Вертій Олексій: «…А на вустах всміхалась Україна» (Михайло Осадчий та Микола Данько) ч.1

Микола Данько

Михайло Осадчий (22.03.1936 – 5.08.1994) та Микола Данько (24.05.1926 – 14.12.1993) – знакові постаті в русі Опору совєтській системі як на Сумщині, так і в Україні загалом. Перший із них народився в с. Курмани Недригайлівського району, другий – в с. Славгород Краснопільського району на Сумщині. Там серед простих селян, своїх земляків, ще з дитинства вони ввібрали в себе селянську жагу істини й свободи, праці й непокори всевладству зла, деспотизму, всього потворного. На цих підставах формувались їхні морально-етичні ідеали, характери, духовний світ у цілому, громадянська і життєва позиції, розуміння свого призначення в житті народу і суспільства. І перший і другий зазнали утисків та переслідувань із боку комуно-совєтських властей, а М. Осадчий – і заслань, але не скорилися їм, чесно пройшовши свій шлях до кінця. Такі обставини їх життя розкриваються в поданих нижче та інших листах М. Осадчого до М. Данька [1, 2].

Завдання публікації полягає в оприлюдненні змісту тієї їх частини, яка припадає на перші п’ятнадцять років після закінчення факультету журналістики Львівського університету, а відтак відкритті додаткових джерел вивчення життя і творчості обох поетів, прозаїків, публіцистів та часу, в якому відбувалося їхнє становлення як журналістів, письменників і громадян. У листах також чітко окреслено проблеми професійного самовираження адресанта і адресата, пошуки ними свого місця в житті, морально-етичних, психологічних і духовних взаємин між ними тощо.

Такі завдання та проблеми визначили й мету публікації: окреслити витоки і грані духовного світу М. Осадчого та М. Данька, обставин їхнього повсякденного життя і побуту, прийняття ними людей і тогочасного суспільства та основних спрямувань його розвитку.

Після закінчення журналістських студій у Львівському університеті обидва постають із листів сповненими енергії, віри у свої творчі сили, у майбутнє. Різкий контраст у змісті епістолярію раннього періоду і періоду заслання М. Осадчого (див. згадану публікацію в «Українському літературознавстві») створює й відповідний образ підсовєтської дійсності: тогочасна людина у виборі та здійсненні своїх життєвих принципів та ідеалів, своєї громадянської і національної позиції почувалася вільною доти, доки не зачіпала таких питань суспільного розвитку, як національне винародовлення, повсюдне панування комуністичної диктатури з усіма його наслідками і т. д.

Коли ж ці спрямування, цю політику людина піддавала навіть найменшим сумнівам, заявляла про свою незгоду з ними, протистояла їм, коли, як говорить М. Осадчий у своїй присвяті М. Данькові, на її устах починала усміхатись Україна, вона одразу позбавлялась усіх громадянських і людських прав, потрапляла до в’язниць і концтаборів, чи то зазнавала постійних цькувань, переслідувань, безробіття і голоду, самотності, довічних мук і страждань. Спроектованість такого спрямування листів М. Осадчого до свідомості нашого сучасника, який має зробити все, щоб подібне не повторилось, й зумовлює їх актуальність.

***

Михайло Осадчий

№ 1
3 березня 1960 року, Львів

Коля, добрий день!

Мені відомо, що в Сумах споруджується двоканальний телецентр, який буде ретранслювати програму харківського телецентру і в свою чергу, здається, видаватиме власні передачі.
Крім того, в Сумах, нібито, має виходити обласна комсомольська газета.
Дуже прошу тебе – проінформуй. При першій зручній нагоді я збираюсь переїхати на батьківщину. Цього вимагають також домашні обставини.
Коли ж буде вакантне місце в газеті чи обласному радіокомітеті – повідомляй.
На Львівській телестудії я вже два роки працюю старшим редактором промислових передач. Отже, бажав би і надалі спеціалізуватися в цьому напрямку. А взагалі – профіль можна змінити.
Привіт і моя велика вдячність за брата – тов. Розумному.
Поклін тобі від Миколи Петренко.
Бувай здоровий.
Жде відповіді М.Осадчий.

