ІСТОРІЯ СВІДЧИТЬ

(Зі сторінок історії Сумщини та Краснопільщини у 1920-1930-х роках 20-го століття)

(закінчення)

…
Навесні 1938 р. Сумською міжрайопергрупою Харківського облуправління НКВС була „викрита” антирадянська організація, яка, начебто, з 1934 року діяла на території Краснопільського району. За цією справою заарештовано 19 педагогічних працівників, серед яких були інспектори райвно, директори шкіл і вчителі. Один з обвинувачених, не витримавши, очевидно, режиму допитів, „признався”, що члени цієї організації свідомо зривали викладання російської мови, затримували на складах райвно та шкіл посібники з російської мови, не видавали їх учням і вчителям, сіяли вороже ставлення учнів до дітей-росіян, всіляко намагалися відірвати учнів від комсомольського та піонерського впливу, дискредитували вчителів-комуністів і т. п. …
…

***

У 1934 році знову був створений наркомат внутрішніх справ УСРР, ліквідований у 1930 році. В його складі замість ДПУ з’явилося управління державної безпеки. На місцях почалось формування неконституційних органів позасудових репресій у вигляді „трійок”. При наркомі внутрішніх справ СРСР і під його головуванням діяла так звана „особлива нарада”. В грудні 1934 р. ЦВК СРСР ухвалив постанову „Про порядок ведення справ про підготовку і здійснення терористичних актів”, за якою процедура підготовки і проходження кримінальних справ про терористичні організації і акти терору була суттєво спрощена і скорочена (до 10 днів).

В серпні 1934 р. у Воздвиженському сільськогосподарському технікумі (Ямпільський район) була „викрита” українська націоналістична організація. Підставою для арешту освітян стало те, що, як зазначалось в матеріалах слідства, „Виховна робота перейшла в руки викладачки української мови та літератури […] до організованого нею літературного гуртка та літжурналу „Перші кроки”, через які насаджувалась націоналістична культура й ідеологія.” В обвинувальному висновку підкреслювалося, що „в роботі гуртка особливу увагу було приділено таким письменникам як націоналіст Хвильовий, Сосюра, Єсенін… Бібліотека технікуму засмічена націоналістичною літературою”[132].

Наприкінці того ж року органами НКВС була сфабрикована справа про контрреволюційну організацію в Путивлі під назвою „Бойова комуністична спілка” (БКС). Вона, ніби-то, почала діяти ще в 1932 році і складалася з випускників профтехшколи (всього 15 чол.). За твердженням слідчих організація ставила за мету „роз’яснення становища в країні після смерті Леніна та боротьбу з перекрученнями ленінізму як в теорії, так і на практиці, вживаючи всі можливі заходи революційної дії, не виключаючи і терор”, боротися за „рівномірний розвиток всіх галузей народного господарства, ставлячи за основу задоволення щоденних життєвих проблем трудящих”, домагатись ліквідації продрозкладки, яка фактично відродилась, встановлення правильного продуктообміну, забезпечення свободи слова, „бо останнім часом говорити і писати можна лише те, що тільки переспівує чи цілком стверджує сказане Сталіним”. За вироком військового трибуналу 15 стрілецького корпусу в червні 1935 р. „найбільш активні члени ” БКС були позбавлені волі на 3-10 років[133].

Після лютнево-березневого пленуму ЦК ВКП(б) 1937 року, на якому Й. Сталін зажадав „покласти край діяльності саботажників, шпигунів і диверсантів”, репресії посилились. Оперативний наказ по НКВС СРСР за № 00447 (кінець липня 1937 р.) вимагав притягти до кримінальної відповідальності близько 64 тисяч куркулів та кримінальних злочинців в Україні.

„Зачистка куркульского елементу” поєднувалась з пошуками шкідників у сільському господарстві. Наприкінці 1937 року було „викрито” контрреволюційну шкідницьку організацію в Білопільському районі. В ході слідства за гратами опинились голова райвиконкому Карпуша Ю. М. і 4 спеціалісти зооветеринарної служби, яких було звинувачено у шкідництві в сфері ветеринарного обслуговування. Пізніше фігурантів цієї справи – голову райвиконкому Карпушу, начальника райземвідділу Дубініна Ф. І., старшого зоотехніка цього ж відділу Семенюка М. І., завідуючого райветлікарнею Страшка Я. К. було засуджено до вищої міри покарання, а ветлікаря Войкіна В. В. – до позбавлення волі на 15 років[134]. У 1938 році шкідників віднайдуть у стінах Глухівського Всесоюзного науково-дослідного інституту конопель, в інших сферах народного господарства регіону.

