Проста мрія та перші випробування

Про кращу долю, ніж жити у рідній Хмелівці, створити сім’ю, працювати у місцевому колгоспі трактористом, як батько, Василь з дитинства і не мріяв. А життя, зі свого боку, з повагою ставилося до його планів. Народився наш герой 26 липня 1978 року. Швидко промайнуло щасливе дитинство у звичайних турботах сільської сім’ї. Навчався у Краснопільській ЗОШ, але випускником став Хмелівської школи, яка вперше зустрічала сільських дітлахів, коли Василь Лаврентєв вже йшов до дев’ятого класу. Здобувши базову загальну середню освіту, юнак вступив до Краснопільського ДПТНЗ-43.

Вже кваліфікованим механізатором повернувся до рідного села. Місцева процвітаюча агрофірма стала стартом у трудовому шляху молодого спеціаліста. Життя йшло своєю чергою. Василь одружився. Згодом став татом донечки. Деякий час молода родина насолоджувалась щастям. Але життя вносило свої корективи у плани чоловіка. Середина дев’яностих років, розпочалася реорганізація у сільському господарстві. Постало питання матеріального забезпечення родини. Згодом і шлюб дав тріщину…

Нова сторінка: Велика родина та пошуки себе

Так для Василя Лаврентєва почалась нова історія. «Батьки мені подарували мотоцикла. Мені подобалось подорожувати сусідніми селами, — з посмішкою згадує чоловік. — Так у Новодмитрівці ми познайомились з Тетяною. Закохався. Ми одружились і відразу стали багатодітною родиною. У моєї доньки з’явились дві зведені сестрички. Згодом у Хмелівці придбали власний будинок і наша сім’я поповнилась ще двома донечками. На той час я вже працював в Укрзалізниці у Краснопіллі. Дружина стала домогосподаркою. Для покращення фінансового становища родини я змінив місце роботи: спочатку свинокомплекс у Рясному, там я працював помічником ветлікаря, потім зварювальником ТОВ «4БІЛД». Життя тривало, донечки підросли, з’явились зяті, онуки, нові плани. Але Росія втрутилась у наше життя…».

Народний спротив: Очі та вуха громади

«24 лютого 2022 року, не дивлячись на те, що відбувалось, я вирушив автівкою до Краснопілля на роботу. Але по руху на дорозі зрозумів, що треба повертатись додому. Повернувся і почали згуртовуватись з друзями-односельцями. Розуміли, що маємо щось робити. Але що — ніхто не розумів. Ми спостерігали за рухом ворожої техніки. Було неймовірне бажання негайно її нищити, але ми не мали зброї. Мудрували про суміш у пляшках, але могли нашкодити. Тож зосередились на відстежуванні пересування ворожої техніки і передачі даних у відповідні служби. Мій будинок розташований дуже зручно для спостереження. Я мав бінокля і спостерігав, а донька розкреслила зошита і занотовувала час, кількість, напрямок, вид техніки. На той час то було важливо і ризиковано. Співпрацювали з хлопцями з Краснопілля. Багато з них вже немає серед живих…», — тиша видає біль спогадів.

Штурм військкомату: «Хто, як не я?»

«Так минали дні. Вже у кінці березня, коли ворог отримав від наших хлопців «на горіхи» у Тростянці, Лебедині. Колони пройшли вже у зворотному напрямку. Наші хмелівські боєздатні хлопці почали збиратись у військо. Я ж, звісно, теж з ними…», — загадкова посмішка Василя як передбачення неочікуваного повороту подій. — «Молодих хлопців з досвідом строкової служби відразу взяли. А мені все відмовляли: «У тебе п’ятеро дітей, непридатний до військової служби за станом здоров’я». Я у дитинстві переніс операцію на повіках, то і не придатний. Але я був впевнений у своїх можливостях і мав бажання захищати свою землю, свою велику сім’ю. Хто, як не я? Тож брав ТЦК на виснаження… І врешті мене взяли… Медична комісія пройшла дуже швидко. Так почалася моя військова кар’єра. Один місяць базової військової підготовки у підрозділі 45+ у навчальному центрі ЗСУ у смт Десна. Нас «стариків», начебто, готували для роботи у тилу. При розподіленні на подальшу службу «виплив» факт мого ветеринарного минулого у Рясному. Тож далі у Яворові я ще півтора місяці навчався на стрілка-медика».

Пекло Андріївки та порятунок побратимів

Василь Лаврентєв

«В кінці навчання за результатами іспитів з мене вийшов ротний медик. Такого фахівця саме потребувала 3-тя ОШБр, — трішки з іронією розповідає військовий. — Мені не було принципово, ким я буду, у якому підрозділі. Я хотів бути корисним армії і готовий був навчатись будь-чому. За розподілом я потрапив до Києва на «ремку». Адже у автобіографії я вказав, що працював зварювальником. А на той момент саме такі фахівці були потрібні. Так минули шість місяців зварювальником-медиком. Виникла потреба медика у Донецькому напрямку. Там мій побратим по навчанню переніс операцію і я мав замінити його. То була фортифікація. Посада була медика, але працювали всі на рівні. За потреби надавав медичну допомогу. Потім наш підрозділ мав виконувати функцію піхоти. Мав пропозиції в інші підрозділи, але вирішив іти зі своїми хлопцями. Йшли в Андріївку. А там воєнні жорсткі будні. Неодноразово засипало землею у бліндажі. Неодноразово думав: «Ну от і все, Василь, закінчилась твоя війна». Але янголи-побратими завжди встигали… Встигали відкопати, вивезти вчасно. Більшості вже немає…».

Василь Лаврентєв має псевдо «Портос» на честь улюбленого котика. Нагородами не хизується. Має подяки від Головнокомандувача і почесний «Золотий Хрест». Історію здобуття якого згадує з неймовірним тремтінням у голосі. «Ми вийшли на позицію під Андріївкою. Мали там окопатись і за тиждень ротуватись. Але ворог крив нас постійними обстрілами. Ми більше місяця тримались у траншеї без зв’язку і майже без боєприпасів. Їх можна було взяти лише на сусідній позиції метрів за двісті. Коли у нас з групи залишилась лише четверта частина. Діставшись до нас із тієї ж позиції, побратим повідомив, що є наказ на відступ… А хлопці залишались там…».

Позивний «Портос»: На варті життя

«Портос» Василь Лаврентєв

На сьогодні сержант Лаврентєв («Портос») є ротним медиком. У підпорядкуванні має 73 побратими. Щодня надає першу домедичну допомогу. На власному авто долає щодня до 100 кілометрів по локаціях підрозділу. Доставляє постраждалих до медроти. «Не пускають мене вже в піхоту, — все ж з тією мужньою іронією завершує розмову Портос. — Ти нам потрібен як медик. А я, як і раніше, готовий до всього…».

Інна Загорулько
газета «Перемога»

Джерело:
https://krasnews.com.ua/lyudy/syla-voli-ta-bazhannya-zahyshhaty-vasylya-lavrentyeva/
28.12.2025
ЛЮДИ
Сила волі та бажання захищати Василя Лаврентєва