Tag Archives: театр

Народний артист Росії Борис Михайлович Каширін: «Я народився на Україні, в селі Великий Бобрик, у звичайній, не дуже-то театральній сім’ї…»

Каширін Борис Михайлович (27 квітня 1920, Великий Бобрик, Сумський повіт — 4 липня 1992, Омськ) — радянський театральний актор, народний артист РРФСР, лавреат Державної премії РРФСР імені К.С. Станіславського (1973), учасник Великої Вітчизняної війни, кавалер Ордена Трудового Червоного Прапора, Ордена Вітчизняної війни другого ступеня, медалей «За відвагу» та «За бойові заслуги».

Борис Михайлович Каширін народився 27 квітня 1920 року в селі Великий Бобрик Сумського повіту Харківської губернії. Після школи вступив до Київського інституту театрального мистецтва імені В. Карпенка-Карого. Але навчання перервала війна… Бориса Каширіна призвали на службу до Червоної армії, навчався в Ленінградському автотехнічному училищі. Брав участь у Німецько-радянській війні у 1941—1945 роках, служив водієм на Карельському і Забайкальському фронтах. Continue reading

Леонід УШКАЛОВ: УКРАЇНСЬКА КУЛЬТУРА ЧАСІВ ШЕВЧЕНКА (II)

(закінчення)

Однією з найприкметніших рис української культури часів Шевченка є те, що на передньому плані перебувають тут поезія, музика, етнографія, історія й театр. Усе інше, зокрема природничі й точні науки, філософія, пластичні мистецтва тощо, відходить на другий план. А в осередді тодішньої української культури опиняється пісня. Зрештою, саме з видання народних пісень і розпочалося слов’янське відродження: в 1814 році у Відні виходить «Мала простонародна славяно-српска пjєснарица» Вука Караджича, у 1823 році Ян Коллар видає першу частину збірки «Písně světské lidu slovenského v Uhřích», у 1825 році Франтішек Ладіслав Челаковський видає другу частину збірки «Slovanské národní písně» (у двох останніх збірках були й українські пісні). Так чи інакше, уже Олексій Павловський у своїй граматиці називав «схильність до музики й співочий талант» прикметною рисою українського національного характеру[190], а Микола Цертелєв, публікуючи українські думи, услід за Йоганном Ґотфрідом Гердером, пробує добачати в них «поетичний геній народу, його дух»[191]. Те саме було й у Галичині. Наприклад, у календарі «Pielgrzym Lwowski – Der Pilger» на 1823 рік Денис Зубрицький закликав галичан наслідувати приклад Гердера, Йоганна Йозефа Ґерреса, Вука Караджича та інших і збирати народні пісні. Continue reading

Краснопільська земля поєднала дві долі

До 230-ї річниці від дня народження великого Актора Михайла Щепкіна

Наш благодатний край став щасливим на творчу долю багатьом творчим людям. Цими днями мистецькі кола відзначають 230-у річницю від дня народження великого Актора, який близько 60 років на сцені утверджував життєву правду, виховував молодих колег у дусі реалізму. Це був Михайло Семенович Щепкін. Його ім’я відоме у всьому світі, він мав тисячі своїх прихильників, для нього театр був великою школою мистецтва і у своїй праці бачив відповідальну суспільну місію. А його життя починалося із слобожанської землі, де відбулися у нього зримі погляди на навколишню дійсність, тут він створив власне сімейне благополуччя. Continue reading

Чарівне вікно лялькового театру

151109_Slavhorod1
Як досягти того, щоб кожна дитина, незалежно від її розвитку, характеру, мови, пам’яті, змогла розкритися, самореалізуватися. А це можливо лише тоді, коли вчитель творчо підходить до навчально-виховного процесу, вміє створити всі умови для саморозвитку кожного учня. Такою людиною у Славгородській ЗОШ І-ІІІ ст. є вчитель образотворчого мистецтва Павлюченко Наталія Євгенівна, яка зі своїми організаторськими здібностями, ентузіазмом, творчістю завжди вміє знайти спільну мову з дітьми.

У 2000 році вона створила ляльковий театр «Буратіно». З 2013 року колектив стає гуртком Краснопільського районного Центру дитячої та юнацької творчості, який працює на базі Славгородської ЗОШ І-ІІІ ст. І ось уже 15 років вихованці гуртка дарують радість глядачам своїми виступами.

– Мої маленькі актори дуже полюбили театр. Хочеться, щоб дитячі таланти не загубились, бо ляльковий театр – це чарівне вікно, крізь яке учні бачать, як бореться добро зі злом, як перемагає правда, яку відповідальність несе людина перед світом, – говорить Наталія Євгеніївна.
Continue reading

З далекої півночі

0910_Hrabovsky_Pavlo_1888

Павло Грабовський

З далекої півночі

Чимало довелось мені блукати по світах, чимало лиха, неприязна доля швиряла мене посеред моря життєвого: то й не знаю вже, чи діждуся коли кінця-краю своїм митарствам нескінченним, чи побачу хоч ще раз свою країну рідну з її горем невсипущим та радощами. Та остання думка щохвилі переслідує мене, острим болем впинається до серця, охоплює нерозмайною журбою всього. Дика, сувора, безплодна природа навколо; хмурі люди, мертва жорстока північ поклала свою печать на їх обличчя; тяжкий погін за потрібним шматком насущника скаменив їх серце. Але люди — звичайно люди; вони не знають, не бачили іншого життя, та й те їм миле…

Та як почуватися тому, у кого там, десь далеко, осталося все найрідніше та найдорожче, кому все ще вчувається з-під стогону неперехідних борів чарівний звук питомої мови, доноситься в явовій сновиді дзюрчання сріблястих потоків, а в очах маніє принадна блакить теплого, південного неба? Як, добродії? О, цур йому й питати! Охопиш ручми голову, стиснеш пекучу біль на дні, женеш усяку думку… Так ні… вона, мов той москаль, кажучи словами незабутнього Тараса, так і преться, так і змагається, щоб понівечити остатній проблисок надій невмирущих… Але навпаки — яких швидких та міцних крил прибере разом приглушена надія, які радощі несподівано отеплять твої груди, коли часом до тебе не серед уяви, а справді, дійсно долетить відгук рідної пісні, вчується живий звук любої мови… І таке, хоч зріденька, та прилучається іноді, так коли-інколи… Continue reading

«Привітай же благодушне Мою сиротину, Наш великий чудотворче, Мій друже єдиний!» (Михайло Щепкін і Тарас Шевченко)

140920_Schepkin1
17 листопада 2013 року, вдячна громадськість України та Росії відзначила 225-річчя від дня народження Михайла Семеновича Щепкіна (1788-1863), видатного українського і російського актора, основоположника сценічного реалізму в українському та російському театральному мистецтві. Маємо пам’ятати також, що Михайло Щепкін разом з Іваном Котляревським та Григорієм Квіткою-Основ’яненком стояв фактично біля витоків національного театру.

Михайло Щепкін зростав на нашій землі, саме в наших краях пройшло його босоноге дитинство, тут багато років жили його батьки і родичі, тут він зустрів своє кохання і долю (більше про це читайте на сайті http://krasnews.at.ua/publ/ditinstvo_minulo_v_prokhodakh/2-1-0-370 ). Відомо, що малий Михайло Щепкін з батьками переїхав до Проходів, що в нашому районі, у 1793 році, тобто в чотирирічному віці. Саме на цей чудовий вік у майже кожної людини припадають перші власні свідомі спогади про дитинство, перше знайомство з природою, тим дивовижним світом, в який ми приходимо…
Continue reading