Одночасно у республіці здійснювались інші протиправні заходи. Так, 11 серпня 1937 р. НКВС СРСР видав наказ за № 00485, в якому ставилось завдання покласти край антирадянській діяльності польської розвідки і диверсійно-повстанської низівки „ПОВ” (польської організації військової). Наказ супроводжувався листом наркома внутрішніх справ СРСР М. Єжова[135], в якому „викривалися” нечувані злочини „фашистсько-повстанської і терористичної діяльності” польської розвідки в СРСР.

Надсилаючи зазначені документи до місцевих управлінь, нарком внутрішніх справ УРСР І. Леплевський 16 серпня 1937 р. вимагав з 20 серпня 1937 р. розпочати широку операцію, в першу чергу по Червоній Армії, військових заводах, оборонних цехах, залізничному, водному та повітряному транспорту, електросиловому господарству та газових і перегонних заводах. Як проходила „польська операція” на Сумщині, видно з доповідної записки управління НКВС по Чернігівській області, надісланої до НКВС УРСР. В ній зазначалося, що протягом звітного періоду (серпень-грудень 1937 р.) було ліквідовано польську шпигунську резидентуру на Шосткинських оборонних заводах у складі 6 осіб, викрито як польського агента директора одного з хлібзаводів у м. Ромни І. Дітковського[136]. У серпні 1937 р. був заарештований машиніст депо залізничної станції Білопілля Піунов Ф. І., якому інкримінувались тісні контакти з польською розвідкою. За матеріалами слідства він підтримував зв’язок з Польщею завдяки дружині, батьки якої мали польські паспорти. Особливою нарадою при НКВС СРСР 28 грудня 1937 р. Піунов був визнаний „польським шпигуном”, за що отримав 5 років ув’язнення у виправно-трудовому таборі[137].

Аналогічні справи в середині 1937 р. були порушені проти начальника залізничної станції Хутір-Михайлівський Ямпільського району Горновського В. С.[138], бухгалтера Буринського пункту „Заготзерно” Мощенка І. Г.[139] та інших.

Активно проходила на Сумщині й „німецька операція”, відповідно до наказу НКВС СРСР № 00439 (1937 р.), згідно з яким місцеві органи НКВС мали негайно взяти на облік та арештувати на підприємствах німецьких підданих. Незважаючи на те, що директива НКВС стосувалась, передовсім, іноземців, у поле зору каральних органів потрапили майже всі громадяни німецької національності. На Шосткинських заводах була ліквідована „шпигунсько-диверсійна група”, створена нібито німецькими спеціалістами Фрейліхом і Медингом з метою проведення терористичних актів на військових підприємствах міста. З 9-ти заарештованих троє – енергетик заводу Сенін М. Д., начальник теплопостачання Герасько Г. С. та робітник Пастіан В. Я. були засуджені до розстрілу[140].

Упродовж 1937-1938 рр. за вказівкою центра місцеві чекісти відпрацьовували приналежність уродженців Сумщини до інших іноземних розвідок: румунської, болгарської, латиської, естонської, фінської, іранської, чеської, проте безуспішно. Кращого результату співробітниками спецслужб було досягнуто у знешкодженні добре законспірованих „агентів японської розвідки”. Ними „виявились” батько й син Порфирій та Дмитро Блинникови[141], що працювали на оборонному заводі у м. Шостка, та військовий політпрацівник Руднєв С. В. (в майбутньому комісар Сумського партизанського з’єднання в роки Великої Вітчизняної війни, Герой Радянського Союзу)[142]. В цілому ж за відомостями про репресованих, які є у банку даних Сумської книги „Реабілітовані історією”, протягом 1937-1938 рр. у справах про сприяння іноземним розвідкам на Сумщині було заарештовано і безпідставно засуджено понад 50 громадян.