P.S. При умові організації Сумської телестудії я, очевидно, зумів би перейти туди через Київ, так як у Львові, здається, непогано зарекомендував себе.
На інші можливі місця доведеться претендувати приватним способом. Час переходу – необмежений, хоча до осени.
М. О.
8.ІІІ.69 р.

№ 2
15 вересня 1960 року, Львів

Добрий день, Коля!

Висилаю обіцяне.
Кілька слів з приводу давно порушуваної справи. Звичайно, перспектива ні радіо, ні після – мене не приваблює.
Коли б була можливість перейти в газету – замов слово і сповісти.
Я рано чи пізно буду газетярем.
За себе – на роботі все гаразд. Коля Петренко не зумів приїхати внаслідок ряду обставин.
Привіт від нього, Володі Л. і Олега В., а також від Ігоря Сандурського.
Наш поклін дружині і її батькам.
На все добре.
Твій М.Осадчий
15/ХІ.60 р.

№ 3
7 квітня 1961 року, Львів

Коля, добрий день!

Волею долі я працюю на кафедрі журналістики, залишив поки-що оперативну журналістику, редакцію. Мені радять товариші тему наступної дисертації обрати щось вроді “О.Вишня – фейлетоніст періодичної преси 20-х років”. Сам Вишня про свою журналістику писав: “…Почалася моя газетярська робота. Було це, я ж кажу, 1921 року! У квітні… А тепер уже 1954 рік!.. А газетярська моя робота як почалася, так і досі не припиняється”… Трошки пізніше, десь 1922 р. у газеті “Вісті”. Де О.В. працював за перекладача, а згодом – фейлетоніста, прийшов працювати Кость Гордієнко. Його спогади про журналістську діяльність (добір фактів, тематика, листування з дописувачами, метод праці, редагування, секретарювання в ред-ції “Селянська правда”) О.В. мені б пригодилися, як брильянтові розсипи.
За попередніми даними К.Гордієнко живе в Лебедині, Сумської області. Дізнайся, будь ласка, про це детальніше, про його стан здоров’я (він з 1888 чи 9 року) і сповісти. Буду вдячний безмірно.
Вислови свою думку щодо мого вибору і порадь…
До скорого побачення в липні-серпні чи й раніше.

Твій Михайло Осадчий

P.S. Дані про працю К.Гордієнкка в редакції “Вісті ВУЦВК” я взяв з анотації в ІІІ т. Антології укр. оповідання.
Про його знайомство з О.Вишнею як журналістом, лише припускаю, але припущення реальне.
М.О.
P.S.S. Поклін Розумному.

№ 4
31 серпня 1962 року, Львів

Коля – кланяється через мене Львів!
Дякую за газету і т.д.
Поки-що не зустрічався з староінтелігентськими елементами, а тому надсилаю лише “Осоння” (на мій погляд, її художні якості поступаються “Довір’ю”).
Ближчим часом довідаюся про долю книги, що була предметом нашої розмови.
Вінграновського у Львові з свічкою вдень не відкопаєш. Коли є ще можливість, надішли мені 1-2 примірники його збірочки. В нашому місті її розібрали задовго до мого приїзду. Подейкують, що в Києві є.
Новин по суті, стосовно до нашого великого земляка Павла Арсеновича не маю, коли щось розвідаю – пропишу наступного разу.

З щирим поклоном
М.Осадчий

№ 5
30 жовтня 1962 року, Львів

За вікном бібліотеки – темно,
темно, отже – вечір!

Коля, вітаю!

Я з швидкістю сарни хотів задовольнити твоє прохання, але обставини…
Відомий тобі Воронецький, уви! – царство йому небесне.
Всі надписи нижче твоїх титульників люб’язно погодилась дати викладач польської л-ри на кафедрі слов’янської філології Ірина Іванівна Грика. Один з них, Міріам, виявляється, поет форми, декадент, і вона мало що знає про нього. Вказаних джерел у бібліотеці іноземної л-ри Львова не виявлено. Через МБА з Москви (бібл. ім. Леніна) та зможеш, очевидно, дістати їх.
Інший (Ремічюш) дуже нею хвалений, але також загадковий і даних у неї мало. Видавав книги переважно афоризмів, переспівів (якщо не в основному).
Я з нею був дуже коректний, домовився навіть про певні літерат. стосунки (я в газеті багатотиражній редактор, можливо, організуємо сторінки перекладів її студентів з слов’янських поетів). Все це, головним чином, підпорядковане можливій при потребі допомозі тобі.
Вибач уже, що довго. Раніше не виходило нічогісінько. Не в мене. Отже, з об’єктивних причин.
Два словечка про себе.
Надіслав до “Літературної України” низку своїх поезій (штук 25-30), в тому числі поему “Сковорода” та обсяжне “інтермедію”. Ні слуху, ні духу. Київський ж. “Укр. Мова в школі” обіцяв надрукувати (в офіційній відповіді) статтю про мову творів О.В. Все добре, за винятком матеріального стану, яке дуже кепське.
Ніяк не виб’юся в “жалкие деньжатка”, хоча б раз дихнути справжнім дихом.

