Сергій Панич наче поспішав жити. Швидко закохався. Швидко зробив пропозицію обраниці Ользі. Швидко став не за віком мудрим. І швидко пішов назавжди як Герой, захищаючи свою Батьківщину…

Історію життя і кохання розповіла дружина загиблого воїна Ольга Панич, прямо над серцем у якої є татуювання «Гуцул». Сергій переконував Ольгу не робити цього: мовляв, у подальшому житті тату може заважати їй у стосунках, якщо його не стане… А жінка була впевнена у своїх діях.

«На той час я вже була розлучена. Виховувала сина Даню і працювала помічницею кухаря на прикордонній заставі «Краснопілля», — з болем в очах згадує Ольга. — Сергій прийшов до нашого підрозділу на строкову військову службу. Коли вперше зустрілися наші погляди, відразу промайнула та сама іскра. Я не була в активному пошуку супутника життя. Жила сином та роботою у затишному домі, в батьківській любові. Ми почали спілкуватися з Сергієм як друзі. Я боялася зізнаватися навіть собі, що це щось більше. А Він, згодом, щиро зізнався, що небайдужий до мене».

Сергій Панич “Гуцул”

Очі жінки стають особливими, яскравими при спогадах про коханого: «Я намагалася переконати молодого хлопця, що все у нього попереду. Нащо я йому з дитиною та невдалим досвідом попереднього шлюбу? Але його турбота й увага зробили свою справу… Користувався будь-якою нагодою допомогти мені в їдальні. Не соромився цього. І це не могло залишити мене байдужою…».

Швидко промайнула строкова служба. Щоб залишатися поруч із коханою, Сергій Панич укладає контракт із Держприкордонслужбою і залишається у Краснопіллі. Одягла однострій і Ольга. Це не було дивиною у прикордонному селищі, адже батьки жінки теж присвятили себе службі.

«Згодом нас поєднала вже не лише служба, — з лагідною посмішкою пригадує часи щастя Ольга. — Ми з Сергієм вирішили вести спільний побут. Винайняли квартиру. Я ніяк не наважувалася познайомити Сергія зі своїм сином Данею. Хвилювалася, що не складуться стосунки, адже хлопчику вже було три роки».

Одного літнього дня Ольга з Сергієм та Данею планували провести час із родинами друзів на природі. Сергій мав приєднатися до компанії дорогою з міста Суми. Він вийшов з автівки з велетенським букетом, а товариш слідом ніс яскравого самоката. «Ти вийдеш за мене?» — на очах у друзів запитав чоловік, ставши на коліно. Вона відповіла: «Звісно, вийду!». «А це хто у нас?» — присівши до хлопчика і тримаючи самокат, промовив Сергій. «Я — Даня». «А я — Сєня». Спостерігаючи за цим, Ольга зрозуміла, що даремно хвилювалася.

«Сергія друзі та близькі називали Сєнею, — продовжує розповідь Ольга. — Став він Сєнею і для мого сина. Але ненадовго. За місяць Він вже був Татом. Сергій безмежно радів цьому званню. Багато часу проводив із сином. Гуляли разом. По можливості зустрічали мене зі служби обов’язково вдвох. Ми були щасливі. Намагалися все надбати. Спочатку авто придбали, згодом — власний будинок. Які то були світлі часи! Сєня і Даня вдома висипали на підлогу деталі «Лего». Щось складали, мінялися частинками, радилися наче друзі. Я помічала, наскільки Даня поважає Сергія. Він так боявся його образити чи розчарувати. А Сергій мріяв про сестричку для сина».

Але у це щасливе життя втрутилася війна. Вона розлучила подружжя майже на три місяці.

«Коли ми зустрілися після розлуки, Сергій запросив мене до Сум за обручками. Адже на реєстрацію шлюбу нам усе не вистачало часу», — розповідає дружина.