11 вересня 1937 р. наркомат внутрішніх справ УРСР телеграмою до місцевих органів НКВС наказав „негайно приступити до рішучого розгрому антирадянського есерівського підпілля, ліквідувати всі агентурні справи щодо есерів, піддати арешту всіх колишніх членів ЦК губернських, окружних, повітових комітетів партії соціалістів-революціонерів. Заарештувати всіх есерів, що повернулися із заслання і таборів”. Вже на початку 1938 року енкаведисти звітували про притягнення до кримінальної відповідальності 20 жителів с. Собичеве Шосткинського району, які нібито були учасниками контрреволюційної есерівської організації. Постановою трійки при Чернігівському облуправлінні НКВС від 23 квітня 1938 р. всі заарештовані були засуджені до розстрілу[143]. Того ж місяця на Конотопському залізничному вузлі була проведена масштабна операція по викриттю „есерівсько-меншовицької повстанської організації”. В обвинувальному висновку відділення дорожньо-шляхового відділу ГУДБ НКВС Московсько-Київської залізниці на станції Конотоп говорилося: „[…] на Конотопському залізничному вузлі та паровозо-вагоноремонтному заводі викрита і ліквідується есерівська меншовицька націоналістична повстанська організація […] що проводила активну роботу по об’єднанню учасників українських політпартій і підготовці повстанських кадрів для повалення радянської влади, відокремлення України від СРСР та встановлення на Україні буржуазно-націоналістичного устрою”144 . За висновками слідства трійкою при Чернігівському облуправлінні НКВС 25 квітня 1938 р. до 26 членів міфічної організації була застосована вища міра покарання[145].

Продовжувалася розпочата ще у 1920-х роках боротьба з православною церквою та іншими релігійними конфесіями. Наказ НКВС СРСР від 5 жовтня 1937 р. орієнтував його працівників на проведення у короткі терміни широкої операції з метою рішучого розгрому церковно-сектанських контрреволюційних кадрів. У ході оперативних заходів, восени 1937 року, було ліквідовано „контрреволюційне підпілля церковників” у Путивльському районі на чолі зі священиком Н. Іваненком та „нелегальну контрреволюційну групу одноосібників-церковників” у с. Черепівка Буринського району, які нібито домагались розвалу колгоспного ладу[146]. За 1918-1938 рр. були заарештовані і зазнали переслідувань єпископи, що несли своє архіпастирське служіння на території Сумщини: Василь (Богоявленський) – архієпископ Чернігівський, який був вікарієм Харківської єпархії з титулом „єпископ Сумський” – 1918 р., єпископ Костянтин (Дьяков) – також Сумський вікарій, який потім у сані митрополита був патріаршим екзархом всієї України – 1937 р., Дамаскін (Цедрик) – єпископ Глухівський – 1937 р., архієпископи Харківські і Охтирські: Інокентій (Летяєв) – 1936 р., Анатолій (Грисюк) – 1938 р., Олександр (Петровський) – 1940 р.[147] У цей же період був заарештований і розстріляний архієпископ Сергій (Лубенцов)[148] – керуючий Охтирською єпархією Братського об’єднання українських автокефальних церков.

Загалом, за неповними архівними даними, жертвами репресій у 1920-х–1940-х рр. на Сумщині стали близько 200 служителів церкви. Характерно, що всі вони були звинувачені не в релігійній діяльності, а в антирадянській пропаганді, належності до націоналістичних організацій тощо. Так, трійкою НКВС по Харківській області у 1938 році піддані до розстрілу 6 колишніх священиків Лебедина: Яковлєв В. П., Грабовський П. С., Хоменко А. М., Панкратьєв О. Н., Щетина А. І., Жук А. П. – як учасники контрреволюційної групи, що вела „активну організовану контрреволюційну діяльність, спрямовану на підрив радянської влади”.

Складовою частиною діяльності репресивних органів була боротьба проти так званого сіонізму, яка переростала у відвертий антисемітизм.

28 грудня 1937 р. телеграма НКВС УРСР за № 83921 зобов’язувала місцеві органи негайно переглянути всі обліки і розробки щодо сіоністів, заарештувавши антирадянський сіоністський актив. Буквально через декілька днів заступник начальника Харківського облуправління НКВС Л. Рейхман доповідав наркому внутрішніх справ І. Леплевському про розкриття нелегальної сіоністської організації у м. Суми, учасники якої нібито систематично відправляли до Палестини листи інформаційного характеру про становище євреїв у СРСР[149]. За нашими підрахунками загальна кількість репресованих євреїв – уродженців або мешканців Сумщини складає близько 130 чол.