№ 6
6 грудня 1962 року, Львів

Привіт, привіт!

Дихнем хоч раз колишнім дихом!
Для мене ці слова до останніх білих провалин світу (днів) були сповнені особливого змісту. Але апогеї напружень і зайнятості кожної хвилі минув. Приземлення благополучне. Маму провів додому (на Сумщину, у сестри – Калуги – з мамою побував, останній екзамен з кандидатського мінімуму пішов у небуття).
Отже, тепер задихалось на повні груди і вільніше, зараз відписати своїм ласкавим кореспондентам листи (після оного – Губенко-Вишні до Києва і т.д.).
В тебе пам’ять феноменальна: Цьох, справді, Йосип Терентійович. Доцент. Кандидат у доктори. І головне, що все це реально.
Драча маю. Тут свого часу було в достатку, т. я. Львівська літературна публіка впала в багно розчарувань, порівнюючи читане і видане.
Я старий прихильник мандрів, а до Сум особливо, як до Мекки, тягне. Гадаю, що й вирвуся, але не раніше січень-травень (в цій амимозор) в 3-го. До речі, були місця на практику в “Л. кр.”, але жоден студент не дохотився. Один Стеценко на радіо та хто-зна, чи до однієї людської одиниці відрядять. За “Нашек слово” довідаюся ближчим часом. Знаю лише із офіційних джерел (заходив на поштамт після одержання твого листа), що передплат не приймають, треба зв’язуватися.
Говорив Цьоху про свою роботу над Грабовським та його спадщиною. Він схвально зустрів мою заяву, але поки-що практичних обставин не виглядається…
Буду по ходу житія сповіщати – начну.
Вірші насідають на мене, як саранча, аж боюся, що на корені не знищимо. Кожен день суєтня і крутишся та вертишся, як дзиґа.
Розряджуй в рядк. годи мою суєтню хоч малослівними та малоформатними блошками редакції “Ленінської правди”. Уклін шевченковопоклонницькій Сумщині, хай не забуває вона свого земляка, від плоті і крові дитину
Михайла Осадчого.
P.S. Мало з думки не вискочило – тут один тинус і мій приятель колишній викручує мене, як полотняні штохи, телефон дзвінками: десь у Вашій “Ленінській правді” а період з 10 по 20 жовтня була надрукована замітка “З великою ложкою” – про хутір – Михайлівську лікарню. Там нібито наклеп на його рідну сестру. Межі сказаних чисел, не виключено, що слід і розширити. Коля! Виріж ту замітку і перешли мені, а я передам по адресі.
Вибач, що так розписався. Голова болить і гуде, як ветхий казан, думки плавають мов кораблі (Тичина) і взагалі – жду листа. Пиши як про потреби, так і про особисте життя. “Поза межами болю” не виходило. Можливо, що організуємо тобі машинопис. А у Львові **************** не знайшов.

