Олексій Зленко народився 2 грудня 1914 року в слободі Краснопілля Охтирського повіту Харківської губернії (зараз смт. Краснопілля Сумської області) в сім’ї Зленка Миколи Михайловича і Зленко Анастасії Никифорівни. Після закінчення будівельного технікуму, 20 грудня 1933 року був призваний Краснопільським РВК на строкову службу до РСЧА. Завершивши армійську службу, Олексій Зленко у 1936 р. вступив до Харківського авіаційного інституту, який закінчив у 1941 р. напередодні Великої Вітчизняної Війни. 1939 року став членом ВКП(б). У 1940 році одружився з Родіоновою Юлією Акимівною, у березні 1941-го у них народився син.

3 вересня 1941 року Зленко О.М. був мобілізований і у званні молодшого лейтенанта направлений в розпорядження 411 сд 6-ї армії. У 1942 р. наказом по 6-й армії йому присвоєно звання “лейтенант”, а 26.03.1942 призначений начальником артилерійського постачання 411 сд 6-ї армії. Потрапивши в оточення під Харковом, будучи пораненим в ліву руку і ногу осколками, 27 травня 1942 року потрапив в полон і був відправлений до концтабору на території Румунії. Згідно наказу ГУК НКО 02929 від 04.09.1944 виключений зі списків військового складу РСЧА СРСР як зниклий безвісти у липні 1942 р., про що і було сповіщено його сім’ї. У полоні провів більше двох років, звільнений 24 серпня 1944 року. Після перевірки органами Смерш був направлений до шпиталю (після концтабору він важив 44 кг), а потім на перепідготовку.

З січня 1945 року Олексій Зленко у званні “офіцера-рядового” був стрільцем 3-го офіцерського штурмового батальйону (штрафний батальйон 320 сд 2-го Українського фронту). Батальйон брав участь в боях на вулицях Будапешта (Буда) і поніс важкі втрати: з 250 чоловік особового складу в живих лишилося близько 50, кожен з яких мав поранення. У першому ж бою, коли загинув командир батальйону, бійці батальйону вибрали його командиром. При штурмі одного з будинків був контужений і знепритомнів. Виявила його під цегляним завалом і надала необхідну медичну допомогу санінструктор батальйону морської піхоти, який штурмував протилежну сторону вулиці. Ця дівчина врятувала йому життя і дала змогу брати участь в подальших боях.

За бої в м. Будапешт Зленко О.М. 18 лютого 1945 року був нагороджений орденом “Червоної Зірки”, а згодом медаллю “За взяття Будапешта”, яка за значимістю прирівнюється до медалі “За оборону Сталінграда”. У поданні на орден сказано: “При штурмі сильно укріплених пунктів противника в м. Будапешт (Буда) 20 січня 1945 р. дві гармати наших підрозділів були відрізані противником. Тов. Зленко з 5 червоноармійцями під сильним вогнем противника підійшов до гармат і сильним кулеметним вогнем знищив 4 німецьких солдатів, захопив гармати і 3 будинки. При відбитті нічної контратаки противника знищив 7 німецьких солдатів і полонив 2 мадярських солдатів і одного капітана.”

Наказом 2-го Українського фронту № 0179 від 24.03.1945 Олексій Зленко відновлений в усіх правах і званнях. Свято Перемоги зустрів у Чехословаччині, 08.06.1945 йому було присвоєно звання “інженер-капітан” і він був призначений начальником артилерійського постачання 201 мінометного полку 121 гв. сд.

Після звільнення в запас 15.01.1946 р. Зленко О.М. повернувся в м. Запоріжжя до сім’ї, яка в 1947 і 1949 роках поповнилася двома синами. У квітні 1946 року авіаінженер Олексій Зленко починає роботу на заводі № 478 (зараз – АТ «Мотор Січ»), в дослідно-конструкторському бюро (ДКБ) якого пропрацював до 30.09.1985. Професійний шлях Олексія Зленка: з 1946 року – інженер-конструктор, провідний конструктор, начальник відділу компресорів КБ дослідно-конструкторського бюро, у 1958-1985 рр. – начальник КБ (з 1967 р. Запорізьке машинобудівне КБ «Прогрес», зараз – Державне підприємство «Запорізьке машинобудівне конструкторське бюро «Прогрес» імені академіка О.Г. Івченка», скорочено – ДП «Івченко-Прогрес»).

Отже, професійний і життєвий шлях Олексія Зленка нерозривно пов’язаний зі становленням і розвитком цього славнозвісного запорізького підприємства. Тому природно нагадати деякі сторінки історії ДКБ і його розробок, у створенні яких брав безпосередню участь наш видатний земляк.

Сьогодні ДП «Івченко-Прогрес» – підприємство зі світовим ім’ям в області створення газотурбінних двигунів для авіації і наземного застосування. А починалося все в далекому 1945-му. 5 травня 1945 року наказом № 193 Народного комісара авіаційної промисловості СРСР А.І. Шахуріна на запорізькому заводі № 478 (первинне найменування підприємства) було створено дослідно-конструкторське бюро (ДКБ) з розробки нових і модернізації раніше створених авіаційних двигунів середньої і малої потужності для цивільної авіації. Начальником ДКБ був призначений Олександр Георгійович Івченко – випускник Харківського механіко-машинобудівного інституту. Цей інститут спільно з Харківським авіаційним інститутом, ще в передвоєнні роки, готував фахівців для авіаційної промисловості країни.