Сергій і Ольга Панич

Саме під час війни Сергій і Ольга дізнаються щасливу новину про довгоочікувану вагітність. Зареєструвати шлюб швидко виявилося непросто. В одній установі відмовили, в іншій — поставили у довгу чергу з пільговиків-військових. Але одна з працівниць порадила звернутися до РАЦСу у сусідньому містечку. Домовилися і відразу поїхали до Недригайлова, придбавши нареченій вишиванку.

«Там усе було дуже швидко, 27 квітня 2023 року, — Ольга посміхається крізь спогади. — Перевірили документи, ми поставили підписи. Вже коли сіли в авто, щоб їхати додому, Сергій промовив: «Таке враження, наче щось пропустили. Обручки вже можна вдягати?». Вони були у нього в кишені. Ми були задоволені. Не мріяли про гучне весілля, просто хотіли бути разом. Про ці наші «шлюбні пригоди» ніхто не здогадувався. Лише коли приїхали за Данею до мами, повідомили новину. Це було найкраще весілля у світі. Був теплий весняний вечір в альтанці. Саме квітнули тюльпани, тож букетів мені надарували і рідні, і сусіди».

Родина чекала на поповнення. Для сина ім’я обирав Сергій, для донечки — Оля. Очікували або Сашка, або Полінку. Турботливий чоловік оберігав кохану, а вона хвилювалася щоразу, проводжаючи його на службу, яка ставала все небезпечнішою. 15 серпня 2023 року Сергій Панич першим взяв на руки маленького Сашу.

Сергій Панич з сином Сашею

«Він наполіг саме на партнерських пологах. Це було непросто підлаштувати під службу. Коли я вже була у пологовому, розмовляла з малюком: «Чекай, синку, тато сьогодні на зміні», — згадує жінка. — За вісім років нашого спілкування я вперше побачила сльози на його очах, коли він тримав немовля. Він відмовлявся виходити з палати, щоб Сашка часом не підмінили. Сміялися тоді з нього акушерки».

Паничі у любові виховували синів, а війна тривала. Вона забирала життя побратимів із групи, до складу якої входив «Гуцул». Ще зі строкової служби йшли пліч-о-пліч Сергій Панич і Роман Чоботок. Згодом тіло найкращого друга «Гуцул» сам вивозив із позиції. Нестерпний біль бачила Ольга в очах коханого після кожної втрати. Але була впевнена: його ворог не дістане. «Гуцул» знав кожну стежинку, кожен кущ на дорогах, якими заводив і виводив групи. Двічі Сергій виїжджав на навчання до Британії. Дві річниці весілля подружжя зустрічало у різних країнах. «Цікаво, як ми зустрінемо третю?» — питала себе дружина. І думки не допускала, що цього разу — у різних світах…

27 червня 2025 року «Гуцул» поповнив свою небесну групу. Виконуючи бойове завдання на Краснопільщині, він загинув від ворожих куль.

Того дня о третій ранку Ольга проводжала чоловіка. Він дуже поспішав, хоч і мав достатньо часу. Помітно нервував. Поспішав і водночас ніби хотів залишитися… На запитання про плани на вихідні відповів: «Зайчику, дай я хоч повернуся сьогодні». О п’ятій ранку рація «Гуцула» вже не відповідала.

Кохання крізь світи. Сергій і Ольга Панич

«Загинув він, а здається — поховали нас обох. Серце зупиняється, коли дивлюся на синів, які цілують тата на фото. Граються машинками і згадують, що це його подарунки. Він назавжди зі мною. Він наш Герой».

Інна Загорулько, газета “ПЕРЕМОГА”

Джерело:
https://krasnews.com.ua/nezabutni-imena/kohannya-z-pershogo-poglyadu-i-vichnist-u-pamyati-istoriya-prykordonnyka-sergiya-panycha/
05.01.2026
НЕЗАБУТНІ ІМЕНА
Кохання з першого погляду і вічність у пам’яті: історія прикордонника Сергія Панича