На початку січня 1938 року активізувалися заходи органів держбезпеки по ліквідації українського „правотроцкістського центру” на чолі з колишнім секретарем ЦК КП(б)У С. Косіором. В найкоротші терміни місцеві чекісти змогли відрапортувати у Київ про ліквідацію „правотроцькістських шпигунських організацій” на порохових заводах №9 та № 53 у Шостці[150], в колективі працівників Буринського цукрового комбінату[151]. Серед вищих державних та громадсько-політичних діячів країни, необґрунтовано репресованих по справі „антирадянського правотроцькістського блоку”, були і уродженці Сумщини. Це: Демченко М.Н. – нарком зернових і тваринницьких радгоспів СРСР (м. Лебедин), Гринько Г.Ф. – нарком фінансів СРСР (с. Штепівка Лебединського району), Сокольников Г. Я. – заступник наркома лісової промисловості СРСР (м. Ромни). До вищої міри було засуджено Тягнибіду Я. Х. – заступника голови Раднаркому УРСР (м. Ромни). Радченко І. І. – професійний революціонер, один із організаторів і керівників торф’яної промисловості СРСР (м. Конотоп) був засуджений на 25 років ув’язнення і помер, відбуваючи покарання. Загалом у республіці було заарештовано 2852 „кадрових учасників” (без низівки) правотроцькістської організації[152].

Керуючись директивами центральних органів, місцеві управління НКВС зробили свій внесок у викриття „ворогів народу” серед військовослужбовців. Так, у квітні 1938 р. Сумською міжрайонною оперативно-слідчою групою УДБ УНКВС по Харківській області була „викрита” контрреволюційна військово-повстанська організація, що охопила Сумський і прилеглі до нього райони: Хотінь, Улянівку, Штепівку, Миропілля, Лебедин та інші. Як зазначено в матеріалах слідства, ця організація була створена військовим комісаром Сумського району Шамуновим М. О., а після його від’їзду очолена військовим комісаром Мотовим П. І. За обвинувальним висновком організація мала назву „Змова військових” і ставила за мету повалення радянської влади шляхом збройного повстання в момент нападу капіталістичних держав на Радянський Союз[153]. Учасники організації проводили вербування в свої ряди нових членів і створювали повстанські осередки як у місті Суми, так і в прилеглих районах[154]. Базуючись на висновках обвинувачення, трійка при управлінні НКВС по Харківській області засудила 41 учасника „змови” до розстрілу.

У 1937 – 1938 рр. співробітниками особливого відділу НКВС Харківського військового округу була сфабрикована аналогічна справа про так звану антирадянську військово-фіцерську контрреволюційну організацію в Сумському артилерійському училищі[155]. За поширеним тоді звинуваченням у приналежності до військово-фашистської змови на Україні, було заарештовано 9 офіцерів училища, в тому числі начальника училища, полковника Богомолова І. В. та комісара училища, полкового комісара Жлобницького В. Д., яких Сумський міський партійний комітет 16 травня 1938 р. виключив з партії[156]. Як свідчать документи, зізнання у заарештованих „вибивались палицею”.[157] Незважаючи на відсутність аргументованих доказів, міра покарання для 5 офіцерів була вищою – розстріл. Проведене у 1956 році додаткове розслідування цієї справи констатувало, що ніякої військово-офіцерської підпільної організації в Сумах взагалі не існувало.

Відлунням справи „Весна” стала справа групи військових 90-ї авіаційної бригади, яка дислокувалась в Конотопі. За звинуваченням у шпигунсько-контрреволюційній діяльності, спрямованій на підрив боєготовності бригади і послаблення обороноздатності країни, було заарештовано 16 офіцерів, в тому числі командира авіабригади Кагана М. А. 158 і начальника політвідділу бригади Звєрєва О. П.159 . І хоча висунуті звинувачення були необґрунтованими, все одно 11 військових згаданої авіабригади були засуджені до вищої міри покарання[160].

У жовтні 1937 р. Чернігівським облуправлінням НКВС на території Роменського, Недригайлівського та інших районів була „викрита” сфабрикована „націоналістична, контрреволюційна повстанська організація”, яка, за версією правоохоронних органів, ставила за мету відірвати Україну від СРСР, відновити самостійну українську буржуазну республіку і проводила підривну шпигунську діяльність. За цією справою заарештовано 14 чоловік. Незважаючи на те, що свою участь у будь-якій антирадянській організації звинувачені не визнали і вина їх доведена не була, за постановою трійки при Чернігівському облуправлінні НКВС від 19 листопада 1937 р. 6 осіб було розстріляно, а 8 – позбавлено волі на 10 років[161]. Додаткова перевірка справи у 1956 році розкрила всю надуманість і безпідставність обвинувачень.

