(закінчення)
…

№ 11
16 грудня 1964 року
Львів

Сьогодні Оксана, моя дружина, прочитала мені вірш якогось, по її словам, Данька: “Стою у морі золотих хлібів і на долоні світиться зернина, Дзвінка, неначе соловейка спів, Зернина з колосочком України“… Вона вичитала цього вірша в якомусь журналі, а я був приємно вражений, бо це ж вірш мого друга, я ще більше засоромлений, що у******** перед цим другом… Зате діло зроблене!

Львів замовив твоєї збірки досить, Паливода гарно зі мною розмовляв, згадував тебе досить вдоволено, бесіда була м’яка і ласкава.
Миколо, соколе мій кібернетичний, а ти ж нічого про мою ситуацію не знаєш. Днями, здається, остаточно вирішиться проблема мого куточка в******* і я знову повисну руками на педагогічно-наукових щаблях… Ти знаєш, що пішла шкереберть хрущовська деградація верств населення, і наша дружньо-класове суспільство набере якісно нового виду… Ось і трапилась мені зручна нагода, та щось довго гальмується, але зоря успіху ніби блимкає… Ст. викл. каф. журналістики!
Коли і “у вас, і у нас все буде гаразд”, я, прагнеться, махну Київ-Москва і на день-другий у Курман! О, коли б я сповістив тебе про цей день, а ти хоч на хвильку прилетів у моє рідне село, прямим автобусом Суми-Ромни, за Недригайловим 5 км, а від шляху – шоста хата в селі. Га? Дай свою ласкаву згоду. Вирушу в путь я складати бібліографію до дисертації, яка вже загалом викінчена… Чи міг *** згодом Сум. педін дати відгук??? Один з відчу***
Якщо винадзюбиться на погожу погоду, то *** я в Курманах в першому тижні Нового року. Сповіщу. Моя книга теж ніби має вилетіти в *** свят. “Місячне поле”, “В каменярі”, наступ***
Я викінчив цикл “Карпатських неонів” *** Дуже був би радий, якби вимогливі сумські*** мали можливість хоча легенько познайомитися з кількома викладами неспаних ночей їх земляка, а твого друга.
Я хочу через деяких друзів у Києві запропонувати той цикл (21) “Молоді”. До речі, воно і є причиною того явища, що я з’явився в “Зміні” №12.

Отже, “Карпатські неони”

І
А я стояв серед Карпат
Увесь у синій прохолоді.
І тиша втишила набат,
І я знеміг в красі природи.
Я більш не вмів її долати,
Від себе відчурався сам…
Синь неба впала на Карпати,
А я розтав у небесах.
Вся голубава, як блавати,
Маленька кулька – то земля…
І Україна,
І Карпати,
І скеля Довбуша,
І я…
Так я стояв серед Карпат
Увесь у синій прохолоді,
Земнозерня, космогігант,
Пилинка рідного народу.

ІІ
Мінорні зойки піаніно,
У косах трепетне лице…
Зелений вітер верховини
Смереки згонить у кільце.
І я піднявся: дивина,
Мов корабель у штормах вітру,
І хмар пітьма, і хмар війна,
І посейдон зливає відра…
Та нігура розсунув хмари,
І знову сонце наодинці:
За горами горіють гори
У просіяній крізь сито димці.

ІІІ
Як майстри, гори восени
Маскують лисини каміння
Струмлять джерельця з-під коріння,
Природні вітрахи, мов сни…
Чатів смерек за валом вал,
на вусах листя спав цар тиші.
Мов із лякливих гір-проваль
Руда тривога з лісу вийшла.
Кружляли над чолом три птахи:
Злий дух, добро і вернидуб.
І їм смереки, як аллахи,
Засвідчили покору й дух.
Що перший птах – то дика помста,
А другий – обрій голубий.
А третій птах посипав ости,
Всміхнувшись:
Вибирай…
Люби…

V
Жив-був Амвросій дід, і як од всіх дідів
У мене згадка: мудрий, волохатий…
Від нього вперше в царстві Курманів
Казки печальні чув я про Карпати.
Він кров лишив тут в першу світову,
Де тільки не палає кров народу?
Життя підкошує людину, як траву,
По другій світовій я п’ю карпатську вроду.
Земля пухом, мій перший мудрецю,
Твій крок з Курманом, а я в Карпатах.
Не для нас жене, мов страх вівцю,
А фавстів дух – прекрасну мить шукати.