№ 7
31 травня 1963 року, Львів

Коля!
Сьогодні був я дуже радий зустрітися з тобою на сторінках “Світанку”. Я придбав цю книгу і обов’язково глибше спробую осягнути хист моїх славних традиціями земляків.
“і як не поступитися” –
мила, лірична аж трепетна зарисовка. Гарно. Дякую за насолоду.
Хотів би звірити відпустки. В мене липень-серпень (десь до 24-26). Як би так зорганізуватися, щоб ми змогли провести доволі часу в Сумах. Є багато цікавих тем для обговорення і вироблення критичного погляду. Уже нашукую “Поза межами болю”. Коли здибаю, обов’язково привезу. Ще: подивись, або потелефонуй у відповідні заклади (*****, обл. бібл.) чи є в Сумах газета “Вісті ВЦЦВК” за 1921 (1921)-1934 р.р.
Справа в тім, що ходять настирливі чутки про ліквідацію факультету. Коли так, то доведеться переобирати і місце роботи, і місто проживання. А з “Вістями” аж переплівся Остап Вишня і тема моєї дисертації.
Коля, тепер кілька суто практичних питань:
Якщо ви не давали рецензії на “Світанок”, закріпи її за мною і визначи термін. Якщо ж давали, можливо, через Толю Тарана* у молодіжній харківській видрукуємо. Напиши.
В серпні минає 50-річчя з дня смерті Л.Українки. Всесвітня Рада Миру і т.д. Я був у Колодязному на Волині і друкував у “Вільній Україні” щось “Земля, уславлена Лесею”.
Йшлося:
а) легенди довкола Л.Укр.
б) про рідне її село
в) джерела деяких творів (зокрема “Лісової пісні”)
г) сьогодні Колодязного.
Якби зміг опублікувати щось подібне до 50-річчя найуславленішої поетеси (нагода = Відзначення Вс. Р. Миру) – і надішлю.
Все це у фонд нашої майбутньої зустрічі.
Пиши, запитуй, давай замовлення, коли треба щось дістати.
Твій Михайло Осадчий

*А. Таран. Добрячий, розумний, свій у дошку. Тільки більше спонукай його, коли знаєш, до науки і самоосвіти з книг. Якщо він тобі досі незнайомий – з ним варто зійтися. Він – кор. Харківської молодіжної г-ти.

№ 8
29.VII.62 р., Львів

Коля, щиро вітаю тебе!

Винен, бий! Але ж ситуація – гірша становища. Психологічне бомбардування, яке почалося з березня 1963 року, в червні, нарешті, з великими самоуками і т.д. досягло своєї мети і з 15.VII я працюю інструктором сектору преси, радіо, телебачення промислового ОК КПУ. Відпустка на 48 р. дн., частину з якої я б з величезною приємністю провів у Сумах у тебе, зірвалася. Десь пізніше – серпень-вересень буду днів 10-15 вдома, і обов’язково прискочу до Сум для тривалішої бесіди. Дякую за теплі слова і друк Лесі. Просто здорово, молодці! Я радий, та й якась краплина праці у багатющу скарбницю української духовної культури.
Десь ближчим часом обіцяють у молодіжній загальній газеті добірку моїх віршів (5) = обов’язково, коли схвалиться редактором (решта товаришів уже схвалила) я надішлю тобі для суворої критики № газети.
Пиши, Коля, буду вдячний і обов’язково підтримуватиму листування! Бо вже надто я заскучав: занудьгував (ностальгія – так?) за рідними куточками милої Слобожанщини і сотницьким містом Суми. Хай щастить Вам!
Я зустрічав дорогою М.Петренка: він без відриву од мене надіслав тобі останню збірочку.
Що ще?
Пиши, а там буде видно і ясно.
Твій до віку Михайло Осадчий

P.S. Коля!
Коли це можливо, надішли гонорар моєму батькові:
Сумська обл.,
Роменський р-н.,
с. Курмани
Осадчому Григорію Митрофановичу

№ 9
7 серпня 1963 р., Львів

Миколо!
Вітаю відпускників і заздрю.
Гадаю, що в цей вільніший час знайдеться хвилька, щоб критичним зором оглянути вірші твого земляка та дати їм об’єктивну характеристику.
До зустрічі
Твій Михайло Осадчий

№ 10
19 квітня 1964 року, Львів

Миколо!
Зовсім випадково прочитав у “Зміні” №4 вірші твої та й задумався глибоко… Перше наведу кілька оригінальних настроєвих рядків лірики з екзотикою:

Був вечір – свято фіолету.
Угору мчали рисаки…
Ревли, ридали, вили ринви,
Дахи – неначе барабан,
І бурі молоді пориви…
… Стріли сонця мовчазні,
Наче сфінкса довгі вії…
Тіні тонуть у землі.
… Лисий місяць скинув туфлі
Та й чкурнув шукать Асоль…