Подібна міфічна „контрреволюційна націоналістична організація” у складі 20 чоловік існувала у квітні 1938 р. в Ромнах і Роменському районі. ЇЇ діяльність буцімто була спрямована на відокремлення України від Радянського Союзу та повалення радянської влади шляхом збройного повстання в період можливої війни. Незважаючи на відсутність аргументованих доказів 18 так званих учасників організації за рішенням трійки при Чернігівському облуправлінні НКВС від 24 квітня 1938 р. були розстріляні[162]. У березні 1938 р. згаданим управлінням НКВС була ліквідована „розгалужена мережа української націоналістичної організації” на території Кролевецького та Конотопського районів, яка, начебто, була створена ще у 1925 році і мала до 20 осередків (в селах Дубовичі, Вирівка та інших). В обвинувальних висновках зазначено, що організація під прикриттям церковного прапора [УАПЦ] проводила широку націоналістичну діяльність. За цією справою проходило 28 осіб, з них 25 чол. за постановою трійки при Чернігівському облуправлінні НКВС від 9 квітня 1938 р. були піддані вищій мірі покарання[163]. Подібні каральні операції проводились і в ряді інших районів Сумщини.

Напередодні та в апогей „великого терору” посилюється гоніння на українську інтелігенцію як головного носія гуманістичних ідей і культурних традицій народу. Воно зламало життя багатьом поетам, прозаїкам, журналістам і публіцистам, які народилися або жили і працювали на території Сумської області: були розстріляні уродженець Лебединського району Михайло Дубовик, Андрій Панів з Білопілля, Олександр Соколовський з Конотопа, Василь Чечвянський з Охтирщини; одержали по 10 років ув’язнення з наступним засланням уродженці м. Ромни Борис Антоненко-Давидович і Григорій Майфет; по дорозі на Колиму помер уродженець Конотопського району Василь Басок, у місцях відбуття покарання обірвалося життя уродженця Глухівського району Володимира Нарбута.

Жертвами сталінських репресій стали діячі науки і культури, в першу чергу ті, що формувалися як вчені в дореволюційні часи. За необґрунтованими звинуваченнями підлягали кримінальному переслідуванню уродженець с. Рогізне Сумського району віце-президент АН УРСР геолог Микола Світальський, професор Степан Коршун з м. Глухова, уродженець Роменщини директор Краснодарського хіміко-бактеріологічного інституту професор Іван Савченко, вихідець з Лебединщини, всесвітньо відомий доктор біологічних наук Дмитро Плетньов.

Репресій зазнали археологи Михайло Рудинський з Охтирки і Олександр Тахтай з Ромен. Прикладом громадянської мужності і справжньої інтелігентності можна вважати самовіддану боротьбу уродженця м. Ромни археолога Миколи Макаренка за збереження культурної спадщини минулого і зокрема унікального пам’ятника архітектури Києва – Михайлівського Золотоверхого Собору. Це особисте протистояння вченого тоталітарній владі закінчилося для нього трагічно – неодноразовими арештами, засланнями, і врешті-решт, розстрілом 4 січня 1938 р. у Новосибірську.

Навесні 1938 р. Сумською міжрайопергрупою Харківського облуправління НКВС була „викрита” антирадянська організація, яка, начебто, з 1934 року діяла на території Краснопільського району. За цією справою заарештовано 19 педагогічних працівників, серед яких були інспектори райвно, директори шкіл і вчителі. Один з обвинувачених, не витримавши, очевидно, режиму допитів, „признався”, що члени цієї організації свідомо зривали викладання російської мови, затримували на складах райвно та шкіл посібники з російської мови, не видавали їх учням і вчителям, сіяли вороже ставлення учнів до дітей-росіян, всіляко намагалися відірвати учнів від комсомольського та піонерського впливу, дискредитували вчителів-комуністів і т. п.