VІ
Вона так гарна, сіяє так
святою, чистою красою.
Ів. Франко

У мареві відчуженого сну
Мов пташка золота з лазурі верховіття,
Прикрилила в вишневому помітті
Красуня вічного гірського диво-сну.
Обійняла мене і повторяла: “Годі,
Міняй своє життя на царство гір і барв.
Я символ загадкового народу,
І символів також у нас мільйонів сорок…”

(див. ст. 4)
Гірські духи красиві та крилаті,
За матір їм фантазія людська.
Царівна снів і жителька гірська
Розчумала мене – лежали в сні Карпати.

VІІ
Поповз туман в вечірній млі,
Пастуші вогнища розбухли.
І оберталось на землі
Гірське село, прадавня Тухля.
Тарілка виярку. З висот
Хатки ростуть на оболоні…
Отут літ майже вісімсот
Спасли Європу від монголів.
Спинили кров’яний потоп
Мечами мужності горяни,
І на кладовищах Європ
Земля не муляє слов’янам.

VІІІ
Химерних буків рококо,
Я плину крилами туману.
А верховини, мов кумани
Залиті в синє молоко.
Як білий кіт налитий місяць
За валом залишає вали.
Розкріпощаю ідеали,
Красі
В серцях
Звільняю
Місце!
Кунштові сни тремтять у танку,
людина й гори, хори барв…
замість сонетів і октав –
червона шапочка світанку.

ХІ
Аж гульк – і вовк біжить навстріч
Затріпотіли крила страху.
І впала ницьма чорна ніч,
І день, як світ, надів папаху.
Карпати конусами гір
Впинались в небо – вічне кредо –
І у задумі Архімеда
Щось малював зелений бір.
Та ворог хмар пустився в лет,
На шпилі гір упав нальотом,
І дощ густим посіяв дробом,
І освітився Архімед.

Ну, годі, а то всі випалю. Віршів, де більше прориваються громадські мотиви, я тут не надаю. Дуже прошу тебе, Миколо, пиши, частіше, оперативніше, а від мене будеш мати – тільки вдається.
Поклін Сумщині, рідному запахові краю, Чуку і всім, всім.
Твій Михайло

№ 12
25 березня 1965 року
Львів

Миколо! Бачиш коли я спромігся вирушити з вісткою до тебе. Моя поїздка до Києва і Москви, на жаль, не пролягала через рідну Сумщину, а тому й не відбулося обіцяне побачення.

Я завершував дисертацію і, нарешті, здав її вченому секретарю до захисту. Тепер вона на тривалий час загусла в лабіринтах інстанцій, а я дещо вивільнився. Посилаю одночасно трохи віршів та й не знаю, чи зможеш щось із них видрукувати. Певне, незабаром з великою приємністю одержу твою збірочку, в свою чергу надішлю тобі власну, яка в наборі. З тріском, шумом, пищала, а пролізла. Моє “Місячне поле”…
Миколо, я зовсім не матиму найменших сумнівів, коли нічого не вийде друком, бо з моїм віршованим способом мислення важко в пресі проростати, але запопадливо надішлю фото, яких я до дисертаційних справ наробив цілий віз і можу розсівати, як жито в рідну землю.
Пиши. У мене цього літа відпустка довга, я ж викладач, щось 1,5 місяця (липень-серпень). Коли в тебе, як би натрапити?
Твій Михайло

