Іван Лукич Повх народився 11 листопада 1909 року в с. Миропілля Курської губернії (нині Краснопільський район Сумської області) у родині робітника. Його дитинство пройшло на Донбасі (м. Юзівка), де він учився в школі, з 14 років працював учнем слюсаря й слюсарем на металургійному заводі, а потім у шахті. В 1924 році Іван Лукич вступив до комсомолу, а у 1929 році став членом ВКП(б).

Вищу освіту І. Л. Повх здобув у Ленінграді (Військово-інженерна школа в 1928-30 р., курси підготовки в аспірантуру по математиці при Державному Інституті наукової педагогіки в 1931-1933 р., фізико-механічний факультет Ленінградського політехнічного інституту в 1934-1938 р.).

У період сталінських репресій з 1938 по 1940 рік, перебуваючи в засланні, працював учителем середньої школи, доцентом і завідувачем кафедрою математики Вчительського інституту в м. Тобольську.

Після реабілітації й відновлення в партії Іван Лукич Повх повернувся в Ленінградський політехнічний інститут, у якому після закінчення аспірантури плідно займався науковою й педагогічною діяльністю.

У роки Великої Вітчизняної війни Іван Лукич воював і трудився в Ленінграді. З перших днів блокади він політбоєць 11-ї бригади, воював на Фінських, Калінінградському ділянках фронту, на знаменитій Невській Дубровці. В одному з боїв Іван Лукич був важко поранений. За ратні подвиги в дні блокади Ленінграда нагороджений орденом Червоної Зірки, медалями.

Після лікування в госпіталі, залишаючись доцентом і виконуючим обов’язки декана фізико-математичного факультету ЛПІ, Іван Лукич був призначений начальником лабораторії по випробуванню фільтрів-поглиначів отруйних речовин (хлор, хлорпікрин, фосген, синильна кислота й т.д.) для газосховищ міста.

У лабораторії аеродинаміки, яку Іван Лукич очолював протягом всієї війни, був налагоджений ремонт інгаляторів для Ленінградського фронту, створювалися нові способи збільшення висоти підйому аеростатів загородження від фашистських літаків. Тут же, у лабораторії, за пропозицією професора П.П. Кабека, переробляли технічну оліфу в харчові продукти й розробляли способи підвищення ефективності виробництва харчових дріжджів з відходів тирси. Більша частина України була ще окупована, а лабораторія на чолі з Іваном Лукичем одержала завдання приступити до дослідження гідродинамічних характеристик турбін Дніпровської ГЕС.

Кандидатську дисертацію І. Л. Повх захистив у вересні 1943 року й продовжував трудитися в Ленінградському політехнічному інституті. Одночасно Іван Лукич проводив дослідження й в інших лабораторіях Ленінграда, а також працював за сумісництвом головним бібліотекарем відділу систематизації технічної літератури Публічної бібліотеки ім. Салтикова-Щедріна. В 1952 році І. Л. Повх успішно закінчив цикл робіт з основних аеродинамічних властивостей ґраток профілів, а у 1953 р. по цій же проблемі захистив докторську дисертацію. В 1954 році Іван Лукич одержав звання професора кафедри гідроаеродинаміки.

У наступні роки, будучи професором ЛПІ, І. Л. Повх проводить більшу науково-дослідну роботу для потреб промисловості. У цей період наукові інтереси Івана Лукича зосереджені на дослідженні гідравлічних і парових турбін. В 1955 р. виходить монографія І. Л. Повха “Моделювання гідравлічних турбін на повітрі”, що зіграла велику роль у становленні турбінобудування в СРСР. Велику увагу Іван Лукич приділяє також методам вимірів аеродинамічних характеристик потоків, дослідженню окремих елементів аеродинамічних установок. Результати цієї роботи узагальнені у фундаментальних монографіях “Аеродинамічний експеримент у машинобудуванні”, “Технічна гідромеханіка”, що стали настільними книгами гідродинаміків-експериментаторів, фізиків, металургів, машинобудівників і т.д. Одна з монографій Івана Лукича перекладена на японську мову, а один з підручників виданий у Єгипті (Олександрія) арабською мовою, десятки наукових статей опубліковані в США, Німеччині та ін. І. Л. Повх протягом всього життя приділяв увагу популяризації досягнень науки. Широку популярність одержали його книги про Н.Е. Жуковського й Л. І. Лутугіна.