Рішенням трійки УНКВС по Харківській області від 1 квітня 1938 р. до 12 обвинувачених застосована вища міра покарання, решту позбавлено волі на різні терміни. Через 19 років постановою президії Сумського обласного суду від 5 червня 1957 р. рішення трійки скасовано. Додатковим розслідуванням установлено, що ніякої контрреволюційної організації вчителів у Краснопільському районі не було. Всі репресовані за цією справою реабілітовані.[164]

Узагальнюючи зібрані матеріали, підкреслимо, що в цілому на Сумщині в 1930-ті роки репресовано близько 800 представників інтелігенції, з них більше половини – педагогічні кадри. Майже кожний третій із репресованих педагогічних працівників був розстріляний[165]. Можна погодитись зі ствердженням дослідника політичних репресій в Україні М. Шитюка, який в одній із своїх книг зауважив: „Такого страшного лихоліття, як у роки сталінщини, радянський народ не знав ніколи. Сталін та його поплічники створили витончену систему народознищення, яка використовувала наймерзенніші риси людської природи: підлість, жорстокість, садизм”.[166]

Цю думку підтверджують свідчення колишніх слідчих КДБ, дані ними під час перегляду справ репресованих. Один з тих, той, що вів уже згадувану справу про „шкідництво” докторів-бактеріологів (1931 р.), у 1956 році говорив: „Тоді для заарештованих, що знаходилися в Сумській в’язниці, була створена нестерпна обстановка”, що дуже впливала на їх зізнання відразу ж, на першому допиті. Було доставлено з Харкова спеціально підготовлених людей, котрих поміщали до камер з арештованими, яких вони схиляли до „зізнання”. При цьому доставлені особи говорили заарештованим, що в разі відмови зізнаватися, їх будуть бити і застосовувати до них інші жорстокі засоби, а хто зізнався – того вишлють за межі області, до віддалених населених пунктів Радянського Союзу з наданням роботи. Все це впливало на нестійких заарештованих і вони за перших допитів „зізнавалися”.[167]

Про систему нелюдських допитів розповідав у березні 1956 р. колишній заступник начальника Сумського міського відділу НКВС Богров С. М.: „Щодо методів слідства в той час можу засвідчити, що застосовувались незаконні методи […] Якщо заарештований не визнавав належності до антирадянської організації, застосовувалась “стійка”, тобто підслідного примушували стояти на ногах доти, поки не зізнається, тобто не дасть свідчень на себе. Крім того, якщо співробітники йшли відпочивати, підслідний залишався в коридорі, і черговий зобов’язаний був дивитися, щоб він не спав, а зранку знову його допитували і якщо він не зізнавався, знову застосовувалася “стійка”. Все це робилося за розпорядженням начальників.”[168]

Про факти знущань над заарештованими в Сумському міськвідділі НКВС, начальником якого в 1936 – 1938 рр. був Кудринський О. І., свідчать ті, хто на собі відчув у 1938 році його методи слідства: Райко П. Д. – „Мене допитували 12 годин підряд. Кудринський під час допиту дав мені мов би конспект про що я повинен показувати і сказав, поки я повернуся з обіду, щоб я написав власноручне показання. Я відмовився це зробити […] після цього почав мене бити лінійкою по плечах і взагалі куди попало […].”[169]

А ось що розповідав про діяльність своїх підлеглих у м. Шостка колишній начальник Чернігівського облуправління НКВС Єгоров А. І., який врешті-решт і сам опинився під слідством. Витяг з протоколу його допиту 28 березня 1939 р.:

Питання: Яку ворожу діяльність ви здійснювали?
Відповідь: В основному фальсифікували слідчі справи і проводили безпідставні арешти населення.

Питання: Ви давали [підлеглим] прямі установки щодо фальсифікації слідчих справ?
Відповідь: Не було такої потреби […] оскільки вони в цьому виявляли свою ініціативу. Крім того, мої розпорядження, які я віддавав по слідчій роботі, спрямовували їх на фальсифікацію.

Питання: Які вами були сфальсифіковані контрреволюційні організації?
Відповідь: Отримуючи орієнтування зверху […] я давав вказівки начальникам відділів приблизно такі: викрити контрреволюційну організацію, але з таким розрахунком, щоб 10-15 чол. керівників охоплювали всю масу заарештованих своїми показаннями […]

Питання: Чому на оборонних заводах [м. Шостка] репресовувалися в більшості інженерно-технічні працівники?
Відповідь: Це я пояснюю тим, що спочатку було репресовано керівництво оборонних заводів […] і цілком зрозуміло, що воно давало „свідчення” на тих осіб, з якими більше спілкувалося, а спілкування їх було в основному з інженерами і техніками даних заводів.”

Як бачимо, цього було достатньо для створення різних фальшивок про чисельні контрреволюційні організації, що і було зроблено у Шостці, де тільки на заводі № 9 у 1937 році репресовано 109 осіб, з них 19 отримало вищу міру покарання[170].