№ 13
31 травня 1965 року
Львів

Миколо, я один раз бачив у Львові посланця з Сум, але нічого серйозного з ним не переговорив. Може бути, що десь під 10 червня і зроблю невеличке турне по нашій славній Україні в зв’язку з підготовкою до захисту, не виключена можливість також, що цей мій шлях проляже і крізь серце Сум – твою оселю, але поки все це в стадії невідомості, то попросив би тебе на такий подвиг: цілком офіційними каналами, із занесенням у реєстр, я надіслав автореферат до Сумського пед-ту. Ясно як божий день, що він потрапить на к-ру укр. л-ри. для них я великий чи малий знак питання. Можливо б ти підказав зав. кафедрою, що це земляк і О.Вишні, і т.д. Якщо б у них була позитивна думка, можна не заперечувати їх відгуку на ім’я вченої ради філ-факу ЛДУ ім. Ів. Франка. Якщо ж навпаки, хай краще принагідно висловлять її мені особисто, не обов’язково писати.
Друге, той же зміст, що і в попередніх рядках, тільки стосується Глухівського пед-інституту.
Третє, а яка адреса Будинку культури ім. О.В. у Груні, можливо, там є кімната музей?
Четверте, щодо віршів, то мій стиль та бачення світу, і шукати щось закореніло інше – велика втома і не зручність. Коли щось потрапить під руку – бабахну!
Всіх благ, тисячу і один поклін шле
М.Осадчий

№ 14
12 березня 69
Львів

Миколо, змусила мене звернутись до тебе кричуща несправедливість. А вона у тому, що я не зміг дістати:
Русская поэзия трех веков,
Панько Куліш,
Апанович “Збройні сили України І пол. XVIII ст.”

Всі щойно вийшли. Коли б зміг дістати і вислати, я б сердечно і довго дякував, а гроші, або якісь книги тобі відразу б скерував.
Вчора в Максимчука справляли заручини. Він одружується з студенткою філфаку. У Львові театр Заньковецької поставив “Король Ліра”, “Ніч на полонині” О.Олеся і “Сестер Річинських”.
Вітання тобі од мене і Оксани. Як ся маєш? Свого обіцяння дотримаю.
Твій М.Осадчий

№ 15

Миколо!
Приїхав до Сум, щоб забрати тебе до Курманів. Жаль, що ні в редакції, ні вдома не застав.
З 18-00 до 18-30 я ждатиму тебе біля пам’ятника Шевченкові. Якщо не буде – їду в Курмани. Приїзди завтра. Найкраще о 8-15 Суми-Коровинці, до зупинки Курмани. По вулиці наша сьома хата. Дуже кортить поговорити.
17. VII. 70 р. 15-05.
М.Осадчий

№ 16

Миколо!
А Карпатські верховини, з яких щойно повернувся, тужили за літніми обіцянками. І смерічки, і ялинки, і кривлені милі личка, і гуцули, й лемки, й бойки.
Гей-ля-ля-ля, з Новим роком!
Щастя, здоров’я.
Твій Михайло
31.ХІІ.70 р.

№ 17

Миколі Даньку
Сулятилось. На Костянтинівській горі.
Парфуми живошкуру, звіробою.
Тому тисячоліття. На зорі
Праматері Русі тут град сповили всі
У джерелі. У місяці думок.
А сіно пахло. Світ білів, як крейда.
Ти був як сіно. На тобі вінок.
Ген половці та вої. Навперейми.
Ти обіймав. Не обіймав, а спав.
Осяжним розумом. У сіна на колінах.
Дорога слалася до Кобзаря в Ромни.
А на вустах всміхалась Україна.

Переписано рукою власною в с.Курмани.
М.Осадчий
19.VIII.71 р.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Листи Михайла Осадчого до Миколи Данька зберігаються у фонді Миколи Данька в Державному архіві Сумської області (ДАСО. – Ф. Р 7680. – Оп. 1. – Арх. № 184).
2. Вертій О. Листи Михайла Осадчого періоду другого заслання (1972–1982), адресовані Миколі Данькові й датовані 18.12.1979 – 6.05.1981 рр. / Вертій О., Садівничий В. // Українське літературознавство. – 2010. – Вип. 71. – С. 178–203. [Збірник Львівського національного університету ім. Івана Франка].
Джерело: Філологічні трактати. – Суми, 2011. – Т. 3. – № 4.– С. 20–32.

Веб-джерело:
https://javalibre.com.ua/java-book/book/2917672
«…А на вустах всміхалась Україна»
Вертій Олексій