та її колорит. Це відкриває авторку зовсім з іншого боку. Думаєш: так може написати тільки неймовірно талановита людина.

Крім друзів та колег Євдокії Тютюнник, книгою «Грабовський» зацікавилися також співробітники Центрального державного архіву зарубіжної україніки. Вони мають намір створити фонд Павла Грабовського, в чому авторка із задоволенням погодилась їм допомогти. Адже сприяти хорошій справі, то вияв високої людяності та відповідальності.

Чернігівщина взагалі багата славетними іменами, а отже, творчим людям є над чим працювати. Тож побажаємо Євдокії Павлівні відкрити по-новому ще не одну особистість, написавши чимало книжок. Творчих злетів та несподіваних відкриттів!

Любов СИЛА

Джерело:
http://cntime.cn.ua/top-novini/item/25923
16.12.2018
Євдокія Тютюнник презентувала у Чернігові свою книгу «Грабовський»

Світлини з:
http://www.sknews.net/chudove-povernennya-pavla-hrabovskoho/
Чудове повернення Павла Грабовського
13/12/2018