Оце й усі образи, які сприйнялися мені оригінальними, легенько торкнули естетичним вітерцем. В решті випадків хотілося б чогось іншого = тут і громадські мотиви, і висока інтелектуальна напруга, до якої, думається, ти особливо підготовлений, і обов’язок громадянина, і пластична виразність жагучого нашого покоління… Де воно? Може природа лірики сама по собі заперечує ці мотиви? Якось я так звик до віри в поезію нашого віку з перспективою в блакитну даль майбутнього, що тільки до високих критеріїв підганяю всі поетичні прояви наших сучасників. В мене з Сумщиною зв’язано і любов до природи, і її сприйняття, і весняна пара землі, і симфонія колосків… Але все це з роками так переплелося з так би мовити суспільними явищами та історією нашого краю, що мені важко написати бодай пару рядків про природу, не підперши їх парою наступних про людей, їх долі, їх віру, їх сподівання до кращого. Дуже боляче мені, що в невеличкій добірочці я жодного вірша не знайшов з печаттю цього самого Духа. А його, здається, приховує і твоя бібліотека, і твої прагнення, і твоє розуміння світу. Чомусь я певний у цьому. Я ніяк не можу збагнути, як це бурі гукали дубам, мов рабам?

От якби щось вроді:
І бурі молоді пориви,
Як грізні виклики дубам…
Або щось в такому плані…

Хотілося б, щоб автобуси, які “вночі сумують за людьми”, бо “їм нудно в гаражах, їм сонце й вітер сняться”, більше думали-гадали над долею тих людей, замислювалися над причинами “великого гамору, посмішок дитячих в красою облич”, тобто всім, що їх щоденно оточує, чим вони живуть і в чому мета того самого життя їх тлінного…
Отже, хай щастить у подорожі на Парнас. Кілька слів про себе. Живу. Дихаю весною. Трохи морем, Одесою = був на міжвузівській н/конф. “Остап Вишня і проблеми розвитку української радянської сатири”, пишу вірші, фейлетони, статті про О.Вишню і т.д.
Прохання: цього року 75-річчя з дня народження О.Вишні. Чи не могли б груняки щось надумати про найменування його іменем, скажімо, школи, вулиці, чи навіть Чечви, де народився О.В., коли вона ще не злилася з містом, або й самої Груні? Планують на 65 рік мою збірочку у видавництві “Каменяр”. Я її поки-що нарік дуже непутєво “Покликання”… і вигадати кращого та в силі. Напишу тобі парочку з останніх “Музичних акварелей”:

Багатство

Наливаються дні, мов груші,
І рожево спалахнуть в ніч.
Достигають шукаючі душі,
Дні, мов груші, обтрушують з пліч.

А убогим життя – це поле,
Де щокрок – і терновий тягар.
Квіти всім розкривають нектар,
А збирають нектар лише бджоли.

Повір’я

Папороть цвіте?
Вишнево-яблучна?
Папороть пахуча, мов жасмин?
Де повір’я народилось, як воно
В душі нам засіло на осліп?
Є повір’я – родне забобонам,
Є гіркі, полин-трави настій,
Розминають їх на фейлетонах,
Це ж беру я піснею за стіл.

Коля! Всі ці – “души холодные наблюденья и сердца горестный замет” – чисто мої особисті міркування і ти їх можеш відкинути. До зустрічі.

Твій М.Осадчий

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Листи Михайла Осадчого до Миколи Данька зберігаються у фонді Миколи Данька в Державному архіві Сумської області (ДАСО. – Ф. Р 7680. – Оп. 1. – Арх. № 184).
2. Вертій О. Листи Михайла Осадчого періоду другого заслання (1972–1982), адресовані Миколі Данькові й датовані 18.12.1979 – 6.05.1981 рр. / Вертій О., Садівничий В. // Українське літературознавство. – 2010. – Вип. 71. – С. 178–203. [Збірник Львівського національного університету ім. Івана Франка].
Джерело: Філологічні трактати. – Суми, 2011. – Т. 3. – № 4.– С. 20–32.

(закінчення буде)

Веб-джерело:
https://javalibre.com.ua/java-book/book/2917672
«…А на вустах всміхалась Україна»
Вертій Олексій

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.