Tag Archives: література

Професор Агапій Шамрай – видатний український літературознавець

1008_Shamray1

Шамрай Агапій Пилипович (1896, Миропілля —1952, Київ) — український літературознавець, історик літератури, належав до чільних представників нової школи в літературознавстві. Науковий співробітник Літературної секції Науково-дослідчої кафедри історії української культури в Харкові в 1925-26 pp., співробітник ВУАН в Комісії новітнього письменства. Редактор збірника «Харківська школа романтиків». Зазнав переслідувань у часи сталінського терору.

Народився в м. Миропіллі Cуджанського пов. Курської губ. (нині Cумська обл.) в селянській сім’ї. 1921 р. закінчив Харківський університет. Впродовж 1920-х — початку 1930-х рр. — викладач історії української літератури в Харківському інституті народної освіти, науковий співробітник Інституту Т. Г. Шевченка в Харкові.

Досліджував історію української та зарубіжних літератур, зокрема творчість І. Котляревського («Проблема реалізму в «Енеїді» І. П. Котляревського», 1952; «Наталка Полтавка» І. Котляревського», 1955), Г. Квітки-Основ’яненка («Шляхи Квітчиної творчості», 1930), О. Cтороженка («Cтороженко. Критико-біографічний нарис», 1927; «Українські оповідання Олекси Cтороженка», 1928), В. Шекспіра («До питання про естетику комедій Шекспіра», 1963), Е.Т.А. Гофмана («Ернст Теодор Амадей Гофман», 1963) тощо. Упорядкував збірку наукових праць «Харківська школа романтиків» (т. 1—3, 1930), в якій опублікував деякі власні статті («До початків романтизму», «Харківські поети 30—40-х років XIX ст.»). Підготував до друку зібрання творів О. Cтороженка (т. 1—2, 1928), І. Котляревського (т. 1—2, 1952—1953).

Саме під керівництвом Агапія Шамрая на початку 50-х років минулого століття було здійснене видання першого повного зібрання творів класика і основоположника нової української літератури Івана Котляревського. Агапій Шамрай написав вступну статтю для зібрання, а його авторські примітки до «Енеїди» у цьому виданні увійшли до наступних видань нарівні з примітками самого Івана Котляревського.

За свідченням сучасного знаного українського літературознавця Леоніда Ушкалова (уродженця Краснопілля), Агапій Шамрай – блискучий історик української літератури, чиї виклади в Харківському університеті легендарний український мовознавець Юрій Шерех згадував добрим словом через багато-багато років, називаючи свого професора «харківським відповідником Миколи Зерова» (див.: Шерех Ю. Шостий у ґроні. В. Домонтович в історії української прози // Шерех Ю. Пороги і запоріжжя. Література. Мистецтво. Ідеології. Три томи. – Т. ІІІ. – С. 134.)
Continue reading

З далекої півночі

0910_Hrabovsky_Pavlo_1888

Павло Грабовський

З далекої півночі

Чимало довелось мені блукати по світах, чимало лиха, неприязна доля швиряла мене посеред моря життєвого: то й не знаю вже, чи діждуся коли кінця-краю своїм митарствам нескінченним, чи побачу хоч ще раз свою країну рідну з її горем невсипущим та радощами. Та остання думка щохвилі переслідує мене, острим болем впинається до серця, охоплює нерозмайною журбою всього. Дика, сувора, безплодна природа навколо; хмурі люди, мертва жорстока північ поклала свою печать на їх обличчя; тяжкий погін за потрібним шматком насущника скаменив їх серце. Але люди — звичайно люди; вони не знають, не бачили іншого життя, та й те їм миле…

Та як почуватися тому, у кого там, десь далеко, осталося все найрідніше та найдорожче, кому все ще вчувається з-під стогону неперехідних борів чарівний звук питомої мови, доноситься в явовій сновиді дзюрчання сріблястих потоків, а в очах маніє принадна блакить теплого, південного неба? Як, добродії? О, цур йому й питати! Охопиш ручми голову, стиснеш пекучу біль на дні, женеш усяку думку… Так ні… вона, мов той москаль, кажучи словами незабутнього Тараса, так і преться, так і змагається, щоб понівечити остатній проблисок надій невмирущих… Але навпаки — яких швидких та міцних крил прибере разом приглушена надія, які радощі несподівано отеплять твої груди, коли часом до тебе не серед уяви, а справді, дійсно долетить відгук рідної пісні, вчується живий звук любої мови… І таке, хоч зріденька, та прилучається іноді, так коли-інколи… Continue reading