Матеріали підготовки судових процесів, що зберігаються в архівах, дозволяють відтворити механізм фальсифікації та юридичного оформлення судових справ, показати абсурдність звинувачень і становище звинувачуваних. Ось протоколи допитів так званих членів контрреволюційної повстанської організації СВУ, „викритої” на Сумщині у 1932 році:
Олексенко П. Г. (м. Тростянець) – „У той час я не знав, що значать ці три букви. Уже пізніше, перебуваючи в тюрмі, я дізнався, що „СВУ” – це „Спілка визволення України”. Мені і в голову не приходило, що „СВУ” – це якась контрреволюційна організація”[171];
Коломієць М.В. (с. Лукашівка Великописарівського району) – „[…] Мені запропонували підписати 2 чистих бланки протоколів допитів. Я не відмовився, підписав і був радий, що мене відпустили додому. Все боявся, щоб і мене не заарештували […]”[172].

Архівно-слідчі справи свідчать, що докази на слідстві вибивалися силою або психологічним тиском, людей морили голодом доти, поки вони не починали „говорити”. У тих, хто уцілів, співробітники НКВС брали підписку про нерозголошення ними методів ведення слідства.

Вщухання інтенсивної репресивної практики стало помітним лише після прийняття постанови Раднаркому СРСР і ЦК ВКП(б) від 17 листопада 1938 р. „Про арешти, прокурорський нагляд та проведення слідства”, згідно з якою заборонялися будь-які масові операції, пов’язані з арештом і висланням громадян, встановлювалася персональна відповідальність працівників НКВС та прокуратури за незаконні арешти. Про це свідчать відомості про кількість засуджених, яка у рік створення Сумської області (1939) становила 297 осіб, причому жодного сумчанина не було покарано на смерть[173]. У 1940 році кількість заарештованих управлінням НКВС по Сумській області зменшилася, у порівнянні з попереднім роком, удвічі і становила 135 осіб[174].

Одночасно з нападом Німеччини на СРСР у нашому краї розпочалися арешти за наперед заготовленими списками „сумнівних” осіб, як правило раніше репресованих за політичними мотивами. У початковий період Великої Вітчизняної війни з усіх громадян, притягнутих до кримінальної відповідальності по лінії органів держбезпеки, третина осіб була заарештована як антирадянські елементи, чверть – як підозрілі особи[175]. Чимало наших земляків в роки воєнного лихоліття суворо каралося за будь-який „сумнів”, необережно висловлену думку про могутність та вишкіл ворожої армії, читання ворожих листівок, за розмови про тяжке матеріальне становище своїх сімей та про відсутність належної уваги до їх потреб збоку місцевої влади і т. п.