Починаючи з 1958 року, І. Л. Повх працює за сумісництвом в Інституті механіки АН УРСР (м. Київ), а з 1960 року, за запрошенням, переходить на постійну роботу заступником директора Інституту гірничої справи АН УРСР і переїжджає з Ленінграда в Донецьк. У 1961 році І. Л. Повх був обраний членом-кореспондентом АН УССР по відділенню механіки.

В 1962-1963 р. Іван Лукич працював завідувачем відділом Донецького НДІ чорних металів і по сумісництву був професором Донецького педагогічного інституту.

При І. Л. Повху на базі педагогічного інституту був створений Донецький державний університет, першим професором якого він по праву й був зарахований у 1964 році.

З початком роботи в Донецькому науковому центрі АН УРСР, під керівництвом І.Л. Повха починає формуватися донецька школа фізичної гідродинаміки.

В 1964 році І. Л. Повх створює кафедру фізичної гідродинаміки в Донецькому державному університеті, що проводить підготовку фахівців в області фізичної гідродинаміки, а потім (з 1991 р.) і в області фізичної екології, украй необхідних промисловому Донбасу.

За час роботи в Донецьку І. Л. Повхом розроблений ряд нових напрямків прикладної гідроаеродинаміки: магнітогідродинамічна сепарація корисних копалин, МГД-транспортування й дозування рідких металів та ін. Результати дослідження цих наукових напрямків узагальнені й у монографіях: “Магнітна гідродинаміка в металургії”, “Теорія продувки сталеплавильної ванни”, “Магнітогідродинамічна сепарація” і т.д.

З 1967 року під керівництвом І. Л. Повха й при його особистій участі розпочаті систематичні дослідження з розробки методів виміру характеристик турбулентних потоків, кінцевою метою яких є створення автоматизованих вимірювальних комплексів. У цей же час під керівництвом Івана Лукича починає розвиватися новий в СРСР напрямок – зниження гідродинамічного опору тертя мікродобавками високомолекулярних полімерів.

Пройде трохи більше десяти років і в Донецьку на чолі з І. Л. Повхом буде створена одна з найбільших і загальновизнаних у світі гідродинамічних шкіл. Створені ним у Донецькому держуніверситеті кафедра фізичної гідродинаміки (з 1991 р. кафедра фізики нерівноважних процесів і екології) і спеціальне конструкторсько-технологічне бюро “Турбулентність” успішно функціонують і в цей час, реалізуючи ідеї, викладені їхнім засновником.

Іван Лукич був учителем учителів. Плідна наукова діяльність Повха постійно й успішно поєднувалася з педагогічною, з підготовкою наукових кадрів вищої кваліфікації й великою суспільною роботою. Він був членом наукових рад АН СРСР і АН УРСР, вчених рад по захисту дисертацій, членом ряду редакційних рад.

Під науковим керівництвом І. Л. Повха підготовлено понад 80 кандидатів і 10 докторів наук. І. Л. Повх – автор більше 300 наукових праць, близько 100 авторських посвідчень на винаходи, опублікував 10 монографій, основним змістом яких є рішення проблем механіки рідин і газу, питання історії науки й техніки.

Широко відома діяльність Івана Лукича по організації наукових конференцій у Донецькому держуніверситеті. Багатьом пам’ятні наукові конференції з прикладної магнітної гідродинаміки в сімдесяті роки. Конференції з турбулентності, проведені у вісімдесяті-дев’яності роки, сприяли не тільки науковому обміну, але й установленню дружніх відносин між відомими науковими школами Москви, Ленінграда, Мінська, Києва, Новосибірська, Донецька й інших міст СНД.

За плідну працю Іван Лукич був нагороджений медалями, Почесною грамотою Президії Верховної Ради Української РСР, йому було присвоєне звання Заслуженого діяча науки й техніки України.
(за матеріалами сайту http://www.donnu.edu.ua)

Джерело:
http://krasnews.at.ua/publ/rozpovidi_pro_zemljakiv/ivan_lukich_povkh_vchitel_vchiteliv/2-1-0-12
10.09.2009
ІВАН ЛУКИЧ ПОВХ: ВЧИТЕЛЬ ВЧИТЕЛІВ

Про Івана Лукича Повха читайте також:
http://www.itmo.by/jepter/732000r/730465.html
http://viupetra2.3dn.ru/publ/povkh_i_l/13-1-0-1523