У той час, у 1945 – 46 рр., значна частина робітників і інженерів, які працювали до евакуації в Запоріжжі, повернулися з Омська на завод до рідного міста. Багатьох з них відразу ж перевели на дослідне виробництво. Ядром колективу нового ДКБ стали провідні фахівці – випускники ХАІ 1939-1941 рр. – В.О. Лотарєв, О.М. Зленко, K.M. Валик. Наприкінці 1940-х працівниками молодого підприємства був створений цілий ряд унікальних поршневих двигунів для навчально-тренувальних і багатоцільових літаків і вертольотів.

На початку 1950-х років перед ДКБ була поставлена задача створення нового покоління двигунів – газотурбінних, для виконання якої потрібно було кардинальне оновлення теоретичної і виробничо-технологічної бази підприємства. У 1954 році по заявці О.Г. Івченка в ДКБ був спрямований цілий десант випускників ХАІ, які отримали достатній рівень теоретичної підготовки для проектування газотурбінних двигунів. Прибулі молоді фахівці активно включилися в роботу і швидко завоювали авторитет у колективі, стали провідними фахівцями в своїх підрозділах. Наприклад, майбутній Генеральний конструктор ЗМКБ “Прогрес” (з 1989 р.) Федір Михайлович Муравченко починав роботу у 1954 році інженером-конструктором у бригаді компресорів під керівництвом провідного конструктора і начальника відділу компресорів О.М. Зленка.

Авіадвигун АИ-20

Уже в 1955 році конструкторський колектив Запорізького ДКБ розробив проект двигуна АИ-20, провів його доведення і переміг в конкурсі з ДКБ Н.Д. Кузнєцова (м. Куйбишев, зараз – м. Самара). Провідним конструктором по двигуну АИ-20 був K.M. Валик, провідним інженером з льотних випробувань був В.І. Дашковський – обидва випускники ХАІ.

Літак Ан-8

У березні 1957 р. пасажирський літак Ан-10, у жовтні 1957 р. військово-транспортний Ан-8, а в грудні 1957 р. транспортний літак Ан-12, на яких були встановлені двигуни АИ-20, піднялися в повітря. У 1958 році ці двигуни встановили на літак Ил-18. Після успішних випробувань двигуни АИ-20 були запущені в серійне виробництво на двох заводах в Запоріжжі і Пермі.

За виконання цього завдання 22 квітня 1960 року група конструкторів ДКБ стала лавреатами Ленінської премії СРСР, серед них випускник ХММІ О.Г. Івченко, випускники ХАІ – В.О. Лотарєв, О.М. Зленко. У 1966 році Олексій Миколайович Зленко захистив кандидатську дисертацію.

Висока надійність і великий ресурс – відмінна риса створюваних в ДКБ двигунів з моменту його заснування. АИ-20 став першим в СРСР двигуном з ресурсом 6000 годин до першого ремонту, а призначений ресурс склав 22000 годин. Це перший вітчизняний двигун з таким унікальним ресурсом. Одновальний ТГД АИ-20 — один з перших у світі газотурбінних двигунів з великим ресурсом. Простий по конструкції, технологічний і недорогий у виробництві двигун характеризується високою експлуатаційною надійністю.

Літаки Ан-10, Ан-12

Довгі роки його модифікації АИ-20А (4-х серій), АИ-20Д (5-ти серій), АИ-20К, АИ-20М потужністю від 4000 до 5250 е.л.с. успішно експлуатувалися на пасажирських літаках Ан-10, Ил-18 і літаках ВПС — Ан-8, Ил-20, Ил-22 і сьогодні продовжують експлуатуватися на Ан-12, Ан-32, Бе-12, Ил-38. У процесі експлуатації на двигуні серії АИ-20М, на першому в СРСР, досягнутий найбільший міжремонтний ресурс 8000 годин і призначений — 22000 годин. Всього виготовлено 2663 літака і приблизно 14000 двигунів АИ-20 всіх модифікацій. Ідеї досягнення великих ресурсів і досвід створення АИ-20 були втілені в життя і на двигунах АИ-24, АИ-25, Д-36, яким були встановлені такі ж ресурси, як і їх попереднику.

Літаки Бе-12, Ил-18

Трудова діяльність Зленка О.М. була відзначена численними нагородами: два ордени «Трудового Червоного Прапора», медаль «Ветеран праці», орден «Знак Пошани», золота і срібна медалі ВДНГ та ін. Крім медалі «За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній Війні 1941-1945 р.» він був нагороджений орденами «Вітчизняної Війни» II ступеня, «Богдана Хмельницького», а також 12-ма ювілейними медалями. Наказами МО України йому були послідовно присвоєні звання майор, підполковник і полковник.

Зленко Олексій Миколайович помер 26 травня 2007 року у віці 93 року. Він прожив славне і гідне наслідування бойове і трудове життя.

За матеріалами:
https://foto.pamyat-naroda.ru/detail/700567_Зленко_О_М
Зленко Алексей Николаевич

https://ru.wikipedia.org/wiki/Зленко_А_Н
Зленко, Алексей Николаевич

file:///C:/Users/S691D~1.ONO/AppData/Local/Temp/aktit_2005_7_6.pdf
Кравченко И. Ф. и др. Выпускники ХАИ-интеллектуальное ядро ГП «Ивченко-Прогресс» // Авиационно-космическая техника и технология. — 2005. — № 7. — С. 52–63.