—

Примітки.
132 Зоря (газета Шосткинського райпарткому, райвиконкому і райради профспілок). – 1934. – 18 серпня.
133 ДА УСБУ в СО. – Спр.П-12111. – Т.5. – Арк.60.
134 Там само: Спр.П-4283. – Т.4. – Арк.135; Спр.спр. П-398, П-2181. – Колекція документів.
135 Єжов М. І. (1895-1940). Народився у Петербурзі. Член РСДРП з 1917 року. В роки громадянської війни – комісар РСЧА. З 1922 року – на партійній роботі. З вересня 1936 р. – нарком внутрішніх справ СРСР, голова комітету партійного контролю та секретар ЦК ВКП(б), член виконкому Комінтерну. Генеральний комісар держбезпеки з 1937 року. З іменем Єжова в СРСР і Україні пов’язаний період масових репресій 1937-1938 рр., який дістав назву „єжовщина”. Особливого розмаху масовий терор набуває у другій половині 1937 р., коли у відповідності з директивами Єжова було проведено цілий ряд операцій, спрямованих на вилучення „контрреволюційного елементу”. Згідно з наказами Єжова чекістам дозволялося використовувати фізичні методи впливу на допитуваних, встановлювати ліміти на арешти, вислання, розстріли. Заарештований у червні 1939 р., розстріляний в лютому 1940 р. у Москві.
Леплевський І. М. (1894-1938). Народився у Брест-Литовську (нині Брест, Білорусь). Освіти не одержав, самоук. Трудову діяльність почав у 1909 році робітником. У 1914 році мобілізований до царської армії. Член РСДРП(б) з лютого 1917 р. Брав участь у придушенні повстання гайдамаків на Дніпропетровщині. В органах ВНК з лютого 1918 р. У 1922-1929 рр. – начальник Катеринославського і Подільського губвідділів, Одеського окрвідділу ДПУ УСРР та 26-го прикордонного загону ОДПУ. З липня 1929 р. – на керівних посадах у центральному апараті ДПУ УСРР. З серпня 1931 р. – заступник начальника, потім начальник особливого відділу ОДПУ. У 1933-1934 рр. – заступник голови ДПУ УСРР, повноважний представник ОДПУ – начальник УНКВС по Саратовському краю. У наступні роки – нарком внутрішніх справ БСРР, начальник 5-го відділу ГУДБ НКВС СРСР, нарком внутрішніх справ УРСР. З січня 1938 р. – начальник 6-го відділу ГУДБ НКВС СРСР. Заарештований у квітні 1938 р., засуджений у липні 1938 р. до ВМП, розстріляний у Москві. Комісар держбезпеки ІІ рангу.
136 ДА СБУ. – Ф.16,оп.30,спр.82. – Арк.97 – 99.
137 ДАСО. – Ф.Р-7641,оп.4,спр.99. – Арк.67.
138 ДА УСБУ в СО. – Спр.П-5709. – Арк.306.
139 ДАСО. – Ф.Р-7641,оп.6,спр.192. – Арк.26.
140 ДА СБУ. – Ф.16,оп.32,спр.82. – Арк.97 – 99.
141 Там само (арк.97 – 99).
142 ДА УСБУ в СО. – Спр.П-6141. – Арк.251.
143 ДАСО. – Ф.Р-7641,оп.1,спр.442. – Арк.229.
144 Там само. – Спр.384. – Арк.295.
145 Там само. – Спр.385. – Арк.61 – 67.
146 ДА СБУ. – Ф.16,оп.30,спр.82. – Арк.169 – 180.
147 Православна газета Сумської єпархії УПЦ „Місіонер”. – 2001. – № 1.
148 ДАСО. – Ф.Р-7641,оп.4,спр.739. – Арк.23.
149 ДА СБУ. – Ф.16,оп.31,спр.38. – Арк.152.
150 ДАСО. – Ф.Р-7641,оп.1,спр.955. – Колекція документів.
151 Там само. – Спр.820. – Колекція документів.
152 Бажан О., Войналович В. Війна проти власного народу // Літературна Україна. – 1993. – 29 липня.
153 ДАСО. – Ф.Р-7641,оп.1,спр.530. – Арк.244.
154 Там само. – Арк.144.
155 ДА УСБУ в СО. – Спр.П-4558. – Арк.88 – 90.
156 ДАСО. – Ф.П-1,оп.1,спр.65. – Арк.50.
157 ДА УСБУ в СО. – Спр.П-4558. – Арк.88 – 90.
158 ДАСО. – Ф.Р-7641,оп.1,спр.438. – Арк.160.
159 ДА УСБУ в СО. – Спр.П-4559. – Арк.102.
160 ДАСО. – Ф.Р-7641. – Колекція документів.
161 Там само. – Оп.1,спр.466. – Арк. 279.
162 Там само. – Оп.6,спр.601. – Арк.235.
163 Там само. – Оп.1,спр.348. – Арк.345 – 369.
164 Там само. – Ф.П-444,оп.1,спр.48. – Арк.189.
165 ДА УСБУ в СО. – Ф.“П”. – ДАСО. – Ф.“Р-7641”. – Колекції документів.
166 Шитюк М. Вказ. праця. – С.92.
167 ДАСО. – Ф.Р-7641,оп.4,спр.449. – Арк.289.
168 ДА УСБУ в СО. – Спр.П-3924. – Арк.76.
169 ДАСО. – Ф.Р-7641,оп.3,спр.513. – Арк.76.
170 Там само. – Оп.1,спр.955. – Арк.211,212.
171 Там само. – Оп.4,спр.467. – Арк.7 – 17.
172 Там само. – Арк.42.
173 ДА СБУ. – Ф.16,оп.1,спр.35. – Арк.11.
174 Там само. – Спр.44. – Арк.34,35
175 Нікольський В. Репресивна діяльність органів державної безпеки СРСР в Україні (кінець 1920-х – 1950-ті рр.). Історико-статистичне дослідження. – Донецьк. – 2003. – С.205.

Джерело:
“Реабілітовані історією. Сумська область”, У трьох книгах. Книга перша., Суми, 2005.
(ІСТОРІЯ СВІДЧИТЬ. Вступна стаття /витяг/, стор.22-34)

Веб-джерело:
http://www.reabit.org.ua/files/store/Symu.1.pdf