ВЕСНА

Весну кожен уявляє по-своєму. Мені, наприклад, страшенно подобається, як змальовував її Аркадій Любченко. Весна, — писав він у «Вертепі», — це коли «нарешті з далеких країн повернули дні, коли жовтожарий павучок, примоцувавши вгорі павутинку, наважився спускатися нижче й нижче. Коли забриніли в повітрі злотаві шуми, коли запахли перші несміливі трави й перша несмілива брость, а скрізь зацвіла одвертіша усмішка, а тіло почало набрякати збудним напоєм, а кров почала непокоїтись подихом повстань…».

Це — весна в уяві письменника Українського Ренесансу 1920-х років. А перша весняна замальовка з’явилась у нашій літературі ще у ХІІ столітті, коли знаменитий проповідник Кирило Турівський написав ось таке: «Сьогодні весна красується, оживляючи земну природу, буйні вітри, тихо повіваючи, плоди плекають, а земля, годуючи насіння, зелену траву рождає». Правда, це не пейзаж, а алегорія приходу Христової віри — середньовічна література взагалі не знає, що таке «чистий» пейзаж. Continue reading →